Кіпр – відносно новий для українців туристичний маршрут. Третій за величиною острів Середземномор’я, найбільший світовий офшор і єдиний острів, поділений між двома державами – Грецією і Туреччиною. Перетнути кордон можна у столиці Кіпру Нікосії, просто перейшовши… на іншу вулицю. Об’їхати державу можна за день. Купити шубу – дешевше, ніж в Україні. І ми поїхали…
Правила життя
На Кіпр прилетіли після обіду. Ще з ілюмінатора око милував блакитно-рожевий пейзаж. Виявилося, що голубе – то море, а рожеве – зграї фламінго, які живуть на соленому озері. Злітна смуга, маленька, як і все на острові, смужкою простяглася між морем і озером. Утім, посадка виявилася доволі жорсткою, літак ніби «гепнувся» з висоти – прощавайте, вуха! Усе тому, що смуга коротка і роз’їжджати немає часу й місця. Тож запасайтеся жуйками, а тим, кого захитує, варто придбати «Авіаморе» – дуже допомагає.
Наступний «сюрприз» очікував нас просто на вулиці: +46 після українських +28! Однак, зважаючи на сухий клімат, до спеки швидко звикаєш. Та без головного убору і з голими грудьми та спинами вдень краще не виходити: сонце тут надто агресивне. Про засмагу від 11 до 16 взагалі не йдеться. Не раджу торкатися усього кам’яного чи металевого: опік заробити – раз плюнути.
На Кіпрі – лівосторонній дорожній рух. Зазвичай водії тут ввічливі, а світлофори справні, але золоте правило: «спочатку дивимось направо, потім наліво» забувати не варто.
Найголовніше для вітчизняних туристів: пити треба менше. Алкоголю на Кіпрі багато смачного та різного, але спека не сприяє його споживанню – розвивається «гастрит від зміни клімату».
Лекцію приблизно такого змісту вислуховуєш дорогою до готелю.
Півгодини їзди – і ми в Лімасолі або Лемесосі – другому за величиною місті Кіпру. Щоправда, за нашими мірками, Лімасол видається чимсь на зразок райцентру. Та й увесь Кіпр за населенням менше Києва – 754 тис. жителів. Через малу кількість жителів, на Кіпрі запроваджений обов’язок після 18-ти ходити на вибори. За неявку – виклик до суду і величезний штраф або виправні роботи. Навіть студенти, які вчаться за кордоном, повинні приїжджати. На останніх парламентських виборах долю країни вирішили 24 голоси переваги однієї партії над іншою.
– Голосують тільки кіпріоти, – пояснює наш гід Емма, – тих, хто приїхав сюди, коли ми стали офшором, не рахують.
Приїхало сюди й справді чимало люду. На вулицях найчастіше чуєш англійську й російську, ніж державну грецьку. Найбільше «русскіх» – так називають усіх, хто приїхав з колишнього Союзу. Пояснити, що ти з України, виявилося неможливим – «русскіє» і край. До цієї ж категорії потрапили навіть молдавани, грузини та вірмени. Останніх тут взагалі «навалом». Вивіски в магазинах, барах, аптеках, банках, турфірмах, готелях переважно англійською та російською: «Русские продукты», «Русское меню», «Русское караоке». У місцевому парку знайшовся навіть пам’ятник Пушкіну – російська община постаралася.
Втім, ставлення до «русскіх» тут неоднозначне: одна й та ж екскурсія російською коштувала на 15-20 євро дорожче, ніж англійською. Неприємно було слухати й інші спостереження Емми:
– Зазвичай ми легко відрізняємо «русскіх» від європейців. «Русскіє» приїздять у спеку і літрами «глушать» алкоголь. Європейці прилітають навесні та взимку і більше подорожують країною. А ще відтоді, як з’явилися «русскіє», ми зачиняємо власні авта й будинки, а раніше цього не робили. У нас одна тюрма на всю країну (в Нікосії), і сидять там переважно ваші.
Не одружуйтеся з кіпріотами!
У сфері обслуговування продавцями, покоївками, кухарями, офіціантами, прибиральницями працюють також «наші». Так ми познайомилися з Іриною, власницею крамниці, в якій дегустували місцевий алкоголь. До речі, безкоштовно скуштувати вино, горілку, фрукти, солодощі, перш ніж купувати – звичайна справа.
Справжня російська красуня в минулому виявилася викладачем Санкт-Петербурзького університету. Вже 16 років вона живе у Лімасолі, відкрила свій магазин, вийшла заміж за кіпріота (між іншим, корінні кіпріоти – красені – високі, чорняві, з гарною фігурою) і народила сина та доньку. Каже, що вижити на університетську зарплату у 90-ті було важко, тож зважилася на еміграцію.
І хоча загальний рівень життя тут набагато вищий (середня зарплата кіпріота – 1,5 тис. євро, висока – від 2 тис., а мінімальна – 790 євро), особливо щасливою жінка себе не відчуває:
– Робота далеко від дому, тож дітей бачу тільки у вихідні. Втім, «бачу» – не зовсім те слово. Приїжджаю додому й починаю варити-прибирати. Чекаю понеділка, коли знову до роботи.
Чоловік мені майже не допомагає, тут таке виховання: кіпріот одружується, аби лежати на дивані. Він навіть з дітьми рідко займається, донька має проблеми з вимовою звуків. Логопеди кажуть це від того, що сім’я двомовна і з дитиною рідко розмовляють.
Син закінчує школу і піде до армії – це теж проблема. Два роки тут усі чоловіки служать обов’язково. Без армії до університету не беруть. Утім, хочу аби він вчився у Пітері. Бо освіта і медицина тут поганенькі. Крім того, на всю державу 2 університети та один інститут. Навчання безкоштовне, тож конкурси просто шалені! Стипендії студентам не платять, натомість платять батькам 1700 євро на рік на утримання дитини. Я давно покинула би роботу і займалася домом та дітьми, але ж заробляю більше від чоловіка. Тож заміж за іноземця – це гарна казка. Усе залежить від якостей чоловіка, а не від його національності.
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії», Чернівці-Київ-Лімасол-Чернівці
Закінчення в наступному числі
