Перемога у чотирьох номінаціях – такий результат Чернівецького обласного театру ляльок на нещодавньому третьому Всеукраїнському фестивалі «Лялькова веселка-2012», що проходив у Запоріжжі. Виставі Руслана Неупокоєва за твором Корнія Чуковського «Лікар Айболить» дісталися перемоги у номінаціях «краща режисура» та «сценографія». Відзначено і артистів театру: Тараса Козловського – за кращу чоловічу роль на фестивалі, та Івана Бутняка – за кращу чоловічу роль другого плану.
До речі, про Івана… Його відтепер офіційно актором Театру ляльок називати не зовсім вірно. Адже у вересні він замінив тут Руслана Неупокоєва на посаді режисера.
Цього року Театр ляльок зустрічатиме глядача з особливим настроєм
– Фестиваль у Запоріжжі не такий відомий і престижний серед лялькарів, як, наприклад, міжнародні фестивалі «Золотий телесик» у Львові, «Інтерлялька» в Ужгороді чи «Аніма» у Харкові, – привідкриває фестивальну завісу новий режисер чернівецького Театру ляльок Іван Бутняк. – Проте сюди з’їжджаються усі наші театри, в рамках фестивалю студентськими роботами представлені ляльково-анімаційні школи країни – харківська, київська та дніпропетровська. Тобто, це такий собі «домашній» фестиваль, де усі одне одного давно знають. Традиційно сильні театри тут не надто напружуються, привозять сюди «рядові» вистави. Від решти – теж нічого особливого не очікують…
«Поселили нас на острові Хортиця. Козаки там є, зранку бігають, у шароварах. Один з наших акторів зранку вийшов на розминку – він їх бачив…»
– Ми ж цього року приїхали сюди з особливим настроєм. Адже у нас в театрі – як після виборів. Хороших виборів… Усі очікують якихось змін на краще. Тож ця дещо несподівана (і не лише для нас!) перемога на фестивалі ще більше підлила масла у наш театральний внутрішній вогонь. Адже журі тут – серйозне, компетентне, – каже Іван.
– Актор любить, коли його хвалять, – додає він. – Головне, щоби не перехвалювали. В нас склалася зараз досить унікальна і гарна ситуація. Усі в творчому тонусі, готові працювати в нових напрямках. Керівництво до нас налаштоване гармонійно, готове вмикати нам зелене світло, щоби театр трішечки реформувати…
Велика біда Чернівецького Театру ляльок – старе, а подекуди і аварійне приміщення.
– Ситуація з цим дуже кепська, – каже Іван. – Бо ми їздимо по фестивалях, бачимо інші театри ляльок. Які вони сучасні, відремонтовані. Дитина приходить туди як у «Фентезі таун»! В нас же навпаки: доки обласна та міська ради вирішують, чий театр і чиє приміщення, – будівля старіє.
Антон Сисюк та Олексій Григорчук гратимуть у ляльковому театрі
Окрім режисера, в театрі змінився і керівник музичної частини. Робота Євгена Столяра є надзвичайно важливою, тому що музики і співу в Театрі ляльок багато.
А ще лялькові лави поповнили колишні драмтеатрівці – Антон Сисюк та Олексій Григорчук.
– З Антоном та Олексієм я колись в одній гримерці сидів і вуса клеїв, – жартує Іван Бутняк. Адже він встиг протягом 2,5 років пограти і на сцені драмтеатру ім. О.Кобилянської. – І от наша доля знову зійшлася. У нашій трупі зараз одинадцятеро артистів. Дуже багато молоді. Не випускників свіжих, а артистів, які мають уже певний досвід, проте які ще дуже багато хочуть від життя і від нашого театру. Тобто, вони сюди не просто приходять на роботу…
– Невже досі тут так кепсько було, з попереднім керівництвом? – дивуюся я.
– Ні, не кепсько! – заперечує одразу ж Іван. – Усе було гаразд. Але не більше того. Було замало творчого настрою. Усе перетворилося на рутинну роботу. Коли у вересні відбулися усі ці зміни, я єдине, що сказав своїм колегам: «Давайте зробимо з цього театру… театр!» Більше нічого! Тобто, просто якісь речі з часом повипадали з театру…
Зараз глядачі активніше відвідують театр. Років десять тому їх було набагато менше. Серед молодих батьків поширилася тенденція щонеділі влаштовувати для дітей культпохід до Театру ляльок. Зручний час (12-та година), цілком демократичні ціни (10 гривень)… Тому зали в нас зазвичай майже повні.
За його словами, чернівецький Театр ляльок, як і більшість українських театрів, упродовж останніх десяти років рухався у пострадянській естетиці. Тобто, з переважанням у репертуарі ширмових вистав (коли демонструються рукавичні чи тростьові ляльки, вистави з ними найчастіше відбуваються над ширмою, що закриває акторів).
– Він не є поганим! – каже Іван. – Проте в Європі більше поширена планшетна лялька, коли на столі актори, не ховаючись, оживлюють її у відкритому плані. Або маріонетки… Усе залежить від конкретного рішення режисера. Тобто, європейці почали експериментувати з ляльками раніше за нас.
«Зрештою, я став на бік щуриків…»
Більшість вистав у нинішньому репертуарі театру (відсотків 90) – ширмові. Проте, наприклад, у мюзиклі «Лікар Айболить» використовується вже змішана техніка, там є тростинні (коли актори ховаються за ширмою) герої – Айболить, Бармалей, Робінзон, – а крім того, персонажі, які з’являються «відкрито», по-сучасному.
