Євген Максимович (1857-1928). Митрополит Сильвестр як покровитель митців. Фреска в Резиденції буковинських митрополитів. 1893 р. світлина з журналу «Boabe de grâu», вересень 1934 р.
Євген МАКСИМОВИЧ
(1857-1928)
На окрему увагу заслуговує один з відомих буковинських митців минулого, випускник Віденської Академії мистецтв, художник православної Консисторії Буковини та голова «Товариства друзів мистецтва на Буковині» Євген Максимович. Нині життєвий шлях митця широко висвітлюється. А от відомостей про його станкові твори маємо небагато. Залишилися деякі згадки про його монументальні роботи, та невимовно прикро, що всі ці композиції митця втрачені.
СВІТСЬКЕ МОНУМЕНТАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО – ВТРАЧЕНИЙ ПЛАСТ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ ЧЕРНІВЦІВ
Монументальне мистецтво – цікава складова історії художньої культури Чернівців. Першими спливають в нашій уяві розписи й вітражі храмів міста. Однак творів монументального малярства світського характеру збереглося в Чернівцях надзвичайно мало. Ми пильно вдивляємося в давні чернівецькі світлини, поштівки чи журнальні й газетні репродукції, які часто бувають чи не єдиним джерелом пізнання зовнішнього вигляду настінних розписів, декору інтер’єрів давніх громадських будівель, приміром, чернівецьких кав’ярень. Природно, що з плином часу розпис та елементи внутрішнього оздоблення потребують оновлення чи заміни.
На жаль, і ці композиції руйнувалися або й зовсім зникали. У небуття відійшло чимало творінь.
Серед них твори такого знаного майстра, як Альфред Оффнер: фрески в Німецькому домі, композиція в Торговельно-промисловій палаті (нині медуніверситет). Прикро, але ми не можемо побачити й роботи, створені вже у сучасну добу. Йдеться про масштабний натюрморт Ірми Розеншток, настінні розписи Артема Присяжнюка (ресторан «Київ») і Ореста Криворучка (колишній «Дністер», нині «Панська гуральня»), а також Петра Грицика в їдальні Українського товариства сліпих у Чернівцях. Окремі з них знайомі нам лише з репродукцій. І вже новим змістом і новою стилістикою позначені монументальні твори, які виникли і збереглися в пізню радянську пору. Серед авторів настінних мозаїк – А. Присяжнюк, І. Віхренко, П. Грицик тощо.
ФРЕСКА З АВТОПОРТРЕТОМ ЄВГЕНА МАКСИМОВИЧА
У роки Другої світової війни під час масштабної пожежі Резиденції буковинських митрополитів загинув ранній твір монументального мистецтва Максимовича «Митрополит Сильвестр як покровитель митців», розділивши долю інших безцінних настінних розписів будівлі. Від тих далеких часів твір нагадав про себе несподіваним і щемним посланням – миттєвим кадром у довоєнній кінохроніці про Чернівці в кіножурналі «Jurnalul sonor» №8 1939 року. Промайнув і зник назавжди… Та я вірила, що має існувати оригінал фотографії цієї фрески, – і не помилилася. Трапився він мені у вересневому номері журналу «Boabe de grâu» («Пшеничні зерна») 1934 року. Звісно, журнальний варіант репродукції – не найкращої якості, зате він не має сучасного стороннього втручання і зберігає руку самого автора. У тексті до світлини зазначено: «Фреска в портику лівого крила в митрополичому палаці Чернівців». Далі вказано імена зображених. У центрі 10-фігурної композиції яскраво вирізняється статечна постать митрополита Сильвестра. Він спілкується з художником-монументалістом Карлом Йобстом з приводу його мистецького твору, що на мольберті.
Справа від них – скульптор Іон Пишля. А далі праворуч бачимо автопортрет Євгена Максимовича з його уславленим наставником Епамінандосом Бучевським.
А ліворуч від митрополита зображено Ісидора Воробкевича з двома студентами богослов’я та директором друкарні Дімітрієм Бучевським.
Симетрично урівноважена багатофігурна композиція фрески передає діловий настрій персонажів. Ми переконуємося, що в цій монументальній роботі Максимович послідовно керувався принципом реалістичного відтворення постатей, не вдаючись до пластичних варіантів стилізації.
