Читацька рецензію на документальний роман чернівецького журналіста, історика Юрія Чорнея «Вернон Кресс. Життя під прикриттям»
Якщо ви не проти поспостерігати за цікавою людиною (письменником, нехай навіть не надто успішним) упродовж її довгого-довгого життя, не позбавленого ударів долі і хвилювань, несподіваних поворотів і зустрічей, важливих спостережень і висновків, в якому відобразилося ціле століття; побачити історичні події очима цієї людини, подорожувати разом з нею по світу, пережити злети і падіння, успіхи і втрати, радість і горе, тоді книга журналіста Юрія Чорнея «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» саме для вас.
Людиною цією є Петер Демант — уродженець австрійського Інсбрука, який перші два десятиліття свого життя провів у Чернівцях. Цей чоловік — узагальнений образ звичайного чернівецького європейця дорадянської доби — відомий також, як Вернон Кресс (до речі, цей псевдонім, придуманий для літературних занять, змушує підозрювати бажання героя приховати від сторонніх очей деякі факти своєї біографії).
Документальний роман розповідає про особистість, яка прожила дивовижне життя, і це ще м’яко сказано, у цікавий час. Герой і в таборі перебував, і в шпигунстві підозрювався, і з різними цікавими людьми спілкувався, і сам книги писав. Але найголовніше — він дружив, закохувався, облаштовував житло, готував їжу, ходив у гори, мандрував, хворів тощо — і саме усьому цьому присвячена книга — людському життю в усіх можливих проявах. Книга-життя, книга-рефлексія, книга-гра. Перші дві характеристики традиційні й загалом не рідкісні, остання — продукт епохи постмодерну.
Петер Демант народився 1918 року і прожив насичене життя, яке обірвалося перед дев’ятим десятком. У це довге життя, напевно, не надто щасливе з точки зору існуючих стереотипів про успіх, вмістилося майже все ХХ століття. Можна сказати, що світова історія переплелася з його власною. Але якщо і не завжди щасливим, хоча з цим твердженням можна сперечатися, то яскравим воно було напевно. Герой був знайомий з масою людей: як з тими, кого прийнято називати видатними, так і з пересічними. І ще невідомо, хто з них насправді більше вплинув на нього. І все це у дивовижну епоху кардинальної трансформації людства, зміни громадських парадигм. Ці системні трансформації, історичні катаклізми, їхній вплив на життя головного героя і його ставлення до них, є основою сюжету.
Так, Демант справді був сучасником наймасштабніших подій століття — від Першої світової війни до краху комунізму. Але його очима ми бачимо зовсім не те, що тепер можна прочитати в енциклопедіях або у шкільних підручниках. Перед нами історія життя не державного вершителя доль, а своєрідний приватний її варіант. Мікро-, а не макрорівень великої історії. У центрі розповіді звичайна людина-чернівчанин, яка залежить від зовнішніх обставин, а не формує їх. Так, як це відбувається із переважною більшістю людей, включно із нами самими, від яких залишаються тільки ім’я на могилі та спогади близьких. Проте ця зовнішня простота несподівано перетворюється у монументальне полотно епохи довжиною майже в століття, написане широкими мазками різних кольорів і відтінків. Принагідно очима героя можна побачити низку важливих подій ХХ століття, що так чи інакше позначилися на житті мільйонів його сучасників.
Існують книги, які захоплюють одразу, є такі, що затягують поступово. Ця — і захоплює, і затягує, і не відпускає до останніх сторінок. Хоча, здавалося б, у ній немає яскраво вираженого сюжету, інтриги. Не відпускає у ній, вочевидь, інше — книга побудована як цілісна панорама життя, укладена в форму родинної саги. На її сторінках перемішані почуття, думки, рефлексії, одкровення, іронія і самоіронія, спроби подолати, пережити, впоратися з усіма випробуваннями, які випадають на долю героя. Кожне життя просте й виняткове водночас. І лише кількісне співвідношення цих двох його начал у кінцевому підсумку визначає було воно нудним, чи цікавим. По-справжньому добра, приємно товстенна і неймовірно насичена подіями книга дивно затягує. У міру прочитання документального роману читач обов’язково потрапляє у сферу тяжіння якогось невидимого поля, і сам починає думати: а, може, і мені що-небудь записати про своє життя?
