Про секрети успішного поступу, життєві орієнтири та цінності, зрештою, про те, чому вирішив балотуватися до Чернівецької міської ради – у розмові з Андрієм Віталійовичем Лірниченком.
– Андрію Віталійовичу, ви – успішний підприємець, очолюєте велику багатопрофільну фірму «Ліра 22», де виробляють металочерепицю, пластикові багети, випікають хлібобулочні вироби за оригінальною італійською технологією, а ще – випускають картини, які користуються великим попитом на Буковині та за кордоном. Скажіть відверто, навіщо Вам ще й депутатські клопоти? Для слави чи, може, захисту власного бізнесу? Та ж на ногах Ви стоїте впевнено, не початківець…
– На це є кілька причин, як на мене, досить переконливих. По-перше, я йду від «Солідарності», чиє гасло «Жити по-новому – жити по совісті» мені близьке по духу. Перед Богом ми всі рівні. Та в суспільстві ситуація, як бачите, складається дещо по-іншому. Чому люди в чергове вийшли на майдан? Бо влада через свою безконтрольність і вседозволеність утратила найголовніше – совість. Жадоба наживи, тотальна корупція стали нормою життя можновладців. Саме це підриває основи держави. А мені до неї не байдуже, бо це моя країна!
Утім, певний рух до реформ, хоч і млявий, нині спостерігається. Та все ж суспільство гальмує. Для прикладу подивимося, що відбувається в сусідів-румунів, де боротьба з корупцією йде семимильними кроками. Тільки нинішньої осені там заарештували цілу низку політиків, посадили Іона Нікулає – найбагатшу людину країни, про яку казали, що він не те що ходячий гаманець, а ходячий банк (щось на зразок нашого Ахметова чи Коломойського). І день його «посадки» назвали святом юстиції, бо за грати він потрапив через незаконне фінансування президентської кампанії Мірче Джоане 2009 року. А згодом відправили до буцегарні мера Бухареста – за хабарі. До слова, за показником корумпованості Румунія суттєво поступається Україні, бо в цьому ми, на жаль, лідери. Та оскільки, на моє глибоке переконання, покращення нашого життя залежить не тільки від тих, що нагорі, а й від кожного з нас окремо, я й вирішив, що мушу підштовхувати реформи тут, на місцевому рівні. Тим паче, що можливості місцевого самоврядування нині зростають у рази. Я людина не байдужа. Та й тупцювати на одному місці не звик.обто йдеться про особистісне зростання?
– Залежно від того, що саме Ви вкладаєте в поняття особистісного зростання. Як людина середнього віку, що досягла певного рівня у житті – маю цікаву й улюблену роботу; сім’ю, яка мені дуже дорога (дружина, дві доньки, студентка і школярка); слава Богу, ще жива мама (вона мешкає через дорогу від округа, де балотуюся) – міг би вже й заспокоїтися та жити у власне задоволення. Та це означало б, що я зупинився у розвитку. Тут, як бачимо, присутній приватний інтерес (сміється – авт.). Тому й подумалося, що саме зараз я можу вже не тільки брати, а й віддавати. Бо досі багато вчився, як цього вимагала моя виробнича діяльність. І завжди при мені слова батька, світлої пам’яті Віталія Калениковича, кранівника Чернівецького машинобудівного заводу, який, підтримуючи мене в скрутні часи, повторював, що будь-який життєвий тягар можна здолати наполегливістю та знаннями, хай навіть і не одразу… Тож знання, здобуті на юридичному факультеті нашого університету, допомогли мені оволодіти фахом управлінця.
Без зайвої скромності скажу, що є в моїй біографії така приємна сторінка, яку досі згадую з радістю, але й з болем водночас. Це робота на ВАТ «Чернівецький міський молокозавод». Через рік після того, як мене призначили його генеральним директором, підприємство вийшло на рекордний рівень рентабельності. За 4 роки ми не тільки збільшили обсяг продукції, а й розширили її асортимент. Коли я звідти пішов, завод був на підйомі. На жаль, потім настали інші часи і комусь цей завод, мабуть, почав заважати. А була б ефективною міська влада, вона б не дозволила його знищити, втрутилася б і зберегла підприємство. Ось чому так важливо, щоби депутатський корпус був зацікавлений не на словах, а на ділі у розвитку міста. І не тільки в розвитку його туристичної привабливості, а й, головне, у відродженні виробництва, зокрема – харчової промисловості. Без наповнення бюджету розмови про розвиток міського господарства – чистої води популізм.