«БЕЛЬ ВЮ» ТА «ГАБСБУРГ»
Інші завдання мали роботи Є. Максимовича, якими були оздоблені кілька інтер’єрів у Чернівцях – приміщення популярних місцевих кав’ярень і ресторанів, чий декор вирізнявся лірико-романтичними настроями. Саме так виконані зображення миловидних жінок з довгим хвилястим волоссям у ресторані «Belle Vue» («Бель Вю»). Їхні стрункі фігури огортали відкриті сукні, що спадали витонченими бганками.
Вочевидь, для однієї з них слугувала вродлива модель, яка легко впізнається у постаті буковинки у творі митця «Дівчина з коромислом». Згадані композиції художник на запрошення архітектора М. Моргенштерна виконав у техніці олійного живопису на полотні. Йдеться про дві декоративні вставки, які відомий чернівецький митець опрацював у дусі часу, та не вдаючись до розробки стилістичних форм естетики модерну. Ці ростові полотна якнайкраще вписалися в сецесійний декор з характерними рамами й орнаментацією на стінах роботи Макса Моргенштерна. І, як зазначалося у місцевій пресі, що стримано сприймала сецесію, ставлення до нового інтер’єру в місті все ж було прихильним: «Ми не є послідовниками сецесіона, але такого роду мистецтво, яке нам пропонує професор Моргенштерн, може задовольнити всіх» (газета
«Bukowinaer Post», 31 липня 1900 р., редакційна стаття «Belle Vue»).
Кафе «Габсбург» і перукарня «Damensalon» теж були оздоблені декоративними панно з композиціями Максимовича. Настінні зображення численних дитячих фігур (путті) в легких драперіях, амурів, жінок, які мали відвертий сентиментально-чуттєвий характер, були виконані в доволі інтенсивних кольорах. Саме це й зауважив чернівецький часопис, чия реакція на розписи була доволі гострою і в дописі, зокрема, зазначалося, що ці твори митця менше йому вдалися («Bukowinaer Post», 2 грудня, 1898 р.). Утім, умиротворений настрій безжурних діточок і вродливих жінок мав налаштовувати гостей ресторану на відпочинок, не обтяжений повсякденними турботами. Існує припущення, що подібним розписом була оздоблена і кав’ярня «Європа» (пізніше ресторан «Дністер»).
ТЕАТРАЛЬНА ЗАВІСА
Окрім кількох творів монументального живопису, у Євгена Максимовича був досвід і театрального художника. Його прагнення розробити композицію, яка б була суголосною його мистецьким уподобанням, втілилося в театральній завісі, ескіз якої він створив 1905 року для новозбудованого театру в Чернівцях. Митець так висловився з цього приводу: «Я радію, коли завіса відповідає як характеру будинку театру, так і художньому характеру міста. Справжнє життя є тільки земним». І далі підкреслив, що завіса має бути мистецьким твором, а не просто будь-якою алегоричною роботою, що скидається на шаблон» («Czernowitzer Tagblatt», 19 березня 1905 року).
Погоджувався з митцем і австрійський педагог-інтелектуал Альфред Натанський: «Чи треба звернутися до алегоричних зображень, які часто повторювалися – аж до роздратування? Ми прагнемо мати щось справжнє, земне, а не щось уже вживане, зроблене у віденській студії. Найкраще, якщо буде використаний мотив, пов’язаний з Буковиною чи містом Чернівці!» («Czernowitzer Tagblatt», 4 березня 1905 року).
Цікавими для нас є пояснення автором тих принципів, із якими він підходив до роботи над проєктним ескізом завіси. Він підкреслював: оскільки в архітектурі театру є елементи італійського Ренесансу, «важливо було уникнути модерної манери живопису». І далі зауважував: «Алегорична композиція завіси є не стандартною, а образною, тому це зображення сприймається як сучасне, оскільки реалістичний напрямок більше відповідає мистецьким поглядам сьогодення» («Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 26 квітня 1905 року).
Це пояснення самого митця є ключем до розуміння характеру його мистецьких принципів: його манера є реалістичною, він не тяжів до тогочасних стилістичних проявів у мистецтві.