Разом з головним героєм читач проведе майже дев’ять десятків років: від його народження до смерті; супроводжуватиме у пригодах, численних поневіряннях таборами, подорожах світом — герой, нагадаємо, об’їздив весь колишній Радянський Союз, Європу, США; дізнається життєві історії його рідних і друзів, те, як на них позначилися події світової історії. Приватне життя Деманта постане перед читачами через його особисті враження, переживання, надії, розчарування. Хитросплетіння людських доль описані такою простою, ясною і чіткою мовою, що справляють враження інтимного щоденника.
Реальність того, що відбувається є настільки переконливою, що у якийсь момент читання, мимоволі, (а, можливо, саме тому) починаєш не просто стежити за долею головного героя, а співпереживати йому. Герой — письменник, проте життя змушувало його працювати переважно в інших сферах діяльності, дуже далеких від літератури. Літературна діяльність — не єдине його заняття, крім цього у книзі безліч інших неймовірних пригод. Кожний період життя Деманта вартий і, напевно, потягнув би на окрему розповідь. Проте саме життєва перспектива, яка спочатку відкривається зорові читача, потім розгортається, а відтак і ховається за завісою — пробуджує несподівано гостре співпереживання, змушує замислюватися про життя загалом, проводити якісь паралелі із власним. Щось на кшталт «sic transit gloria mundi»…
І так, мабуть, документальний роман не має особливої художньої цінності, мова його гранично чітка… Зміст книги, на перший погляд, теж невибагливий і простий — це біографія письменника від народження і до смерті. Однак на практиці усе виявляється набагато складнішим, глибшим і змістовнішим. Автору вдалося створити абсолютно реальний світ. Світ, яким він був в ХХ столітті. Світ окремо взятої людини, яка існувала у цьому столітті. І ця особливість є величезною перевагою книги. Осягнення всесвіту іншої людини, певною мірою, можна порівняти з відкриттям нових земель. В обох випадках відчуття подібні.
Не можна не віддати належного ерудованості та старанням автора. Цікаво спостерігати за тим, як спритно він вплітає героя в історичну канву тих часів. Це ж як треба натрудитися, щоб описати практично все життя людини, майже кожен рік, з усіма її переживаннями, емоціями, почуттями, та ще й в абсолютно інший час, та ще й з історичною точністю. Для цього потрібно самому стати цією людиною. Але заковика в тому, що Юрій Чорней — не Петер Демант. Він просто чудовий письменник. А його книга, безумовно, хороша, не банальна, інтелектуальна.
Сюжет розгортається на тлі ХХ століття і зачіпає основні історичні події того часу. Це століття — одне з найбільш насичених, якщо не найнасиченіше за всю історію людства, — ідеями і подіями не могло не накласти відбиток на світогляд і спосіб життя людей, які у ньому жили. Звичайно ж, більшість подій тут показано через їх сприйняття конкретною людиною, її ставлення до них, через її різнобічну і, трапляється, неоднозначну сутність.
Одні події проходять по дотичній, залишаючи ледь помітні шрами, інші втягують у свій вир, підпорядковуючи приватне життя невідомій волі, треті — перевертають увесь світ. І ця постійно змінювана тональність розповіді — від ніжності і світлої іронії до суїцидальної безпросвітності — струшує читача, змушує згадати про те, якими крихкими можуть бути, ні, навіть не щастя (воно якраз дуже вразливе), а позірна стабільність життя, впевненість у тому, що завтра буде точно таким, яким ми звикли бачити його вчора і сьогодні, взагалі буде…
Автор наочно демонструє нам те, що людське життя є найнепередбачуванішим сюжетом на Землі, і за короткий проміжок часу з будь-ким можуть трапитися найнеймовірніші речі. Читаючи книгу, розумієш, що навіть живучи у спокої та достатку не можна бути застрахованим від різких змін, злетів, падінь. І, навпаки, перебуваючи за межею тривожності, бідності, можна домогтися гідного життя для себе.
*****
Цей роман нагадує «Будденброків». Так-так, зітріть подив з обличчя, ви прочитали правильно. Як у героїв шедевра великого німця Томаса Манна, у Вернона Кресса теж все починається обнадійливо. Життя виглядає легким і захоплююче веселим: сповнені пригодами і мріями шкільні роки героя, відтак його європейське студентське життя, дорослішання, перший роман… Аж раптом цей світ йде шкереберть, закінчується крахом! Постає все більше проблем, трапляється невдач … Як і життя героя, оповідь втрачає свою первісну легкість, більшає розгорнутих описів. І в цьому ще одна подібність між книгами – обидві довгі й прискіпливі.
