І Фищук не тільки каже про це, але це й робить!
Кілька слів про те, чого, як правило, не пишуть у біографії. 18 лютого 2014 року, будучи депутатом Верховної Ради, Олександр ФИЩУК уже був на гарячих точках Майдану. І це тоді, коли звідти втекла більшість горе-лідерів та організаторів, знаючи про те, що почнуться розстріли. Завдяки своєму депутатському мандату він разом з двома депутатками – одна з яких Ірина Геращенко, – рятували хлопців, які опинилися в полоні у тітушок в Маріїнському парку: їм удалося завести туди автомобілі і домогтися, щоби людей випустили – хоч і побитих, з поламаними кінцівками, але живих. А коли втік президент і розбіглися уряд та половина нардепів, брав участь у роботі Верховної Ради. Практично нікому не відомо, що Олександр Фищук займався звільненням полонених. Про це розповіла одна чернівецька сім’я. А тепер офіційне представлення: Олександр Георгійович Фищук – депутат Верховної Ради 7 скликання, екс-губернатор у найтяжчі для України воєнні часи, депутат обласної ради нинішнього скликання. Народившись у багатодітній селянській родині, оволодів масою робітничих професій, закінчив фізичний та економічний факультети, а в 90-х разом з колегами започатковував податкову службу на Буковині. І ще, мабуть, на трьох головних рисах Олександра Георгійовича варто наголосити: патріотизм, людяність – а звідси й потяг до справедливості, та оптимізм.
Чому українці стали бідними і хто в цьому винен
– Олександре Георгійовичу, ви завжди були і є активною людиною. І все ж – чи не набридла вам політика?
– Я повен сил та ідей – і це характерно для більшості активних людей. Політика, як і робота набридає тоді, коли ти потрапляєш у глухий кут і не знаєш, що робити. Я ж знаю причини того, чому ми живемо, м’яко кажучи, нещ
– Ви бачите і знаєте зсередини, що відбувається в різних гілках влади нашої держави. Тож, на вашу експертну думку, чи правильним курсом рухаємося?
– Єдиний показник будь-якого курсу – це рівень життя і безпека людей. А якщо рівень їхнього життя від 2014-го року погіршився утричі, а безпеку ніхто не гарантує, – то про що мова?
– Чому переважна частина українців стала бідною? Хто у цьому винен?
– Так, рівень життя більшості українців суттєво понизився. Люди збідніли, але ніхто за це не відповів. Уся політика базується виключно на обіцянках. Обібрали ж людей комплексно.
– Що це означає?
– А означає це те, що людей обібрала рідна держава заодно з олігархами.
– Як це відбулося? Через який механізм?
– Механізмів є багато, і тут головне зробити так, щоби люди цього не зрозуміли. Найперше – за рахунок податків і платежів. Тут і плата за оренду, й енергоносії. Адже всі податки і платежі, як і енергоносії, вводяться у ціну продукції та послуг. А кінцевий споживач це люди які за все платять. Тож не варто думати, що тільки олігархи оббирають людей. Без держави вони цього зробити не змогли б. Тому про Україну і кажуть, що вона олігархічна держава. Наведу приклад. Одразу ж після Революції Гідності у зв’язку з війною на Сході та відсутністю коштів у бюджеті – бо, як відомо, після втечі Януковича державна казна була порожня – були внесені зміни до державного бюджету. Візьмемо, приміром, плату за землю: змінили її нормативно-грошову оцінку. А саме від неї, себто нормативно-грошової оцінки землі, нараховуються і податок на землю, і орендна плата. Як наслідок, той, хто сплачував за сотку землі 100 гривень, почав платити 180 грн. Наступного, 2015-го, року вже плата у 180 грн. виросла ще наполовину. А 2016-го – зросла ще майже на третину. В результаті протягом трьох років податок на землю зріс майже утричі! Люди позитивно оцінювали таку тактику, мовляв, нехай керівники потужних підприємств сплачують державі податок за користування землею. Але ж мало хто враховував, що це зростання у кінцевому підсумку лягає виключно на плечі пересічних громадян, які є кінцевими споживачами сільскогосподарської продукції. І така ж ситуація з газом та іншими енергоносіями. Збільшивши рентні платежі, держава посприяла зростанню плати за газ для людей.