Та повернусь до запитання. Сам я у поняття особистісного зростання вкладаю власну самореалізацію. Для відчуття повноти життя, та й, зрештою, для того, щоби себе поважати, людина повинна – якщо в неї для цього є можливості – дбати не тільки про своє особисте, а й про ту нішу, в якій живе її оточення. Для мене це – моя вулиця, мій мікрорайон, моє місто. Щоразу, навідуючись до мами, яка й зараз мешкає там, де я народився і виріс, трохи ностальгую. Цього раніше не було, мабуть… дорослішаю (сміється – авт.). Раніше якось не помічав занедбаності дворів, відсутності комфорту. А тепер бачу панцирні сітки від старих ліжок замість огорожі в дитячому садку №9 – це просто… Ну навіть слова потрібного не підберу! Це жахливо, і так не повинно бути! Я займуся цією огорожею незалежно від виборів.
…Пригадую, коли був ще першокласником 18-ї школи, відкривали шкільний музей героя, ім’я якого присвоїли навчальному закладу. На урочистості прибули тодішній голова міськвиконкому, інші представники влади… До свята школу причепурили, впорядкували мікрорайон, до чого активно долучилися й мешканці прилеглих вулиць. Тому слова «любити, берегти, розбудовувати рідне місто» навертають у моїй пам’яті саме ті дитячі враження. Бо хто б і що не казав, а всі ми – родом з дитинства…
– Але діти, як правило, романтики, а Ви все ж таки прагматик…
– Саме тому я й бачу, що у взаєминах влади і громади закладені колосальні можливості. Та, щоби їх сповна використати, має спрацювати один важливий чинник. Ось що маю на увазі: громада делегує представника своїх інтересів у владу, а той мусить відстежувати, чи діють виконавці-чиновники саме в інтересах громади, чи захищають окремі бізнес-групи чи осіб? Саме таким представником громади і є депутат. Поки що люди можуть як спитати з влади, так і вплинути на її рішення тільки через депутатів, оскільки в Україні, на жаль, не запроваджені механізми прямої демократії. Іншими словами, громадянин у нас не може відкликати ні нардепів, ні чиновників будь-якого рівня – від місцевих керівників до міністрів. А таку норму вкрай необхідно ввести, але можновладці й олігархи цього шалено бояться, бо тоді зникне сенс мати куплених політиків.
Поки ж, на цих виборах, треба виходити з того, що маємо. А маємо ми місцевих депутатів. І від того, які саме люди потраплять до рад, залежатиме якість життя буковинців загалом і чернівчан зокрема.
Переконаний, що громада, як і рядові громадяни, не є безпорадною отарою, здатною йти лише за пастухом. І в нинішніх умовах можна досягти того, чого прагнеш, коли є бажання та ініціатива. Вже знайдено навіть алгоритм таких дій. Залишається тільки скористатися ним. Кожен будинок або кілька будинків формують ініціативні групи активістів, які регулярно збираються й обговорюють проблеми, що турбують мешканців, а далі виносять ці питання на спільне обговорення, а до їхнього вирішення долучають ще й депутата від їхнього округу, який вкладе ці потреби у вуха міської ради та чернівецького міськвиконкому, а відтак ще й правильно проголосує. Давайте хоча б у такий спосіб забезпечимо собі гідне життя у своєму помешканні та мікрорайоні. Та для цього потрібно бути найперше, повторюся, небайдужим. А ще – покладатися на власні сили.
Леся СОЛОВІ
Що це означає – комфортніше? Я б розставив пріоритети таким чином.
Найперше, як на мене, треба побороти пасивність, щоби кожен зрозумів, що саме від нього залежить якість його власного життя. Маємо активізуватися як мешканці будинків. Бо тільки ми з вами разом мусимо облаштовувати собі краще життя і відповідати за нього. Бо дядькові збоку – а тим паче з Києва – це не потрібно.