Початок справді заворожує: чарівний світ чернівецького дитинства, троє друзів у приватній школі, пригоди, спортивні досягнення, перший романтичний досвід, мрії про яскраве, насичене, сповнене високого змісту життя… Тут герой молодий, повний сил і надій, зустрічає ту, яку він любив, і ту, яка зробила його чоловіком… Поступово знаходить своє призначення, вступає у доросле життя з усіма його можливостями і проблемами, турботами і радощами, везінням і невдачами…
Цікаво, що Демант — студент технологічного інституту в чеському Брно й німецькому Ахені, з яким трапляються найнеймовірніші речі, аж ніяк не позитивний персонаж. Майже всю книгу, спостерігаючи за його поведінкою, пізнаючи його думки, відчуваєш то співчуття, то роздратування, то неприязнь. Але ніколи не байдужість. У Петера багато недоліків і одна слабкість — жінки. Його життя сповнене помилок, сумнівів і суперечностей. При цьому він не викликає негативних емоцій. Розуміння і цікавість — ось те, що відчуває сторонній спостерігач. Попри те що Демант не ідеальний, все ж залишається привабливим героєм, у тому сенсі, що не може не викликати симпатію, відчуття впізнавання.
Середовище, в якому йому (швидше) пощастило народитися й жити, давало все, чого він прагнув. Однак наділений неспокійним характером, здатністю вічно у щось вплутуватися, герой не знаходить спокою. І це читачеві на радість (інакше цікава книга виявилася б значно коротшою). У різні періоди життя, і, відповідно, у різних частинах документального роману, Демант потрапляє у різні життєві халепи – політичні, військові, соціальні і навіть автотранспортні. Деякі з них цілком реалістичні, і тому їм віриш беззастережно, іншим – з натяжкою. Проте одні й другі – переважно правда. Пригоди, які не дають нудьгувати ні герою, ні природно читачам, які за ними стежать.
Здається, він міг би і далі провадити життя європейського інтелектуала, спілкуватися зі знаменитостями (з деякими, зважаючи на давні богемні зв’язки батьків, навіть товаришувати), колекціонувати, що заманеться (хоч би й улюблену вогнепальну зброю!), за бажання, або з необхідності вільно змінювати місце проживання, подорожувати. І, звичайно, творити. Писати книги, випускати їх, отримувати гонорари… Чи не писати, тому що муза – особа вельми норовлива, навідується не завжди, або робить це вкрай рідко. В усьому іншому, все могло бути за сценарієм, як у всіх: кохання, ненависть, халепи та їх подолання; одруження, народження і виховання дітей…
Але війна, зміна влади, депортації, репресії, ГУЛАГ… Читач на власні очі бачить, як велика історія нівечить конкретне людське життя… У цьому головний сенс розповіді про шпигунські пристрасті навколо Чернівців і румунської нафти, напад Гітлера на Польщу, ультиматум Сталіна Румунії, перший рік радянської влади на Буковині, про депортацію і табори… Тому що саме ці зовнішні події спочатку вриваються у традиційний світ родини Демантів, перешкоджаючи, наприклад, традиційному святкуванню того ж Різдва, а відтак і руйнують його.
Проте за жодних обставин, навіть зовні несприятливих, Демант не перестає дивитися на цей світ щироко розплющеними очима, дивуватися і захоплюватися ним. Не зрікається він і цінностей свого втраченого чернівецького світу, засвоєних у дитинстві і юності основних принципів, набутих тоді рис особистої вдачі. Герой не тільки проніс їх через своє аж ніяк не коротке життя, але й до останнього подиху намагався їм слідувати. І це саме вони часто рятували його від авантюр, які чигали на нього з усіх боків.
Звісно, він змінюється по мірі руху століття, сам набираючи роки. Він уже не такий, яким був у школі, університеті. Світогляд Деманта змінюється гармонійно до його віку. Читач неначе сам росте разом із героєм, розуміє усе, про що той думає, говорить і робить, виходячи з його віку. Спостерігаючи за тим, як він спочатку зростає, мужніє, а відтак і старіє дуже чітко видно зміну поколінь, епох і їхній конфлікт. По мірі просування оповіді відчувається внутрішня трансформація героя, зміна світогляду і його ставлення до подій. Кожне наступне випробування сприймає стійко, хоча раніше, можливо, не виявляв у собі таких якостей. Але перехід цей настільки плавний, настільки природний, що помічаєш його тільки «відмотавши» назад кілька років. Дуже цікаво спостерігати за дорослішанням героя: його надії і судження попервах такі наївні під кінець життя сповнені глибокої мудрості.
