Євген Максимович. Фото 1899 р.
Знаний буковинський художник і педагог випускник Віденської академії мистецтв і єпархіальний маляр Буковинської православної консисторії Євген Максимович (1857-1928) був автором численних живописних творів різних жанрів (див. примітку). Станковий живопис посідав основне місце в його творчості й мав реалістичний характер. Зокрема він зажив слави майстра технічно виконаних портретних творів, в тому числі й парадних зображень та пейзажів з виразною передачею станів природи. Відомі також його твори на теми буковинського народного життя, про які сучасна румунська дослідниця Аліс Нікуліца зокрема зауважує: Євгена Максимовича «на той час цінували за його ідилічні сільські сцени, що випромінюють мир, благополуччя та душевний спокій». (Alis Niculică. Din istoria vieţii culturale a Bucovinei : Teatrul şi muzica : 1775-1940).
Він отримував замовлення на створення іконостасів буковинських церков і книжкової ілюстрації.
У монументально-декоративних творах Євген Максимович проявляв себе як послідовний художник-реаліст. Серед прикладів – нововиявлена фреска в інтер’єрі Чернівецького університету, а також знані за репродукціями стінописи в інтер’єрах кав’ярні «Habsburg» і перукарні «Damensalon» та дві станкові малярські роботи Євген Максимович виконав для дизайну інтер’єру ресторану «Belle Vue».
Маловідомою в наш час є сторінка у творчому житті Є. Максимовича, пов’язана з його театрально-декораційним досвідом в роботі над створенням розпису театральної завіси.
Бурхливі дискусії довкола ескізу театральної завіси
1905 рік у творчості Є Максимовича минув під знаком його роботи над створенням головної завіси для новозбудованого театру в Чернівцях. Відразу слід зауважити, що репродукційне відтворення її ескізу сьогодні нам невідоме. Немає також твердого переконання того, чи здійснив художник розпис оригіналу завіси. Міркування з цього приводу висловлені в огляді матеріалів подальшого дослідження теми. (Матеріал першої розвідки про роботу Є. Максимовича над завісою опублікований 2020 року в газеті «Версії» №24, Тетяна Дугаєва. «Монументальне мистецтво Чернівців. Відоме й невідоме від Євгена Максимовича» https://sites.google.com/view/tdugaeva).
Більш детальне знайомство з основними подіями роботи митця над створенням ескізу основної завіси чернівецького театру розкриває нам суттєві деталі як особливостей творчого життя митця, так і цікаві риси атмосфери чернівецького життя того періоду.
Здійснення задуму супроводжували чималі труднощі, зокрема, фінансового плану. Від початку стало зрозумілим, що магістрат не має 20 000 крон для забезпечення цієї надскладної роботи. Вже у лютому 1905 року часопис «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» закликав заможних чернівчан жертвувати певні суми, наголошуючи, що інтер’єр нового театру буде повністю позбавлений фігурних прикрас, тому розглядав головну завісу як мальоване полотно: «завіса, яка зроблена рукою художника і зображує сцени з історії краю і його природних красот, означає збагачення наших мистецьких скарбів». Газета «Czernowitzer Tagblatt» 16 лютого повідомляла, що магістрат намагається віднайти кошти із загальної суми на художньо оформлену сценічну завісу і звертається до фірми «Фельнер і Гельмер», архітектори якої побудували театр.
А слідом виступив муніципальний будівельник Моріц Біркенталь з публікацією «Завіса нового театру» на шпальті «Bukowinaer Post», в якій висловив думку, що фігуративні й подібні мальовані завіси в театрі недоречні, адже «для огляду картин існують галереї». Він також згадав і про скромні кошти, і про те, що така розкіш є зайвою.Подальший перебіг справ розгортався доволі стрімко. Навесні студію художника в Резиденції архієпископа відвідав крайовий президент Блейлебен, якого Євген Максимович ознайомив з ескізом головної завіси для нового театру в Чернівцях. У газеті «Czernowitzer Tagblatt» 29 квітня 1905 року з’явилося повідомлення про те, що вже в магістраті «бургомістр доктор Райс представив ескіз сценічної завіси для нового театру. Тут художник ідеалізовано … зобразив на задньому плані ратушу, перед якою в карнавальному настрої веселяться і танцюють люди… На колоні сяє полум’я, поруч – постать музи з вінками та лавром і ягня, що уособлює землю. На нижніх сходинках, занурившись у глибокі роздуми, сидить поет. Вздовж країв зображене орнаментальне обрамлення».