Вже нинішнього року мешканці будинків мають обрати собі керівництво, бо хто цього не зробить, отримає наступного року керівника згори – від департаменту ЖКГ та міськради. А для виборів треба зібратися усім бодай на збори. І в цьому є ще один великий плюс. Бо саме збори мешканців будинків можуть офіційно, тобто на законодавчому рівні, відмовитися від сплати тих послуг, яких ЖРЕПи не надають А це і прибирання довколабудинкових територій, і прибирання та освітлення під’їздів, і дератизація (санітарна обробка будинків із метою убезпечення їх від гризунів), і прибирання підвалів та дахів, ремонт під’їздів тощо. Коли скласти ці суми – копієчка до копієчки – вийде значно менша оплата для кожного конкретного мешканця.
Переконаний, що в цій справі не останнє слово за пенсіонерами, ветеранськими організаціями, які можуть стати найактивнішими членами будинкових комітетів. Разом ми домовимося з міськрадою про дольову участь у благоустрої – 90% коштів дає вона, а 10% – збирають мешканці. Таким чином можна швидко полагодити міжбудинкові території, облаштувати під’їзди до будинків, покласти бруківку та асфальт, посадити квіти й дерева… Тим паче, що ветеранська організація 24-го округу – одна з найбільш потужних і поважних у районі.
Обов’язково треба відновити дитячий майданчик біля будинку №88-А, де несумлінні громадяни вже облаштували собі стоянку для машин.
На території нашого округу є дитячий садочок №9 – жалюгідне видовище! Він огороджений старими панцирними сітками з ліжок! Що може статися з малюком, який туди полізе, навіть думати не хочеться. А думати треба! Хіба не можна впорядкувати цей садочок? Як і торговельні місця в мікрорайоні або ж лавиці для відпочинку пенсіонерів, коли ті повертаються додому з покупками із магазинів. Це для людей мого віку підйом до будинків незначний. А для хворих чи тих, хто вже в літах? Питання навіть не потребує відповіді – і так все зрозуміло.
Щоправда, тут виникає ще одна проблема – часто-густо лавиці «сідлають» пізно ввечері та вночі асоціальні молоді люди, що зловживають алкоголем чи наркотиками. Та для цього в нас є дільничний міліціонер. З ним маємо встановити тісні контакти.
Хіба це все нам не під силу?
- Потребує заміни каналізаційне обладнання району, яке вже давно застаріло. І міняти труби треба скрізь, в тому числі у стояках будинків.
- Обов’язково треба зайнятися утепленням будинків. А також гідроізоляцією дахів: існують дуже ефективні нові технології щодо цього.
- Обладнати на будинках тепло- і водолічильники.
- Обладнати зони відпочинку біля помешкань мікрорайону.
І все це зробити можна і треба. І своє завдання бачу в тому, щоби бути ефективним комунікатором між громадою і виконавцями. Повторюся, для цього потрібні ініціативні групи мешканців – ветеранські організації зокрема – на певну кількість будинків чи навіть на кожен будинок. І регулярно – щомісяця! – збиратися й обговорювати нагальні питання. Депутат повинен знати, чого добиватися від певних служб, – коли натиснути, коли власним коштом щось зробити.
Для студентської молоді, яка мешкає в гуртожитках, потрібно поліпшити побут, а саме:
*відрегулювати інтервал руху маршрутки №5, щоби в години пік мікроавтобус ходив частіше;
* відрегулювати подачу гарячої води та посприяти збільшенню кількості душових (2 кабінки на 5-типоверховий гуртожиток, зрозуміло, замало);
* посприяти відкриттю на території студмістечка їдальні з демократичними цінами;
*забезпечити освітленість студмістечка.
Як виробничник, вбачаю головне своє завдання в тому, щоби люди в Чернівцях мали роботу. Створення робочих місць – ось чим треба займатися нині найперше. І депутатському корпусу також.
Насамкінець просив би усіх мешканців округу, зважаючи на те, що я кандидат у депутати молодий, допомогати мені своїми порадами та співпрацею. Без зворотного зв’язку з вами, мешканцями округу, сподіватися на успіх не доводиться. Я це добре усвідомлюю, а відтак хотів би, щоби в усіх вас був мій мобільний телефон. Йдучи в депутати, не збираюся ховатися, а хочу разом із вами зробити наше місто кращим і наше життя у ньому щасливішим.
Хіба ми того не варті?
Андрій ЛІРНИЧЕНКО, моб. тел. 050-527-86-83