У цьому ж тексті подається опис зображення на завісі – багатофігурної композиції, що представляє місто Чернівці та сценічні мистецтва, уособлені в образно виражених постатях. На передньому плані – герб Чернівців і кілька фігур: алегорії «Czernoucia», а також поезії й драматичного мистецтва. За ними розміщена танцювальна пара – представники комедії й постать критика. Іншу частину композиції складають фігури клоуна, веселих дівчат і народного скрипаля як уособлення музики. Вся ця сцена розгортається на тлі чернівецького пейзажу з визначними архітектурними пам’ятками й вежею ратуші як символу міста.
Відтак з-під пензля Євгена Максимовича з’явився саме той твір, якого очікувала міська спільнота, що «прагнула бачити театральну завісу з зображенням сцени з історії країни, краси її природи, яка означала б збагачення наших скарбів» («Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 12 лютого 1905 року).
ПОРТРЕТИ Й ПЕЙЗАЖІ
Прикро, що сьогодні про більшість творів Євгена Максимовича ми знаємо лише з описів у публікаціях або з репродукцій. Лише поодинокі станкові роботи зберігають Художній та Краєзнавчий музеї в Чернівцях. На жаль, серед них немає пейзажних творів, а також парадних портретів, які прикрашали Резиденцію митрополитів. Саме в ростових парадних портретах реалістична пластична манера митця привертала увагу майстерністю академічного письма. Сучасників зачаровувала неодмінна риса виконаних ним представницьких портретів – акцентування урочистості й високого суспільного становища моделей.
Принагідно належить сказати й про те, що Максимович-портретист був вправним академічним майстром передачі зовнішньої подібності портретованих. Автор був також напрочуд чутливим до настрою й внутрішнього стану людини. Запам’яталася особлива схвильованість в жіночих портретах: «Митець є мрійливим і делікатним…, а в його натурі та в мистецтві є щось жіноче… Він присвячує себе красі жінки, відтворюючи справжню, а не штучну шляхетність…», – так ділився своїми враженнями про творчість чернівецького митця в «Czernowitzer Tagblatt» дописувач, який побував у майстерні художника.
У творчому доробку Євгена Максимовича знаходимо також виразні камерні портрети буковинських селян і містян з майстерною передачею настрою та їхнього внутрішнього стану. До слова сказати, в жанрово-побутових сценах з життя буковинського села художник не стримував прагнення ідеалізації та власні настрої милування молодятами та залицяльниками. Тут гору брали ліричні та подекуди сентиментальні інтонації.
Сповненими натхнення були й пейзажі, зокрема архітектурні. Їх вирізняло майстерне відтворення станів природи та світлотіньових нюансів. У тогочасній пресі автора краєвидів інколи навіть називали імпресіоністом. А в часописі «Czernowitzer Tagblatt» (6 березня, 1904 р.) погоджувався з цим і кореспондент H.M. (нім. ініціали), який у захваті підкреслював, що Максимович «прагне передати мить у стані природи, не любить ані усталених правил, ані стилізації…». Розповідь віденського гостя про творчість чернівецького митця позначена яскравістю вражень, схвильованістю й жвавою емоційністю. Він відгукувався про Євгена Максимовича як про «ніжного і ліричного художника».
МАЖОРНА КОДА
Повертаючись до монументальних творів Максимовича, наголосимо, що наприкінці XIX – на початку XX ст. інтер’єри й фасади чернівецьких споруд вирізнялися декором, виконаним плеядою місцевих і віденських митців. Як бачимо, творів монументального мистецтва світського характеру небагато і лише деякі з них збереглися до наших днів. Сьогодні нас зачаровують такі композиції, як промовистий вітраж Альфреда Оффнера в будівлі історичного факультету ЧНУ, а також ошатний плафон Миколи Івасюка й потужно увиразнена своєрідною стилістикою модерну майоліка Йозефа Адольфа Ланга, які є окрасою Художнього музею й усього нашого міста.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
P.S. Ця публікація побачили світ у газеті «Версії» 11-17 червня 2020 р. у № 24 під рубрикою «Вмикайте увагу: Карантинна екскурсія разом із «Версіями». Та на сайті цей матеріал не з’явився. Оскільки ж останнім часом відбулося багато відкриттів довкола фігури відомого буковинського монументаліста Євгена Максимовича, було вирішено позбутися цієї хиби та відновити справедливість, аби все, що дослідила мистецтвознавиця Тетяна Дугаєва, знайшло своє місце і свого читача і на сайті «Версій».
