Ліза ДАСТ: «Давати, не сподіваючись на визнання»

Про загадкову Лізу чула багато. Дивним чином її вірші за короткий термін стали популярними серед української молоді. Та поетка не «світилася» в соціальних мережах і майже не показувалася «на люди». Ексклюзивно для «Версій», за пляшку білого напівсолодкого, стервозно-примхлива Ліза Даст повідала, в чому секрет її популярності і чому вона не дає інтерв’ю і не видає книжок.

Досьє:

Ліза Даст (справжнє ім’я приховує).
Народилася у Львові, середню школу закінчувала в Торонто, де має родичів. Тому й розмовляє з легким акцентом.

Любить стріляти з лука, танцювати стриптиз, подорожувати. Останнє місце, де побувала, – Африка.

Ненавидить літературну маргінальність, згущене молоко, секс натщесерце.

– Для чого така загадковість: чому приховуєш справжнє ім’я і не показуєшся на люди?

– Чи не знаєте, як іноді сонце за хмари від сорому ховається, надивишися людської недоладності? Та й більше за все лементу від людей, які ніц не роблять в літературі. То одноденої тривалості потуги… А взагалі-то мене дуже легко пізнати серед людей: маю два вуха, гострий ніс та два невидимих друга, що завше поряд зі мною. Зодягнена у шкіру власного виготовлення. Трохи глуздів, дещо клепки – і цілуюсь терпко-терпко. Як де пізнаєте, підходьте знайомитись (сміється).

– До речі, це нічого, що я на «ти»?

– Та ні, це лиш зобовязує нас до брудершафту десь на буковинських дахах.

– А в житті ти не менш епатажна, ніж у творчості. Як сама ставишся до того, що пишеш? Ти вважаєш свої вірші високою літературою?

– Дивлячись, що вважати високопробною літературою. Українські хрестоматії – то явне марнування паперу та фарби, навіть у клозеті вони навіюють нудьгу.

– А де слід читати твої вірші?

– Ліпше за все перед тим як кохатися: стоячи однією ногою на димарі, іншою танцювати твіст і неодмінно підгодовувати курчат на раменах (сміється).

– У твоїх віршах багато ліричних героїнь. Це якось пов’язане з орієнтацією чи, може, такий собі піар-хід?

– Орієнтація у людини може бути лиш одна: до прекрасного, до сузіря радісних бегемотів (сміється)!

– Чому не залишилася жити в Торонто? Як взагалі ставишся до нинішньої ситуації в Україні?

– Хіба в наших газетах пропускають лайку? Лайку, як на мене, завбачливо придумало людство саме для оптимального опису ситуації в Україні на початку 21 століття.

У Торонто я закінчила 10-11 класи. Там нецікаво бути собою, усім до дупи твоя епатажність і божевілля.

У нас тут не треба докладати особливих зусиль, щоби довести до морального оргазму всіляких «дєвучок-мальчіків». Подивіться на своїх поетів: це ж рагульство чистої води! Тому я пірву їх усіх і за місяць-другий стану найвідомішою поеткою в Україні!

– Як сім’я ставиться до твоєї творчості?

– Маму лякає те, що в мене багато віршів про секс. Батька – що про секс не лише з чоловіками. А я собі думаю: «Якщо про це нині пишуть усі, то чому б не втерти їм носа і не показати, як це правильно робити!»

– Чим займаєшся, окрім того, що пишеш. Як заробляєш на життя?

– Раніше танцювала стриптиз у Києві. Але довше, ніж на рік, мене не вистачило, бо українські чоловіки зазвичай мають стриптизерок за повій, а я не така і не хочу, аби моя карма «паскудилася» їхніми хтивими поглядами. Продовжу займатися стріп-дансом тоді, коли люди почнуть дивитися на це, як на мистецтво, а не туподивитися на зад і цицьки…

– Будеш розкручуватися, як поетка? Як саме?

– Про мене почали говорити не богемні літератори, а звичайні «Васі-Каті-Пєті», які перексерювали один в одного мої вірші. Ніхто мені не вірить, але до недавнього часу я навіть не користувалася соціальними мережами, тож була дуже здивована, коли товариші з Пітера телефонували мені, і казали, що дивним чином мою «Забрьохану еротику» читають і там.

– Так перший рукопис називається?

– Так. Коли я зрозуміла, що ним зачитуються, вирішила – давати більше! Звичайно ж, не сподіваючись на визнання!

Емма АНТОНЮК, «Версії»