Харківський драматург Олег Михайлов, уже відомий чернівчанам за п’єсою «Гражда», яку нещодавно поставив Іван Данілін з народним театром ім. Г.Агеєва, зацікавив ще одного чернівецького режисера.
Тож під завісу сезону Чернівецький облмуздрам підготував прем’єру. За іншою п’єсою цього автора – монологом-трагікомедією «Справжня історія фрекен Хільдур Бок, ровесниці століття».
Сюжет – невідома історія життя відомого персонажа: «домоправительки» фрекен Бок з трилогії Астрід Ліндгрен про Карлсона. Історія драматична, місцями навіть трагічна, але розказана дотепно, легко і до певної міри весело.
Тож обраний режисером Дмитром Леончиком спосіб подачі матеріалу – бурлеск – цілком відповідає ідеї поєднати невідповідне, сміятися крізь сльози, виливати біль через регіт. У цьому ключі вдало підібраний і костюм героїні – рожеві лосини, пір’яне боа, спідниця-пачка. Час від часу на цей травестійний «лук» накидався то банний халат, то кумедний плед, то лікарняна уніформа – залежно від повороту оповіді. Монолог фрекен (панни) Бок, чи то пак, уже фру (пані) Йенсен за півтори години стільки разів змінював структуру і «жанрові різновиди», що не втомив глядача: вона і оповідала усамітнено, і комунікувала з глядачами, і відповідала невидимим співрозмовникам по телефону, і співала зі спеціальної маленької сцени, і мовила з імпровізованого екрана… Загалом було не нудно.
Чи такою хотів би бачити свою героїню автор п’єси? Важко сказати, адже на самому її початку зазначається, що «це дуже стара і огрядна жінка, одягнена просто, по-домашньому. І розмовляє вона просто та спокійно. І нікуди, нікуди не поспішає». Натомість режисер запропонував глядачеві персонажа дуже активного, і до того ж у чудовій (браво, Лариса Попенко!) фізичній формі. Має на це повне право. До речі, у київській постановці Стаса Жиркова «Білка, яка жила сто років» за цією ж п’єсою актриса Віталіна Біблів узагалі, можна сказати, юна дівчина: зіграла «ровесницю століття» у свої неповні 40. І наскільки можна судити з доступних на ютюбі уривків відео з вистави, ця володарка минулорічної нагороди за найкращу жіночу роль також всупереч автору не обрала стиль «розмовляти просто та спокійно і нікуди, нікуди не поспішати».
Читала передпрем’єрні зізнання чернівецької акторки, що ця роль стала для неї експериментом, на який непросто було наважитися. Якщо геть відверто – я не впевнена до кінця, що це справді роль для пані Лариси. Наскільки вона переконлива як драматична актриса, настільки переграними і неприродніми виглядають мені її комедійні прийоми. Та це суб’єктивне відчуття. Зрештою, фрекен Бок зіграна і приязно прийнята публікою.
Не надто вдаються нашому театру (не лише в цій виставі) і моменти живого спілкування з глядачем. Для експромтів потрібні або актори з блискучим почуттям гумору (а це, погодьтеся, таки Божий дар), або «імпровізації» мають бути дуже ретельно підготовлені.
І про деталі. Адже можна списати з корабля історії Чехова, але забувати його цитату про рушницю, яка, якщо вже є на сцені, то мусить вистрілити, неприпустимо.
Тож попри розгул бурлеску у всіх його проявах, кожна річ, яка з’являється на сцені, має мати сенс. Який глибокий сенс численних іграшкових каченят, окрім крякання невпопад – незрозуміло. Також не дуже ясно, яку роль грала у постановці ванна, яку тягали туди-сюди по сцені і постійно шукали їй застосування. Та і в п’єсі її не було. Але хай, вважатимемо, що це нагадування про оригінальний текст – там, звісно, була не велика ванна, а маленька балійка, в які фрекен Бок мила ноги, та вже гай. Художник так бачить.
На мій особистий превеликий жаль, не обійшлося без похабщини – дрібноепізодичної, та все ж. Коли героїня зазирає на телефон крізь розчепірені ноги. Ну якось то… реально ні до чого. Навіть попри те, що бурлеск – це «навмисна вульгаризованість». Але чи є сенс обмежувати режисера, якщо він відгукується на запит публіки: адже на цій доволі-таки глибокій і дотепній виставі чернівецький глядач найголосніше сміється зі слова «какати»…
А загалом вечір був доволі милий. Зрештою, завдяки цій прем’єрі захотілося знов пролистати старого-доброго Карлсона, глянути його пригоди, намальовані норвезькими аніматорами і озвучені українською (зокрема, фрекен Бок – Тамарою Яценко), погортати ютюб з фрагментами вистав столичних театрів. Мистецтво таки спонукає 😊
Маріанна Антонюк, спеціально для «Версій»
