Перше відділення концерту було музичним подарунком Чернівецької обласної філармонії до Дня міста. Так звана «Шкільна кантата» Євсевія Мандичевського у виконанні симфонічного оркестру, камерного хору «Чернівці» (художній керівник – Надія Селезньова) і чотирьох солістів під диригуванням Йосипа Созанського – той місцевий музичний матеріал, що достойно прозвучав поруч з увертюрою з «Летючого Голландця» Ріхарда Вагнера та «Іспанської рапсодії» Моріса Равеля.
Навіть цього першого відділення було б достатньо для створення святкового настрою любителям симфонічної музики. Але у другому відділенні за диригентський пульт вийшла легенда світового диригентського мистецтва, народний артист України, який уже 15 років працює в Німеччині, та доволі часто концертує Україною – Ігор Іванович Блажков.
За 2 тижні до чернівецького концерту Маестро відсвяткував 81-й рік, але поважні літа не завадили ані музиці, ані духу музиканта. Лише одна деталь красномовно підкреслила це: піднявшись на диригентський подіум, Блажков власноруч «видалив» високий стільчик, який організатори поставили для нього.
…Уже понад два десятки років музичний фестиваль «Стравінський та Україна» 17 червня, у день народження композитора, починається гала-концертом біля музею-садиби композитора у м. Устилуг на Волині, а від 2005 року – звершується в Луцьку. На підтримання традиції популяризації творів композитора світового значення і його зв’язків з Україною Чернівецький симфонічний разом із програмою першого відділення нинішнього концерту виконує два твори Ігоря Стравінського, які раніше в Україні не звучали. Фестивальна програма таким чином «обкатувалася» в концерті до Дня міста в Чернівцях.
У «Рухах» Стравінського для фортепіано з оркестром дуже вдало – точно і ніжно – грала Лілія Холоменюк. Перед «Симфонією псалмів для хору і оркестру» оголосили технічну перерву, адже на сцену знову мав вийти камерний хор «Чернівці».
А після концерту Маестро дав ексклюзивне інтерв’ю кореспонденту «Версій».
На комплімент його гарній українській Ігор Блажков зауважив: – Я ж українець, народився й виріс у Києві, і ніколи цього не забуваю.
– Ігоре Івановичу, вже у 32 роки (1968) знаменитий диригент Геннадій Рождественський назвав Вас серед низки диригентів різних країн світу, поруч із росіянином Юрієм Теміркановим, індусом Зубіном Мета, японцем Сейджі Озава, італійцем Клаудіо Аббадо.
Нині Вікіпедія називає Вас великим диригентом. Але цікаво було б дізнатися: чому з усього мистецтва музики ви вибрали саме диригентство?
– Коли я зростав як музикант, саме виникла ціла когорта потужних диригентів у різних країнах світу, яким по силах було будь-що у музиці. Мені це було цікаво, і я став диригентом. Після закінчення Київської консерваторії вступив до аспірантури в Ленінграді, де навчався у Євгенія Мравінського. Це неймовірна школа!..
– І от зараз Чернівецький симфонічний – і фестиваль Стравінського. Як Ви зійшлися разом у цьому проекті? Чому саме чернівецькі музиканти завершуватимуть фестиваль?
– До мене звернувся директор Волинської філармонії Сергій Єфименко. Так склалося, що в Луцьку немає ні власного симфонічного оркестру, ні камерного хору. Йому порадили звернутися саме до Чернівецької філармонії. Керівники симфонічного оркестру і хору в Чернівцях підготували обумовлену програму, я приїхав, репетирував із ними – і от сьогодні ми показали, що у нас вийшло. До речі, велика частка успіху належить саме керівникам чернівецьких колективів.
– За тривале музичне життя Вам доводилося диригувати багатьма оркестрами у різних країнах. Як вам працювалося саме з чернівецькими музикантами?
– Насправді я приїхав до Чернівців уже втретє. Треба сказати, що за першого знайомства це був для мене своєрідний феномен: у обласному центрі України, навіть не у столиці, працює музичний колектив, який може конкурувати навіть із Національним симфонічним оркестром України.
– …?
– І це не комплімент. У вас дуже потужний колектив, із яким добре працювати: чернівецькі музиканти дуже дисципліновані у творчому плані, вони зібрані, розуміють диригента і чітко відгукуються на його вимоги.
– І наостанок: свого часу ви зажили слави бунтівника й навіть музичного дисидента. Зрозуміло, були такі часи, коли вказували, що можна грати, а що не дозволяється. Але ж тепер нібито можна грати все, що завгодно – не бунтуючи… Скажіть, Ігоре Івановичу, чи не стало вам якось… нудно?
– Та ви що! Іще ж так багато треба зіграти!
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