А часопис «Czernowitzer Allgemeiner Zeitung» інформував, що професор Євген Максимович вирішив ескіз багатофігурної композиції з архітектурними мотивами в реалістичній стилістиці.
Тим часом у Чернівцях розгорнулися жваві й часом гострі дискусії довкола створення театральної завіси. В середовищі мистецької спільноти розпалювалися справжні пристрасті. Активну участь у цьому брали члени «Товариства художників і друзів мистецтва». Вони запевняли, що будуть сприяти популяризації місцевого мистецтва, докладаючи зусиль, щоб досягти набагато більшого і доволі різко заявляли, що «творчий художник, звісно, не може розкрити свою ідею словами чи ескізами». Художники також виступили з пропозицією, щоби «дизайн театральної завіси замовили кільком буковинським художникам», для чого «будуть потрібні незначні кошти…». Це звернення було опубліковано в газеті «Bukowinaer Tagblatt” 12 березня 1905 року.
Протягом усіх весняних місяців чернівецька преса буквально рясніла численними публікаціями з приводу вигляду й характеру композиції ескізу монументального твору.
У бурхливій полеміці активну участь брали представники чернівецької мистецької громадськості та інтелігенція. Одним із них був педагог Альфред Натанський. Він доволі однозначно зауважував, що магістрат повинен розуміти, що потрібне належне фінансування такої відповідальної справи, як створення театральної завіси, яка повинна бути справжнім мистецьким витвором. Знаходила певну підтримку і його позиція про те, що подібні твори мають виконувати виключно місцеві буковинські художники. Професор пояснював власне бачення того, як повинна виглядати головна завіса, «яка формує перше враження від будівлі театру»: «Чи потрібно звертатися до алегоричних зображень, більш-менш – здебільшого менше одягнених жіночих фігур, які часто повторювалися аж до роздратування, і ніхто довго не дивиться на них?»
А відомий в місті як один з просвітників, викладач філософії чернівецької гімназії Корнель Яскульський свої погляди на мистецтво виклав на шпальті тієї ж газети за 2 серпня 1903 року, а також в брошурі «Як навчити насолоджуватися мистецтвом», виданій в Чернівцях того ж року. Його позиція зводилась до того, що у художньому творі є важливим не копіювання природи, а певна система образної мови автора як способу вираження. (З текстом цього раритетного видання можна познайомитися в Муніципальній бібліотеці ім. Анатолія Добрянського).
У кількох статтях «Czernowttzer Tagblatt» професор Корнель Яскульський доволі критично висловлюється з приводу деяких міркувань Євгена Максимовича, приміром, про зв’язок між матеріальною підтримкою художників та популяризацією мистецтва. Він також обстоював декоративне подання композицій театральних завіс і був проти фігуративних вирішень. Його основний аргумент полягав у тому, що коли завіса підіймається, «починається суперечливе, естетично неприємне: у людських тіл спочатку зникають голови, потім вони діляться наполовину, потім стають ще меншими», наступного моменту залишається нога і великий палець…» Таким чином він дійшов висновку, що відбувається буденне вознесіння «всіх алегоричних богів театрального олімпу». (Принагідно пригадується рідкісна світлина 1931 року. На ній зафіксований подібний ефект підняття головної театральної завіси з фігуративною композицією у той момент, коли розпочиналася вистава. Її автором був художник Національного театру в Чернівцях Георг Льовендаль).
Фрагмент знаменитої завіси, написаної Георгом Льовендалем під час її підняття, (виділення кольором – Т. Д.).
Сцена Національного театру в Чернівцях (1931). Фото
Не стали на бік Євгена Максимовича і львів’яни, які відгукнулися на події в театральному житті Чернівців. Зігмунд Балт (Siegmund Balt) і художник Карл Шван були одностайні з Корнелем Яскульським у тому, що композиція завіси не повнна бути фігуративною. Їхні аргументи зводилися до наступних тез. Театральна завіса – це твір декоративно-прикладного мистецтва, а не суто художній виріб. Її потрібно використовувати за призначенням, вона повинна діяти як завіса, а не як картина. І вона має бути стилізована відповідно до архітектурного стилю будівлі.
