Його добре знають у Чернівцях. Щороку на Петрівських ярмарках його фірма – лідер продажів. Картини від фірми «Ліра–22» розкуповують охоче й швидко. У чому ж «фішка»?
Директор Андрій ЛІРНИЧЕНКО охоче ділиться рецептом:
– Веземо на ярмарок широкий асортимент продукції на всі смаки – від сюжетних до абстрактних зображень. Та головне – приваблива ціна, удесятеро нижча, ніж на базарі чи в інших магазинах, які торгують предметами декору. Це спеціальний комерційний хід, коли на свята ціну на товар робимо максимально доступною, аби в чернівчан і гостей міста була можливість придбати картину на пам’ять. За кордоном робити знижки до подібних заходів – справа звична. У нас – навпаки «задирають» ціни: як можливість додатково заробити – на яйцях перед Великоднем, на квітах до Восьмого березня. Крім того, Петрівський ярмарок для нас – своєрідна ніша, щоби розпродатися й оновити асортимент.
– «Ліра-22» – одна з небагатьох зараз фірм, яка не просто займається торгівлею, а має власне виробництво. Що випускаєте?
– Наша фірма – багатопрофільна. Виготовляємо репродукції з картин, плаcтиковий багет та інші елементи декору, металочерепицю. Налагодили випуск хліба й випічки виробів за оригінальною італійською технологією. Рух уперед, опанування нового – це завжди запорука розвитку. Той, хто стоїть на місці, обростає мохом…
– Хто для вас – приклад у бізнесовій справі? На що орієнтуєтеся?
– Авторитетом для мене є керівник ДП «М’ясо Буковини», підрозділу Новоселицького птахокомбінату, Володимир Григорович Шкуматов. Він ніколи не боявся довірити людині сферу відповідальності аж до прийняття рішень, і разом із цим – давав право на помилку: «Я кидаю людей у воду, хто випливе – з того будуть люди». Тобто впорався із завданням – переходиш на щабель вище, впорався на цьому рівні – знову отримуєш підвищення… Це завдяки йому я не лише виплив, а й навчився плавати. Я працював менеджером із забезпечення, начальником відділу збуту й заступником директора. І саме тут запозичив таку цінну рису, як позитивний підхід навіть у подоланні проблем і перешкод, навчився ніколи не опускати руки, правильно мотивувати підлеглих, захопити всіх єдиною метою.
І ще один постійний мій вектор – самоосвіта. Багато читав про те, приміром, як мотивувати працівників і платити їм зарплату так, щоб була «прив’язка» до інтересів фірми: якщо фірма заробляє – то і ви заробляєте, якщо фірма не заробляє – то й працівники не зароблять.
– Чи усвідомили себе справжнім керівником, коли стали гендиректором Чернівецького міськмолокозаводу й вивели підприємство на рекордний рівень рентабельності?
– Швидше усвідомив себе управлінцем, який може керувати підприємством будь-якої галузі. Бо, попри скепсис багатьох, що я, мовляв, нічого «не петраю» в цьому бізнесі, мені вдалося утричі підняти товарообіг та освоїти нову продукцію. Як у кожній справі, дуже важлива команда, що з вами. Причому, на всіх етапах…
– Після Вас заводом керували ще два директори, і близько п’яти років тому підприємство зупинилося… Як враховуєте сумні уроки знищення колись славного підприємства?
– Рости треба постійно. Завершення кожного попереднього етапу – початок нового, який потребує нових капіталовкладень. Від збільшення кількості найменувань продукції до відповідної упаковки й роботи з торговельниками. Переробна промисловість завжди була візитівкою області. Те, що місто й область не мають тепер свого молокозаводу, –ганьба. Адже Буковина має сильні господарства, які можуть давати по чотири тонни молока на день. Мамаївці, Оршівці Кіцманського району та інші. Нині ж в області є лише два підприємства з переробки молочної продукції – «Путильська молочарня» й фірма «Ополо», яка працює на базі колишнього цеху дитячого харчування чернівецького міськмолокозаводу.