*****
Головний герой книги, за насиченим життям якого спостерігаємо збоку, проживаючи його разом із ним до останнього подиху, сам теж пише книги. Усе своє довге життя Вернон Кресс прагнув написати щось неймовірно вартісне для людства, щось таке, що могло би вплинути на світ, зробити його кращим. Ось тільки все, що він писав, не дотягувало до шедевра. Несподівано шедевром стало його власне життя, пізнати яке допомогли його особисті щоденники. Як би не старався автор документального роману, але повністю розкрити внутрішній світ героя допомагають тільки вони.
Демант прожив довге життя. Практично все ХХ століття. І все життя вів щоденники. Записані його думки ведуть нас, хотілося б сказати, крізь століття. Кожен щоденник, хотілося б на це сподіватися, свідомо задуманий без прицілу на майбутнє, вівся без думки про те, що хтось сторонній, окрім дружини, колись його прочитає. Тому авторові щоденника — герою майбутньої книжки, про що він теж ніколи не дізнається — немає потреби виглядати кращим, глибшим, розумнішим, значнішим. Не потрібно бути пророком, щоб засвідчити власну прозорливість заднім числом. Словом, мемуарист, а відтак і герой документального роману, не працює на публіку.
Його щоденники — це записи не письменника, це записи — людини. Першої-ліпшої людини, яка живе своїм життям, якій важливо зберегти пам’ять про всі його моменти. Нехай навіть зовсім незначні: від того, чим снідав сьогодні вранці, до стану власних фінансів під час закордонної подорожі. Герой часто розмірковує над дилемою: навіщо усе це фіксувати, описувати свою повсякденність. І сам собі відповідає: з роками саме це особисте, окреме життя буде викликати найбільший інтерес. Про велику політику напишуть газети, наукові дослідження, а побутове життя нібито пересічних людей промайне нікому не видимим тлом. Адже навіть найдовше людське життя у масштабі Всесвіту, на жаль, лише трохи довше за життя метелика-одноденки.
У житті Вернона Кресса були спорадичні злети і страхітливі падіння, короткотривалі тріумфи і жахливі втрати. Він подорожував, дружив з цікавими людьми, зустрічався зі знаменитостями, любив і його кохали прекрасні жінки, виконував доручення і писав книги. Часом він поводився гідно, іноді — не дуже, але всіляко опирався будь-яким спокусам показати себе у більш вигідному світлі. Та відвертість, якою наділена ця розповідь, може і дратує інколи своєю егоїстичністю, проте саме завдяки цьому вся історія загалом виглядає настільки живою. Врешті всі ми часом допускаємо існування думок, які не відзначаються добротою і співчуттям. І це нормально! Бо всі ми тільки люди. Прекрасно, що після такого об’ємного тексту герой не викликає відрази. У результаті вийшов портрет звичайної людини, в якому гарне і погане нерозривно пов’язане, що робить історію її життя по-справжньому цікавою, інтимною, унікальною.
*****
Читаючи ту частину, де сонце життя головного героя починає заходити, мимохіть починаєш відчувати сильний біль і страх. Страх не за нього, а за себе: чи досягну я чогось у своєму житті, чи буде моя старість такою ж мудрою. Старіючи, Демант не здається, хоча і не намагається наздогнати, зупинити час, що невпинно спливає. Він продовжує активне життя і міцно тримає в руках його штрувал. Важкі випробування випадають на долю абсолютно кожного, але зберегти в собі волю до життя, не зненавидіти всіх і вся, не поспішати засуджувати, старіти гідно і сподіватися, що тобі поталанить і наприкінці світло життя просто вимкнеться — як же хочеться навчитися цьому у героя! Ну, а поки воно ще світить, поки ми платимо за нього справедливу ціну, варто користуватися ним на повну.
І як же це складно — приймати удари долі і при цьому не занепасти духом. Жорстока доля, злісна карма, злий рок, які переслідують… Дуже легко виправдовувати своє небажання що-небудь міняти цими поняттями, яких, по суті, не існує, вони живуть лише у нашій уяві. Слідуючи за Демантом, спостерігаючи за його життєвими перипетіями, часом, зізнаюся, я щиро дивувався його витривалості і стійкості; тим часом він сам не втомлювався засвідчувати власним життям одну істину: кожного з нас рано чи пізно спіткає невдача, цього не уникнути, і соромитися цього не варто, потрібно прийняти її, витримати, здолати. Іншого шляху просто не існує.
