Диригент і хормейстер хору хлопчиків музичної школи № 1 Наталія МАЦЕЙ не підвищує голос на дітей, не грається з ними під час репетицій, не акцентує уваги на своєму залізному авторитеті. Та на репетиціях 30 розбишак на кілька годин перетворюються на серйозних та відповідальних хористів. Перше, що спадає на думку: «В чому ж секрет блискучого педагогічного успіху?» Я також задавалася цим питанням, доки не зустрілася з пані Наталією. Жодних секретів! Все геніально й просто.
– Пані Наталіє, розкажіть про особливості роботи з хлопчиками. Певне, працювати з колективом дівчаток набагато легше?
– Якщо говорити про фізіологію – тут є свої тонкощі. Термін використання голосу юнаків – від 2 до 4 років. Потім голос мутує. Та в нинішніх дітей фізіологічні зміни відбуваються значно раніше, тож взяти максимум від голосу юнаків слід за 2 роки. До того ж, треба мати досвід роботи з хлопчиками, адже їхній вокал має свої особливості. За одну репетицію можна перенавантажити зв’язки так, що голос у дитини зірветься.
А щодо дисципліни – різниці немає . Для мене не існує слова «складність». Працюю на зацікавленість. Стать тут не важлива. Знайти підхід до дитини і почати роботу – от і весь рецепт. Часто кажу учням те, що чула від старших викладачів: «Не забувайте, що ви у храмі мистецтва!». Всі учні добре знають: «У Мацей пустувати не можна!»
– Як складається репертуар?
– Так, безперечно, це актуально. Хоча я не розумію молодих учителів, які на методоб’єднаннях скаржаться: мовляв, немає матеріалу – нема з чим працювати. Я жартую, що наш репертуар – це як «з миру по нитці».
В Україні нелегко підібрати матеріал для хлопчиків, бо всі пісні – це в основному те, що виконували хлопчики-хористи в костьолах. Та ми з колегами і дітьми не втомлюємось шукати.
Наприклад, днями отримала бандероль з Голландії: вокальні ноктюрни Моцарта. Дуже рідкісна річ! В Україні такого ще не було. А на Різдвяні свята хлопчики співали щедрівки 5 мовами: українською, німецькою, румунською, на івриті та польською.
Дуже допомагає співпраця з органісткою Світланою Бардаус. Вона фанатка своєї справи. Завдяки Світланиній допомозі ми маємо можливість проводити репетиції в органному залі.
– А чи немає думки, окрім класики, співати щось із сучасних творів?
– Діти дуже добре розуміються на жанрах. Класика ніколи не втрачатиме своєї актуальності, але рок-н-рольні та джазові пісні – це цікавий матеріал для дітей, тож нині ми працюємо над піснею «Как научить учительницу танцевать рок-н-ролл». Хористи в захваті.
– Яким чином виховуєте в дітей музичні смаки?
– Я ніколи не використовую фраз на кшталт: «це не потрібно», «це антимистецтво». За часів моєї юності ми слухали Boney M і ABBA. Старші казали нам, що то не мистецтво. А сьогодні ці виконавці – класика естради. Свого часу Івасюк теж не був у фаворі в старшого покоління, зате нині він вважається початком української естради. Безперечно, і сьогодні є талановиті співаки, гурти, ді-джеї.
На жаль, я відчуваю серйозний брак часу на заняттях. З наступного року проситиму більше годин, адже хочу встигати ще й слухати з дітьми музику.
– В Україні не так багато хорів хлопчиків. На якому рівні наш, чернівецький?
– Коли мені з закордону привозять записи іноземних хористів, я розумію: то не є якийсь особливий професіоналізм. Наші хлопчики можуть показати значно вищі результати. Але ми не маємо таких можливостей, як закордоном.
Я б хотіла їздити з колективом на гастролі. Дітям треба бачити й чути результати своєї праці, але на поїздки немає грошей. Проблема може зрушитися з мертвої точки, якщо ми почнемо тісну співпрацю з філармонією. Якщо хор представлятиме на гастролях не лише музичну школу, то можливо, меценати не пошкодують коштів на гастролі.
Радує, що хлопчики дуже професійно ставляться до хорового співу. Розуміються на акустиці. Вміють адаптуватися в різних приміщеннях – в органному залі та костьолі, в актових залах і філармонії.
– Розкажіть про навчальний процес. Як проходять репетиції?
– Це як шиття чи в’язання. Подобається процес – уявляєш, яким буде результат. У жодному разі не можна працювати для «галочки». Часом на репетиціях сам керівник не знає, чого хоче. Я вважаю, що перед кожним заняттям варто першочергово відповісти собі на запитання: «чого мені треба від цієї репетиції?»
Часом доходить до того, що заняття тривають кілька годин. Ніхто з батьків навіть не відкриває двері зі словами «Наталіє Михайлівно, урок закінчився». Вони знають, що це дарма. Я просто скажу: «Закрийте двері» і продовжую.
– Майбутні концерти, поїздки…
– Готуємо нову програму на весну. Отримали два запрошення – з Києва та Харкова, але ж навіть поїздку до Коломиї не можемо собі дозволити. Все упирається в гроші.
Емма АНТОНЮК, «Версії»