За словами Івана Бутняка, цього сезону в театрі заповнюватимуть прогалини в репертуарі для маленького глядача, а з наступного – візьмуться й за нові творчі експерименти. Щоби привабити до театру зовсім іншого, дорослішого глядача. Тим паче що подібні спроби робив і попередній режисер – Руслан Неупокоєв. Згадаймо лишень його зовсім не дитячі «Тіні забутих предків» за твором Михайла Коцюбинського!
У театрі жартують, що перша вистава Івана Бутняка «Фет-Фрумос і Сонце», яку він поставив минулої осені (про те, як маленький молдованчик шукає сонце) – у справжнісінькому 3D. Адже вона зі спецефектами, грається в ультрафіолетовому світлі, ляльки, декорації та тканини розфарбовані спеціальними люмінесцентними фарбами.
– До речі, я дізнався, що в Кишиневі проводиться міжнародний фестиваль Театрів ляльок «Під шапкою Гугуци», – каже Іван. – Там вже встигли побувати і українські лялькарі – з Тернополя, з Хмельницька, з Франківська! Мусимо теж туди їхати! Тим паче, що у нас є вистава за їхнім фольклором, в якій ми навіть пісні співаємо румунською!
– В нашому театрі на другому поверсі є дуже хороший зал на вісімдесят місць. Хочемо зробити там горішню сцену, – продовжує Іван Бутняк. – Щоби ставити там різні вистави, у іншому форматі, для іншого глядача, дорослого. Тому що Чернівцям цього бракує. Звісно, поки що це лише у планах. Але без планів – нікуди.
Іван каже, що вже й спеціально обрав такий матеріал, який стане несподіванкою навіть для акторів його трупи.
– Але це ще секрет, – інтригує мене молодий і завзятий режисер театру.
Був якось такий період, коли в Україні за п’ять років випустився… лише один режисер театру ляльок – Іван Бутняк!
– У Києві тоді тільки організовувалася кафедра театру ляльок. А в Харкові на кафедрі театру анімації якось тоді з режисерами не складалося, – посміхається Іван. – Хтось переводився, когось – виганяли…
– Зараз ми готуємо прем’єру для найменших дітей (з трьох років) за моєю п’єсою «Хмаросяг для морських свинок». Вона буде знайомити нашого глядача із зеленими питаннями – наступом глобалізації на природу. За фабулою, серед заповідника будують новий надсучасний хмаросяг, у якому житимуть морські свинки. Проте проти їхніх «підступних» планів із протестами рішуче виступають щурики…
За словами Івана, під час вистави на сцену заходитимуть веселі будівельники в спецстроях «Обллялькбуду» і з величезних пазлів на очах у глядачів будуватимуть декорації.
– Я писав цю п’єсу три роки. Бо ніяк не міг зрозуміти, на якому я боці. Адже не все так однозначно. Зрештою, я став на бік щуриків. Хоча, смішними у виставі будуть і щурики, і свинки, – каже Іван Бутняк.
Увага! Чернівецький театральний проект розшукує собі назву та учасників!
– В Чернівцях існує вже аж чотири театри, а також численні різноманітні навколотеатральні гуртки, студії та угруповання, напівпрофесійні або зовсім аматорські, – розмірковує Іван. – Добре було організувати в цьому місті якийсь оригінальний чернівецький театральний проект. Щоб це був спільний проект чернівецьких театральних установ і товариств. Тобто, організувати десь імпровізовану сцену, де щотижня можна було б влаштовувати різноманітні 10-15-хвилинні театральні перформанси: під вірші, гітару, чи моновистави… Хай таких вечорів буде навіть небагато… Нічого страшного! Їх буде стільки, скільки у Чернівцях є театральної потужності.
Іван каже, що подібні «витівки» регулярно відбуваються у великих театральних містах: Києві, Харкові, Львові… І справді, он художники влаштовують спільні виставки, музиканти беруть участь у різноманітних сейшенах, літератори збираються на спільні читання… А актори у Чернівцях сидять «по власних норах». Невже цьому місту забракне сміливців, котрі б побоялися якось «розім’ятися» поза основною сценою? Не секрет, що багатьом з них хотілося б якось вихлюпнути свою креативність, творчість, адже не завжди репертуарна політика рідного театру дає змогу це зробити.
– Я думаю, кожен актор має що сказати глядачу, і має сміливість це зробити, – каже Іван. – Адже що за актор – без сміливості? Я не кажу про нахабство, коли зі сцени все що завгодно можна казати, ходити голим, матюкатися… Сміливість – це показати себе зсередини, подивитися в очі глядачу, не ховаючись за личину персонажа. До речі, в Європі це розповсюджена тенденція, там діє багато камерних театрів, де актор зближується з глядачем.
– До нас іноді приїжджають на гастролі інші театри, можливо, хтось із трупи хотів би презентувати себе тут в іншій іпостасі… Або творчі, активні студенти, звичайні люди, які ніби й поза театром, проте ним ревно цікавляться і займаються… Є і інші театри неподалік: Тернопільський, Коломийський… Тамтешнім акторам цікаво було б приїхати до нашого міста на подібні імпрези. Зрештою, подібна ініціатива могла би перерости і в якийсь невеличкий фестиваль, адже легше привезти сюди кількох цікавих акторів, навіть із-за кордону, аніж – цілі громіздкі колективи…
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
