Обласний академічний муздрамтеатр імені О.Кобилянської знову радує глядача прем’єрою. На цей раз – невмируща класика. «Мадам Боварі» за Флобером у сценічному викладі Ярослава Стельмаха.
Керівництво театру вже традиційно зустрілося з журналістами на передпрем’єрній прес-конференції. Та на ній не було режисера постановника: Петро КОЛІСНИК тримає інтригу. Але для читачів «Версій» він зробив виняток і погодився на бліц-інтерв’ю…
– Петре Денисовичу, флоберівський роман – відома класика. Чому саме Емма?
– Я відчув, що ми починаємо втрачати цілі культурні пласти… Молодь не цікавиться класикою, думаючи, мабуть: що може бути цікавого в людей, які жили півтора століття тому?… Виявляється, на те вона й класика, аби не втрачати актуальності й понині. Подивіться довкола: всюди панує той самий чистоган, що й у позаминулому столітті, а кохання й вірність так само випробовуються грішми. І не кожна натура з цих випробувань виходить без ушкоджень…
– До кого Ви звертаєтеся зі своєю виставою?
– Звичайно, й до тих, хто полюбляє класику, хто вихований на ній, – і до тих, кому вистава, може, стане одкровенням. Емма, в моєму розумінні, дуже схожа на сучасних молодих людей: вона не творець, навіть не носій створеного, вона – споживачка. Історія її життя, а надто трагічний фінал можуть стати засторогою для нинішніх юнаків та дівчат…
– Виконавиця головної ролі, Христина Зборлюкова, досить молода актриса. Ви побачили в ній Емму?
– Христина не новачок у театрі, і перш за все я побачив у ній актрису, з якою можна працювати й співпрацювати…
– Я чула, що Ви режисер жорсткий, але акторам цікаво з Вами працювати, бо Ви добре знаєте, чого від них хочете. Водночас скажіть, як Вам працюється з нашими акторами… Адже це – та сама молодь, що й довкола, тільки, мабуть, з більшою чи меншою мірою таланту…
– Працюємо… Не казатиму про теперішніх конкретних виконавців, але дехто з нинішньої театральної молоді, закінчивши певний театральний навчальний заклад, вражає, як не парадоксально… неосвіченістю. Засвоїть певні правила вимови та пересування сценою і думає, що він уже актор… Залишається сподіватися лише на те, що цей амбітний період закінчиться доволі швидко і людина або відшліфується, або… займеться чимось кориснішим…
– Вистава, так би мовити, «з минулого життя», надто світського, має бути недешевим задоволенням. А в нас суцільна криза…
– Так, але в процесі роботи над «Мадам Боварі» я кризи цієї не відчув… Сподіваюся, що все задумане буде виконане вчасно… Тож запрошуємо на прем’єру. Сьогодні на сцені нашого театру житиме, кохатиме й загине флоберівська героїня.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