– Олександре Георгійовичу, враховуючи, що ви обіймали різні посади на «Гравітоні» та інших підприємствах міста, а потім тривалий час працювали в державних органах, були і зараз є на виборних посадах, а ще ж були і депутатом ВР, і губернатором, виходить, що й ви причетні до того, що наша держава нині у такому плачевному стані…
– Ідучи у владу, я брав на себе відповідальність і робив усе, що міг. І перебуваючи на різних посадах, ніколи не зловживав владою. І це підтвердять люди, з якими працював. Свою діяльність я будував і будую на двох постулатах: верховенстві права й розвиткові економіки. Без цього поступ суспільства неможливий. І без цього не буде ні охорони здоров’я, ні освіти, ні культури. От тільки зараз ВР вертається до моїх пропозицій, які я робив ще у 2013/14 роках. Вони зафіксовані документально. Але робиться це не так, як мало би бути. Зараз ці зміни покликані лише тим, що влада ділить «трішкін кафтан». Коли був головою облдержадміністрації, саме охорона здоров’я, освіта, культура і дороги були визначальними напрямками моєї діяльності. Пригадуєте, скільки мене критикували окремі ваші колеги за гроші з митного експерименту, які ми поклали на депозит, бо в кінці року і на початку року їх неможливо було використати. А потім отримані відсотки з цього депозиту запустили не на дороги, а на охорону здоров’я, і область придбала чимало медичного обладнання. І все, що робив, узгоджувалося із законом, з єдиною метою: як зберегти життя та здоров’я краян. – І все ж зараз ми перебуваємо, м’яко кажучи, у плачевному стані. Чому? Знову ж таки, хто в цьому винен? Знову олігархи? – Винні тільки ми самі. Розшифрую. Ми винні, що слухали радників з Америки, Європи, Росії, слухали наших популістів-політиків, які обіцяли райське життя. А на поверхні отримали що? Європа нас не захистила від зовнішнього ворога. Більше того, ми втратили частину території. Ви ж в курсі, що всі наші закони проходять слухання у Венеційській комісії і, як правило, сприймаються там схвально. Тож чому ми не живемо так, як вони? Мабуть, нікому не потрібна ще одна сильна європейська держава. І ще одна «цікава», в лапках, деталь. Сьогодні діють санкції щодо Росії. Та за фактом, Україна постраждала від цього більше за Росію. Судіть самі: курс долара в Україні зріс майже у 3,54 разу, а в Росії – лише у 2,3 разу. То, скажіть, хто від санкцій постраждав більше? Як відомо, на вимогу МВФ ми проводимо реформи. Та робимо це криво й неправильно. Адже жодна реформа загалом не дала позитивного результату! Не можу назвати жодну реформу, яка принесла би користь людям. Скажімо, реформа децентралізації. Серьйозних повноважень вона на місцях не дала, але пересварила людей. З економічної точки зору, наскільки одна громада збагатіла настільки інша збідніла. Робочих місць в бізнесі не збільшилося, зате збільшилося у півтора рази кількість чиновників в органах місцевого самоврядування. А як провели реформування поліції? Звільнили з роботи 80% професіоналів, досвід яких здобувається десятками років. А на їхнє місце поставили молодих і недосвідчених. Водночас для тих, кого звільнили, не створили жодних умов для застосування їхніх знань із користю для суспільства. А могли б створити детективні агентства з певними повноваженнями, які допомагали б державі. Та ніхто про це не дбає. Як і про те, що реформовані силові органи стали залежними від влади. А це вже небезпека для суспільства: треба було поставити запобіжники, тобто інакше реформувати силові структури.
– Що, на вашу думку, є найціннішим у нашій державі? Окрім її суверенітету звісно…
– Це люди й територія України, тобто земля. Якщо держава цього не цінує, то не буде ні самої держави, ні суверенітету. А що ми спостерігаємо сьогодні? Люди масово виїжджають за кордон. Покидає країну найактивніша частина її громадян. І це не просто сумно. Це можна зупинити, створивши для людей нормальні умови праці та життя. Йдеться також про охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, які можуть базуватися виключно на міцній вітчизняній економіці. Тепер стосовно території. Ринок землі має бути, але він має бути КЕРОВАНИМ! Земля повинна бути у власності тільки громадян України, і не юридичних осіб – ні наших, ні чужих. Бо інакше нам створять такі умови, що ми самі виїдемо, шукаючи кращої долі, бо нас тут нічого не триматиме, окрім батьківських могил.
Наступна розмова – про несподіване: експропріацію приватного майна у тих, хто не може підтвердити його походження, про відповідальність за посіяний хаос у державі та водночас про дискредитацію держслужбовців…
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