Довгий, як ціле життя, документальний роман містить у собі просту думку: якщо людина отримала добру освіту, «володіє пером», розуміється на мистецтві, то жодне дно життя їй не страшне, навіть, якщо воно бездонне… Так, життя — не цукор, але навіть заради кількох миттєвостей щастя варто жити. Шукайте і знайдете, головне — не сумуйте, навіть якщо все погано, все одно не все втрачено. Звучить просто, а на ділі — складно: навчитися приймати цей світ і життя такими, якими вони є. З життям не укладеш односторонньої угоди, не скажеш: почуття мої під надійним замком, віднині я невразливий, захищений від жорстокості і розчарування. Замість засмучуватися, краще приймати усе, що приготувала доля, попутно перевіряючи, наскільки сильний ти внутрішньо.
До цього в кінцевому підсумку і зводиться життя: сукупності всього, що з тобою трапилося, везіння і невезіння, які тобі випали. І нічого тут не вдієш: ніхто не розділить цього з тобою. Підведи підсумок чергового етапу, поглянь у минуле і йди далі. Ось та проста формула, яка все пояснює. Жити тим життям, яке тобі дано. Радіти, якщо посміхнулося щастя, стоїчно терпіти удари долі, ось і весь секрет, згідно з яким герой прожив своє життя під прикриттям. Попри всі страхітливі випробування, які звалилися на нього, герой ставиться до свого життя зі значною порцією гумору, і схильний вважати, що прожив загалом хороше, а не трагічне життя.
Незважаючи на те, що останню третину книги перебуваєш у пригніченому стані, загальне враження від неї дуже світле. Дочитуючи книгу, читач бачить Деманта старим, але умиротвореним. «Які часи я пережив, які шляхи здолав… Хотів би я знати, чи зуміє хтось із вас прожити таке ж насичене життя, як моє?», — немов запитує він. І ви раптом відчуваєте радість за нього. Радість, що він таки пережив всі нещастя, що випали на його долю. Радість, що подолав усі негаразди, в тому числі матеріальні. Радість, що він нарешті знайшов свій дім у Москві, багато подорожував, знайшов друзів. Радість, що він щасливий. Подібне відчуття співпереживання головному герою трапляється нечасто.
Той удар, що несе із собою передбачуваний фінал, вражає. У ньому є щось скорботне. Втім, очевидно, що у цьому почутті немає нічого дивного, адже читач, як-не-як, спостерігав за життєвим шляхом цієї людини від її народження до земного кінця. Проте хоча роман і закінчується тим, чим по ідеї і повинен був закінчитися, він не залишає читача в жалобі. Останні сторінки гортаються з напівпосмішкою на вустах. І з героєм прощаєшся навіть з відчуттям певної наснаги, зростаючого умиротворення.
Є Демант, є його книги. І описаний у них величезний життєвий шлях, повний культури, історії, і такого людського, звичайного, що робить книгу універсальною — дійсно про кожного із нас — таких слабких, бентежних і на диво зворушливих у своїй слабкості і сумнівах людей. Найголовніше у цій дійсно зворушливій книзі, що вона обов’язково спонукає до роздумів про сенс життя і про його незмінне закінчення. Під кінець геть відмовляєшся приймати, що історія життя цієї людини скоро закінчиться. Адже герой до останнього подиху не втрачає ентузіазму, шаленої любові до життя, почуття гумору та самоіронії. І пригоди його не закінчуються навіть після смерті.
«Вернон Кресс. Життя під прикриттям» — життєстверджуюча історія про самотність, про нездійснені надії для любителів гарного неквапливого читання, яка дійсно змушує задуматися про своє власне життя, переосмислити деякі цінності. Будь-яка освічена людина рано чи пізно зіткнеться з питаннями, з якими стикається головний герой: про швидкоплинність часу, пошуки свого покликання, навіщо я живу, що вартісного зробив у своєму житті… Звичайно ж, скільки б книг ви не прочитали, ці питання, швидше за все, так і залишаться без відповіді. Єдине, чим вам допоможе начитаність, то це виробить звичку бачити і приймати цей світ таким, який він є. Так, як його приймав герой чернівецької саги «Вернон Кресс.Життя під прикриттям».
Прощавайте, Деманте! І до зустрічі, Верноне Крессе. Але не раніше, ніж вимкнеться світло.
Юлія Мельничук
«Вернон Кресс. Життя під прикриттям» – доступна на сайті:
У чернівецьких книгарнях, всеукраїнській мережі книгарень «Є»,
Інтернет-книгарнях https://book-ye.com.ua/catalog/memuary-lysty-shchodennyky/vernon-kress-zhyttya-pid-prykryttyam/ та https://www.yakaboo.ua/ua/vernon-kress-zhittja-pid-prikrittjam.html