Часопис «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» від 26 квітня 1905 р. опублікував інтерв’ю з Євгеном Максимовичем, з якого дізнаємося про ідейний задум оформлення завіси для нового театру. Художник, за його висловом, прагнув уникати штампів і банальних алегоричних зображень. Натомість працював над таким образним вирішенням композиції, яке б, на його думку, відповідало реалістичному напрямку сучасного розуміння мистецтва.
Шкода, що ми не можемо скласти власне уявлення стосовно вигляду ескізу театральної завіси чернівецького художника, оглянувши бодай його репродукційне зображення.
Відсутність згадок про оригінал завіси
Привертає увагу, що після гарячих дискусій з приводу ескізу майбутньої театральної завіси, посилання на її оригінал відсутні. Не було згадок про головну завісу у виконанні Євгена Максимовича ані в спеціальних публікаціях, присвяченим урочистостям з нагоди закладки першого каменю та відкриття театру, ані в розповідях про вигляд театральної сцени театру перед його першим спектаклем «Марія Терезія».Ці знаменні театральні події відбувалися на чарівній «сцені, яка вражає». Так з гордістю писала «Bukowinaer Rundschau» 11 травня 1905 року. З інших газетних публікацій дізнаємося, що дизайн театральної сцени було замовлено віденській фірмі відомого придворного театрального художника Германа Бургхардта (Hermann Burghardt), яка зокрема виготовила драпірувальну завісу розміром 94 квадратних метрів, а також все належне для сценічного декору. Чернівці пишалися красою свого нового театру з прикрашеним бароковим декором ошатним глядацьким залом. Про початок свята з нагоди його відкриття читаємо у тексті «Велич театру»: «оксамитова штора розсунулася, на сцену вийшли делегації міста і сіл в національних костюмах…». Зрозуміло, що під час святкової церемонії відкриття театру йшлося лише про оксамитову завісу як головну.
Євген Максимович в старовинному голландському костюмі. Фото 1905 р.
… Творче життя Євгена Максимовича продовжувалося. Він не припиняв працювати й брати участь у виставках. Уже в листопаді 1905 на виставці «Товариства художників і друзів мистецтва» експонувалася значна кількість його творів різних жанрів. Оглядач мистецтва Лео Паллаш всебічно підійшов до аналізу творчості Є. Максимовича і зазначив: «ми бачимо, як художник спочатку, керуючись шкільними впливом та моделями, приходить до власного виразу та власних інтонацій». Автор детально й доволі гостро вказав на невдалі твори художника, зокрема, на стінописи у кав’ярні Габсбург і зауважив, що Є. Максимовичу гірше вдаються «фігуративні зображення та оголена натура, які виглядають лише як погано модельована плоть…». Він пояснив, що йдеться про недостатньо вправну передачу об’ємів, пластики, світлотіні тощо. І далі він продовжив: «… Як часто один і той самий талант, залежно від обставин, демонструє і хороше, і погане – це ми бачимо у роботах Максимовича. Звісно, інтерес до його творчості дуже великий. В колекції представлено понад 60 робіт усіх етапів розвитку мистецтва Максимовича».
Критик детально зупинився на кращих портретних творах і пейзажах чернівецького художника. Автор публікації дуже високо оцінив портрети архієпископа Репти у натуральну величину, крайового президента Блейлебена, чудовий портрет радника Корна, жіночий портрет М. П. та низку інших. «Серед його картин є кілька гарних речей, які говорять про його спостережливість і характерний стиль, як-от «Мрійник» і «Прядильня». А пейзажне дослідження Магали – це дійсно заслуга автора. В цьому творі чудово відтворений ефект повітря і світла. …У кращих роботах Максимович досягає справжніх вершин малярської експресії».
Щоразу, коли знайомишся з подібним аналізом творчості Є. Максимовича, не полишає відчуття жалю, що сьогодні ми не маємо можливості оглянути більшої частини його малярських і графічних композицій.
Прикро, що історичні події не сприяли збереженню численних мистецьких творів у Чернівцях. Багато з них втрачено внаслідок різних обставин.
