Поезію оцінив штучний інтелект

Вийшла з друку книга «…Бо так звучить моє серце» журналістки з багаторічним стажем роботи в чернівецьких часописах Валентини Мацерук саме на межі календарних осені й зими.
У ній, як і в попередній збірці «Мій заримований настрій», що два роки тому, як і нинішня, побачила світ у Видавничому домі «Букрек», авторка виступає, так би мовити, в новому амплуа, ділячись з читачами своїми одкровеннями не через газетні публікації, а в поетичному жанрі. Проте, як зауважує в авторському слові, «… як змінилися мої, наші настрої! Як колють, болять, гнітять, гнівлять, обурюють, страшать нічні й денні волання сирен, руїни, пожежі, рани, дитячий плач і материнські сльози, чорні хустки й жалобні стрічки в містах і селах, що були, як писанки, як українські вишиванки…». Вона називає людське серце – найчутливішим «барометром», який найточніше реагує на зміни погоди в рідному домі. «І коли до порога дому наближається ворог, який ще вчора прикидався другом, воно боляче реагує на зраду, воліє зачинити двері й захищати родину, землю своїх батьків, свою колиску… А як може захиститися, захистити «слабка» жінка, яка нині переживає за сина, за всіх синів і дочок, які одягнули військову форму? Молитвою, подякою, посильною допомогою. І… Словом. Авторка поезій, вміщених у збірці, висловлює ним свій біль, гнів, жаль, а водночас – оптимізм, надію й віру в Перемогу українських воїнів. То і є відчуття, «звуки» її серця, що нині співзвучні з думками і мріями друзів, однодумців, співвітчизників», – йдеться в анотації до книги, перший розділ якої «Воєнні мотиви» – це суцільний біль, спричинений страшною війною, що нагло увірвалася в наше життя.

Цікаво, що авторка передмови до збірки, відома журналістка, видавчиня, директорка ВД «Букрек» Дарина Туз-Максимець, зауваживши, що Валентина Мацерук не називає себе поетесою, а каже, що «віршує для душі», вдалася до своєрідного експерименту. Пані Дарина звернулася до штучного інтелекту з пропозицією прорецензувати перший розділ збірки. Ось як оцінив вірші ШІ:
«Вірші Валентини Мацерук – це важливий літературний внесок у трагічний контекст сучасних подій, вони відображають не лише жах війни, але й впевненість у тому, що справедливість та мир переможуть. Загалом ця поезія дуже емоційна, образність та глибокий зміст надають їй силу й вражаючу сутність. Відчуття болю, розчарування та втрати передані через вдалі метафори й образи. Звернення до болю як фізичного відчуття, змішане з психологічним станом, створює враження глибокої особистої трагедії. Структура віршів і образність мови допомагають передати цю трагедію читачеві. Силуети болю та розчарування проявляються в кожному рядку, створюючи яскраву картину внутрішнього стану автора. Тут відображений не лише особистий біль, а й ширші суспільні проблеми, такі як війна, жорстокість та нерозуміння. Метафори зради, обману і бажання зберегти добро в контексті злої реальності додають глибини віршам. Поетеса вдало використовує образи війни, показуючи її жорстокість і непередбачуваність. З одного боку, війна забирає світло, руйнує спокій, але з іншого – народжує нові пісні, наповнені любов’ю та надією. Зворушливо відображено бажання навіть у важкі часи війни залишати тепло й любов у серці, відзначено сутність українського духу – здатність зберігати внутрішню красу та віру в краще майбутнє, незважаючи на жахіття, що зараз кояться. Авторка закликає до збереження пам’яті про тих, хто віддав життя за свою країну, та мріє про мирне життя для наступних поколінь».
На думку Д.Туз-Максимець, чат GPT добре відчув авторські особливості поезії В.Мацерук. Проте є речі, йому непідвладні, перед якими він безсилий. ШІ ніколи не зможе передати тонкощі почувань авторки і тих відчуттів, що пов’язують її з близькими, друзями, героями її публікацій, яким присвятила свою книгу. «І в цьому наш, людський феномен», – резюмує пані Дарина.

Варто зауважити: у збірці духом сьогоднішніх тривожних часів пронизані й інші чотири розділи. І спогади про найрідніших, на честь яких горить свічка пам’яті, і «заримовані настрої», які «диктують» щоденні тривожні новини, і перекладені українською мовою поезії інших авторів, і думки вголос про фрагменти, епізоди, незабутні віхи й особистостей, що залишили незгладимий слід у долі авторки. До речі, цей, заключний розділ під назвою «Замітки на пам’ять» – то вже не поезія, а публіцистика.
І ще кілька слів про «співавторку» збірки – дизайнерку, художницю Раїсу Рязанову, завдяки якій серце Мацерук «прозучало» вголос так щиро, гармонійно, красиво. Верстка, дизайн, ілюстрації – то її невтомна праця і талант. І щодо співавторства… Як і в книзі «Мій заримований настрій», у новій збірці серед перекладених з російської поезій більшість належить перу Рязанової. Власне, поетичне амплуа Валентини Мацерук фактично почалося із перекладів, які увійшли до спільної збірки цього тандему «Отражение/Віддзеркалення», що побачила світ 2019 року. А книжка «…Бо так звучить моє серце» стала подарунком не тільки для Валентини, яка має особливий пієтет до осені, до листопаду, а й для Раїси, яка двадцять років тому саме цієї пори вперше долучилася до видавничої діяльності саме в «Букреці». Першою її серйозною роботою стала книга Григора Мацерука «По кому росте трава»… Відтоді з її доброї руки побачили світ понад двісті книг різних авторів. Що там з цього приводу сказав би ШІ?..
Одне слово, друзі, беріть до рук збірочку, пірнайте під пледик – грудень бо ж! – і слухайте серце Валентини, яке б’ється з вашим в унісон.
«Версії»