– У чому має сприяти підприємству місцева влада? Що б ви зробили важливого, потрапивши до місцевих органів влади?
– Почну з наболілого. Якщо ми одна команда, з ОДА, наприклад, і я створюю місцевому виробникові такі ж умови для працівників, як і мій конкурент з іншої області, місцева влада повинна впливати на місцевого виробника, щоби він здавав сировину місцевому переробнику.
Наступне, нині дуже актуальне – допомога в стандартизації. Скажімо, Китай підписав ліцензію, за якою 11 українських підприємств молочної промисловості експортуватимуть туди продукцію. Відтак потрібна інформаційна підтримка. Адже не кожен підприємець знає такі тонкощі, як залучення інвестицій у харчову промисловість.
І, по-третє, сприяння розвитку сировинної бази. М’ясо і молоко завжди потрібні. А фермери й підприємці, які займаються вирощуванням худоби й отриманням молока, – потребують допомоги у збільшенні сировинної бази. Своєю чергою, переробники будуть зацікавлені збільшувати виробничі потужності переробки.
Свідомо не згадую допомогу в реалізації. Адже можна довго говорити, що пончик смачний, а – ви його не купите, бо вам подобається інший. Вибір робить споживач. Але допомогти із сировиною, виставками, щоби я збільшив свою частку на ринку, – цілком реально. Вирішенню саме таких питань, знаючи проблематику зсередини, я сприяв би, будучи обраним до органів місцевої влади.
– Ви – директор приватного підприємства, щедрого на доброчинність без зайвого галасу і гучних дат: обладнали, зокрема, майданчик у дитячому садку на території сільської ради в Малинцях на Хотинщині. Але ви – корінний чернівчанин, тож до чого хотіли б докласти руки в рідному місті?
– Укотре пройшовся рідним мікрорайоном й одразу ж побачив, де міг би допомогти: відновити огорожі в дитячому садку, впорядкувати торговельні місця. Все це під силу, якщо дивитися на місто ширше, не сфокусовано на резиденцію Буковинських митрополитів і вулицю Кобилянської, якими, звичайно по праву пишаються чернівчани і захоплюються гості міста (і це прекрасно!). Але в десятьох метрах униз вулицею Олександра Доброго поколупана плитка і папірці на тротуарі. Це дратує. Ми повинні зробити гарним усе місто, впорядкувати його від центру до околиць. А поки на магістральній Головній і в парку ім. Шевченка ноги можна зламати…
Щиро хочу конкретними справами, у міру своїх можливостей, допомагати мешканцям мікрорайону, тим паче, що сам тут виріс. А найбільше хотів би бути ефективним комунікатором між громадою й виконавцями. Для цього треба сформувати ініціативні групи на певну кількість будинків чи на кожний будинок. Регулярно – щомісяця – збиратися й обговорювати нагальні питання. Депутат повинен знати, чого домагатися від певних служб: коли натиснути, коли власним коштом щось зробити. Тим паче, що є багато важелів впливу виборців на свого депутата.
– Сюжети для картин фірми «Ліра-22» підбирає фахівець, який вивчає попит на ринку. Чи маєте свій власний життєвий сюжет?
– Звісно, маю. Це моя сім’я, мій тил, без якого не міг би повністю віддаватися справі, яка подобається. Це дружина Наталія і донечки Ірина, студентка, та Надійка, ще школярка. А народився я у цьому ж таки мікрорайоні, в багатоповерхівці, де і нині мешкає моя мама. Тож моє бажання зробити щось добре для чернівчан і своєї сім’ї – закономірне бажання. Коли ж людина дбає лише за себе – це значно звужує її особистісні можливості. Це, до слова, стало причиною того, що я йду кандидатом у депутати міської ради по 24 округу, де живе моя мама…
Олеся ЛАСТІВКА