Ще один твір з творчого доробку буковинського митця повернувся з небуття
Усім нам пам’ятне віднайдення фрески Є. Максимовича. Непрості події відбувалися і довкола парадного портрета австрійського імператора, створеного Євгеном Максимовичем 1906 року на замовлення чернівецького магістрату. Після 20-річного перебування в чернівецькій ратуші, портрет Франца Йозефа став музейним експонатом.
Але в 1970-х роках він підпав під політичну «утилізацію». Відомо, що після Другої Світової війни в роки злочинних чисток музейних фондів було безжально знищено неймовірну кількість музейних предметів, які не відповідали вимогам ідеологічного спрямування радянського часу.
Проте доля виявилася прихильною до твору художника. Згорнуте полотно протягом кількох десятиліть зберігала чернівецька родина, а виїхавши до Росії, чернівчани забрали його з собою. Спроба 2015 року передати твір Чернівцям виявилася на той час неможливою. Відтак через два роки колишні чернівчани оформили картину в дар Смоленській художній галереї. Життя значно пошкодженому полотну Євгена Максимовича продовжили музейні реставратори. І вже в травні 2021 року портрет Франца Йозефа висотою майже 2,5 метра став справжньою окрасою експозиції, який приваблює ошатною монументальністю. Великоформатне репрезентативне зображення австрійського імператора є наочним свідоцтвом високої майстерності буковинського митця. Виконаний у досконалій академічній манері твір є авторською реплікою, створеною відповідно до офіційно встановлених канонів.
…Це та історія, яка залишає в душі сум’яття й змішані відчуття – радості порятунку художнього твору від знищення разом зі щемним болем через його перебування за межами історичної батьківщини.
Про деякі нові деталі біографії Євгена Максимовича
Широко відомо, що успішний буковинський художник Євген Максимович протягом тривалого часу працював у своїй студії в Резиденції митрополитів. А от з тексту його статті 1914 року про техніку стінописів ми дізнаємося, що його ательє на той час уже містилося у власному будинку на вулиці Francensgasse (тепер вул. 28 червня).
Про номер будинку читаємо в короткому повідомленні газети «Czernowitzer Morgenblatt» 1923 року. «Мистецька виставка Максимовича»: «Твори художника професора Євгена Максимовича-Луческу розміщені в його ательє за адресою 11 Noiembrie, буд. 58». (Вул. 11 Noiembrie – колишня Francensgasse, тепер вул. 28 червня).
Необхідно зауважити, що раніше будинок №58 мав номер 54-Б, що був розташований після будинків 54-А та 54 (див. карту 1911 року).
Сьогодні колишній будинок Євгена Максимовича виглядає ошатно як і сто років тому. Як і писав Є. Максимович, будинок невеликий. Лише на фасаді між вікнами не вистачає маленької фрески, про яку можна прочитати в статті художника за 1914 рік.
Ця згадка автора є для нас надзвичайно цінною. З іншого джерела відомо, що це було зображення дівочої голівки між квітами. Хочеться вірити, що вона збереглася під нашаруваннями тиньку, і ми ще зможемо її побачити.
…Минуло 93 роки. На стіні будинку №58 на вулиці 28 червня, в якому в останній період життя жив і працював митець, бажано бачити меморіальну дошку на вшановування пам’яті буковинського художника Євгена Максимовича.
Будинок Євгена Максимович – вул. 28 червня, 58.
Фото п. Лесі Щербанюк. Листопад 2021 р.
Від слави до забуття
…Збігав час. Минали події. Життя змінювалося…
Прочитавши коротку інформацію в часописі «Czernowitzer Morgenblatt» за 21 листопада 1923 р., дізнаємося про життя нещодавно відомого й успішного художника. Йдеться про візит до митця румунської артистки і співачки Агати Барсеску з метою «оглянути його твори та підбадьорити його в дні безлюдної самотності».
І далі читаємо рядки, які залишають у нас невимовно тяжкі відчуття й пекучий слід: «…Але наші пані та панове, які люблять при кожній нагоді чути похвалу їхнього мистецтва, ще не знайшли часу відвідати майстра Максимовича. У людському та художньому плані про це варто дуже шкодувати. Адже у цього літнього художника немає іншої мови та ніякого іншого засобу спілкування крім його мистецтва».
Здоров’я Євгена Максимовича неухильно погіршувалося. Він жив у забутті й нестатках.
Після смерті дружини тяжко хворий митець змушений був перебратися до родича за адресою 14 Clopotelor, що біля церкви Святого Миколая (тепер провулок Сагайдачного). Той будинок, на жаль, не зберігся.
Помер Євген Максимович у лікарні 27 квітня 1928 року. Похований на Руському кладовищі по вул. Кишинівській. Газета «Czernowitzer Morgenblatt» засвідчила це у короткому некролозі, згадавши найважливіші творчі здобутки художника:
«Професор Євген Максимович.
На 71 році життя тут пішов з життя відомий буковинський художник, колишній професор гімназії Євген Максимович. Покійний дуже вдало малював різні типи Буковини. Він також створив численні картини в кав’ярнях Чернівців і в архієпископській резиденції. Разом із ним вмирає шматочок старих Чернівців. Професор Максимович останніми роками жив у великій матеріальній скруті, його дружина померла раніше. Шлюб був бездітним.
Похорон відбудеться 29 грудня о 3 годині дня від цвинтарної каплиці».
Відомо, що художник з молодих років мав публікації у друкованих виданнях. У 1905 та 1914 роках вийшли його статті «Завіса нового театру» й «Фрески, що стійкі до погодних умов».
Ці тексти можна розглядати як маніфест творчих переконань митця стосовно таких монументально-декоративних творів як розпис театральної завіси та стінописи. Як уже згадувалося, він обстоював необхідність мати в чернівецькому театрі головну завісу з фігуративною композицією, яка б розповідала про буковинців і Буковину і не наслідувала стандартні алегоричні образи.
А розповідь Є. Максимовича про зацікавлення фресковим живописом постала для нас незнаною новиною. Дізнаємося про це з його публікації 1914 року. Текст становить для нас значний інтерес, адже митець виклав свої погляди стосовно образно-пластичної системи та стилістики стінописів. У ньому читаємо також і про міркування майстра щодо техніки фрескового живопису.
Отже, статті буковинського митця є тими відомостями «з перших вуст», які переконливо розкривають характер його творчих засад. Відтак, ми отримуємо унікальний шанс не тільки звернутися до рідкісних текстів, а й скласти уявлення про індивідуальну манеру та художнє мислення Максимовича-монументаліста, який тяжів до реалістичних вирішень.
Усвідомлення мистецьких принципів буковинського митця суттєво доповнює і збагачує картину монументальної творчості художників, які творили в Чернівцях на межі XIX-XX століть. Свої роботи залишили нам Є. Максимович і А. Оффнер (в інтер’єрах Чернівецького національного університету), а також Й. Ланг та М. Івасюк (на фасаді й в інтер’єрі Художнього музею).
Примітка – Т. Д.:
Звертає на себе увагу той факт, що в румунських джерелах помилково наводиться дата смерті художника як 1926 рік.
Євген Максимович помер 1928 року. Похований в Чернівцях на Руському кладовищі, квартал №11.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
Сердечна вдячність директорці Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Лесі Іларівні Щербанюк за фотографії будинку №58 по вул. 28 червня, поради та обговорення результатів дослідження.
***
Статті та інтерв’ю Євгена Максимовича
Переклад з німецької здійснила науковиця Чернівецького обласного художнього музею Ольга АГРІГОРОАІЙ
***
Євген Максимович. Завіса нового театру
Є. Максимович. Фрагменти статті
«Завіса нового театру».
Газета «Czernowitzer Tagblatt»
за 19 березня 1905 року
Той факт, що думка пана Натанського викликала загальний інтерес до завіси нового театру, ймовірно свідчить про те, що цій справі варто надати певного значення. Досі свої погляди стосовно художнього оформлення театральної завіси висловлювали професор Яскульський та радник з питань будівництва Біркенталь. Щоби засвідчити свої переконання пан Біркенталь наводить висловлювання одного гамбурзького мистецтвознавця. Кожний з них обстоює свою думку щодо завіси декоративної чи звичайної драпірованої.
Оскільки під час дискусії можуть висуватися різні думки, тому я зі свого боку користуюся можливістю висловитися з приводу головної завіси нашого нового театру. Перш за все таку завісу слід розписувати, орієнтуючись на конкретний театр. Необхідно уникати речей, яких позбулися чи відмовилися через брак їхньої художньої цінності, а також і від дешевих речей.
Я вважаю, що головна завіса як велика площина, що закриває сцену від залу, мусить бути вишуканою, щоб її художня цінність привертала увагу. Декоративні завіси з’явилися нещодавно, тому й судити остаточно про них не можна. Тому я переконаний, що по суті, на завісах повинно бути фігуративне зображення. Проміжна завіса може виглядати подібно цій як розмальованою, так і драпірованою. В цьому зі мною погоджується мистецтвознавець М. Семпер, якого цитує радник Біркенталь. «Без сумніву, – говорить він, – що існує чимало завіс, які попри складність виконання вражають своїм безпосереднім художнім ефектом та створюють для глядача урочистий настрій». Чи була б можливою така завіса саме в Чернівцях?
Я проти того, щоб театральна завіса була у вигляді драпірування, і не тому, що така завіса виявиться не практичною, а тому, що вона виглядатиме нудно. Наш театр потребує саме декорованої завіси. Вона має бути ефектною, оскільки решта театрального залу мало прикрашена. У старому театрі протягом багатьох років у нас була непогано розписана драпірована завіса. Однак нам зараз варто позбутися повторювань того, чого вистачало в старому приміщенні. Виникла зацікавленість до створення кращої завіси, тому необхідно спробувати, а чи не можна було б самим зробити чого корисного. Принаймні так відбувається скрізь. Дизайн не потребує великих затрат та дає можливість зробити добру справу. Провідні художники у Відні та Парижі висували б занадто високі вимоги й мабуть, не досягли потрібних результатів для нашого театру. А буковинського митця таке завдання б спонукало до старанності та максимального застосування своїх здібностей. Місцевому художнику краще за іноземного відомо, що вписується в наш театр, які мотиви обрати.
Подорожуючи, я маю можливість побачити чудові театральні завіси та ретельно вивчити їх, адже зазвичай приходжу в театр задовго до вистави. Я завжди радів, коли театральна завіса могла викликати мій інтерес, коли вона відповідала художньому характеру приміщення та міста в цілому. Тільки в природному полягає живий стиль. Завіси Семірадського, про які згадує радник Біркенталь, всупереч своїй художній цінності, здаються чимось нетиповим, бо для нашого нинішнього сприйняття вони занадто багаті на елементи та алегорії. Часто з невеликими ресурсами можна досягти більшого. Так, наприклад, жителі Зальцбурга не втратили нагоди завдяки театральній завісі виразити спогади про свого великого Моцарта. Оформлення театральної завіси Йєснера відтворює світ образів Кармен Сільви (див. примітку). Щось подібне виражати може декорована чи драпірована завіса?
Після всього сказаного не варто підкреслювати, що завіса мусить бути витвором мистецтва, а не якимось шаблонним алегоричним твором.
Примітка – Т. Д.: Леопольд Йєснер (Leopold Jessner) – німецький театральний режисер який здійснив постановку вистави за літературним твором Кармен Сільви. Кармен Сільва – літературний псевдонім румунської королеви Єлизавети (1843-1916), яка була авторкою 20 книг. Кармен Сільва – в перекладі з латинської «Лісова пісня» – Т.Д.).
«Czernowitzer Tagblatt». 19 березня 1905 року.
Театральна завіса
Інтерв’ю Євгена Максимовича
газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 26 квітня 1905 року.
На сьогодні новий театр у Чернівцях має оригінальний ескіз завіси, виконаний професором Євгеном Максимовичем. Він знайомить нас із задумом композиції:
«З появою нового театру з’явився вишуканий заклад сценічного мистецтва. Він тепер міститься у нових відповідних приміщеннях. Відгуком на цю особливо важливу подію для Чернівців може стати створення постійного зображення на завісі.
Я висловив це в ескізному проєкті головної завіси. В центрі міститься персоніфіковане зображення у пишно оздобленому обрамленні.
У фігуративній композиції зображено місто Чернівці у вигляді алегоричної постаті, яка зустрічає сценічне мистецтво в нових залах, де яскраво сяє світло ентузіазму.
Ліворуч від ступінчатого підвищення алегорична фігура «Cernaucia» передає пальму першості легко впізнаваній представниці драматичного мистецтва, яка постає у благородній позі. На передньому плані зображена Czernoucia, по праву руку якої сидить поет, а ліворуч від неї – путті, який тримає славнозвісний герб Чернівців. Драматичне мистецтво одягнене в античне вбрання, має трагедійну маску і кинджал як характерний атрибут. Позаду нього крокує фліртуюча пара закоханих як представники комедії. Цим постатям простягає свої дари квіткарка. Тимчасом з’являється тісно пов’язаний з театром образ критика. Навпроти праворуч від сцени стає все веселіше. Блазень відбиває такт руками, а водночас троє дівчат в чарівних позах ритмічно виконують танець. Жіноча фігура, що сидить ліворуч та народний скрипаль уособлюють музику. У видовище веселого хороводу поринає дитина, адже для неї це найцікавіше дійство.
На задньому плані видніються будинки та вежа ратуші – символ Чернівців, завдяки яким по-особливому підкреслюється місцевий характер.
Обрамлення виконано в стилі Ренесансу, але в сьогоденній інтерпретації. Було уникнуто надто модерної манери живопису, оскільки театр побудований в стилі італійського Ренесансу. Це не шаблонне алегоричне відтворення, а витримане в сучасному стилі живописне зображення, адже воно якомога більше відповідає реалістичному напрямку наших теперішніх мистецьких поглядів».
***
Євген Максимович «Фрески, що стійкі до погодніх умов»
Мандруючи кварталом чернівецьких вілл і майданом, на якому муштрували вояків (див. примітку), я помітив, що будинки не мають художнього оздоблення, хоча саме відповідна пластика чи розпис здатні надати споруді камерно-особистісного характеру. Прикрашені класичною фігуративною пластикою будинки, датовані першою половиною минулого століття до сьогодні надають чернівецькій архітектурі своєрідного характеру.
В останні десятиліття сучасне мистецтво архітектури, ймовірно, відмовилось від будь-якого декору, спростивши, певною мірою, архітектурні стилі, з іншого боку, основна причина, через яку тепер на віллах не розміщені настінні розписи, може полягати в тому, що для стійкого до погодних умов живопису не було надійної техніки. Старий традиційний фресковий живопис є складним у застосуванні, дорого коштує та не надає суттєвої стійкості до погодних змін.
Сьогодні, завдяки живопису мінеральними фарбами, у нас є надійна, з усіх боків, техніка монументального живопису, яка переважає над іншими художніми методами. Останнім часом я був ретельно зайнятий цією художньою технікою і виявив, що завдяки суміші спеціального ґрунту, спеціально підібраних фарб та відповідного вибору закріплювального засобу, сполучення малюнку зі стіною буде настільки чудовим, що картина стане нечутливою до будь-яких погодних змін. Ця техніка заслуговує на широке розповсюдження та практичне застосування. Надавати тут детальну інформацію про техніку живопису мінеральними фарбами було б зайвим.
Однак хотілося б зазначити одну з її особливих переваг. Картини, створені за допомогою живопису мінеральними фарбами, можуть бути написані й у студії, перш ніж вони потрапляють на стіну, що являється вагомою перевагою в порівнянні з іншими техніками. Невеличка картина на моєму ательє, що на Franzensgasse, виконана в цій техніці. Хоча цей будинок і невеликий, але картина спонукатиме до того, щоб звернути на нього увагу.
Цими кількома штрихами я принагідно хотів привернути увагу поціновувачів мистецтва на красивий та стійкий декор фасаду, який є не чутливим до погодніх та температурних змін. Як і будинки минулого століття з пластичним оздобленням фасадів, для Чернівців нашого століття були б характерні фасади, прикрашені розписом.
Примітка – Т. Д.:
«Villenviertels auf der Sturmwiese» – йдеться про квартал вілл та Стройовий плац – район вул. Федьковича, прилеглих вулиць і майдану, на якому муштрували вояків. У Чернівцях його називали Міською толокою.
«Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 12 квітня 1914 року.
Тетяна Дугаєва висловлює щиру подяку за творчу роботу і переклади українською мовою Ользі Агрігороаій.
