Гра «вірю – не вірю» або Бесіда з Павлом Нечитайлом та Яною Шпачинською!

Про подружжя Павла Нечитайла та Яни Шпачинської чула давно. Ці імена постійно звучать у колах меломанів та музичних критиків, адже Павло та Яна – одні з найяскравіших українських музикантів, які мають власний оригінальний почерк у творчості.

Факти:

Павло Нечитайло, м. Кам’янець-Подільський: лідер гурту «Пропала Грамота», кандидат історичних наук, займається рекламою на одній із київських радіостанцій.

Особливі прикмети: на вигляд – спокійний і врівноважений, у спілкуванні використовує суто кам’янецький жаргон.
Застереження: його почуття гумору може «підірвати» ваш мозок. У цьому контексті людей можна поділити на три категорії: перші після спілкування з Павлом не можуть прийти до тями і позбутися міни здивування на власному обличчі. Другі – ще довго вибухають від сміху, при мінливій згадці про Павла. Треті, його друзі та побратими – такі ж пройдисвіти, як і сам Нечитайло.

Яна Шпачинська, м. Червоноград: лідерка гурту «ЧеЧе», перекладачка, займається академічними дослідженнями.

Особливі прикмети: янгольське обличчя, дитяча посмішка і ду-у-же смілива зачіска. Без лестощів і пустослів’я – вона справді чарівна! З першого погляду відчувається якась магнетична енергетика. Дівчина дуже приємна у спілкуванні і часом здається навіть сором’язливою.

Застереження: Побачивши Яну хоча б раз на сцені, стає зрозуміло: вона може гратися емоціями публіки так само легко, як перебирати струни на гітарі!

«Наш пророк любив поїсти»

«Шевченка часто запрошували на звані обіди російські та польські пани. А він водив із собою зграю п’яних музик. Усі були в шоці, не розуміючи, що біля письменника роблять ці брудні скрипалі, а він все одно водив їх за собою, бо любив епатаж. Напоював їх гарненько, а потім вони грали йому до танцю.

Що ж, наступна пісня власне про їжу!» – у такому стилі Павло Нечитайло анонсував свої пісні на сольному виступі, присвяченому дню народження Кобзаря, 9-го березня в «Автографі».

… і трохи про «Zapaska»

Та вшанувати Тарасову пам’ять – не єдина «місія» музиканта в Чернівцях: 10-го березня Павло та його дружина Яна презентували чернівчанам спільний проект «Zapaska». Перефразовуючи відому істину, запевню, що краще раз почути цю музику, ніж сто разів про неї прочитати.

Та ось кілька фактів для загального уявлення про цей проект:

Яна Шпачинська: «Мені завжди подобалася електронна музика, експерименти зі звуком і ритмом. «Zapaska» – це проект, де можна задовольнити таку цікавість і виразити себе. Усе музичне оформлення ми створюємо із Павлом удвох. Такий мікс традиційних інструментів та loop station – новий для України».

Жодного слова правди!..

Союз цих музикантів нагадує їхню ж творчість: він мелодійний, оригінальний і… вельми веселий:

Павло Нечитайло: «Наше знайомство – це давня дивовижна історія. У нас з Яною різниця у віці – 7 років. Батько Яни – капітан дальнього плавання. Після закінчення другого курсу я влаштувався юнгою на Чорноморський флот.

Яну вперше побачив на круїзному кораблі, який ходив акваторією Чорного моря. Вона була страшна така, змучена. Дуже її морська хвороба виснажила… Але вечорами 13-річна Яна гарно розважала кают-компанію: грала на гітарі і співала.

А вже потім, пізніше, я дуже здивувався, коли впізнав її на вулиці в Києві. Вона була вже зовсім іншою: високою, красивою… і без морської хвороби. І я вирішив створити з нею спільну групу «Zapaska». Не одразу, звичайно… Спочатку були всілякі там штуки типу «Давай підемо в кіно, послухаємо музику, з’їмо по тістечку…»

Повітря замість героїну

Часто «злі язики» нарікають на талановитих музикантів, мовляв, ті вживають наркотики чи алкоголь для сміливості, творчого злету чи ще якогось надважливого завдання. Павло Нечитайло запевняє, що не дозволяє собі з’являтися на сцені «під чимось»:

«Весь джаз був зроблений героїновими наркоманами. Хотілось би пожартувати, що я теж люблю героїн, але насправді дуже важко працювати перед людьми у зміненому стані».

А от Яна зізналася-таки, що вживає певний допінг перед концертами: «Перед виступами я вживаю…кисень! Люблю дихати – це найкращий допінг!»

«Підіжги спічку»

Хто хоча б раз спілкувався із кам’янець-подільською молоддю або ж слухав пісні «Пропалої Грамоти», той знає, що таке «кам’янецький суржик».

І хоча Павло Нечитайло називає це явище «роздутим міфом», він не заперечує існування цього своєрідного жаргончику: «Штука в тому, що Поділля – прикордонна зона, як і Буковина. На відміну від сумського чи полтавського суржику, кам’янецький більш вивірений. В ньому менше якихось русизмів і багато смішних форм, як от «підіжги спічку», наприклад.

Але в «Zapaska» швидше за все не будемо його використовувати. По суті є такі речі, які ніяк, окрім суржику не розкажеш. За діалектні особливості ніхто не розпинає Стефанника. То чому суржик у нас – бур’ян і полин? Все визначає смак. Якщо це зі смаком зроблене, чому б і ні».

«Нездорове кіно» або цікава історія з життя «Пропалої Грамоти»

«Одного разу мав дуже цікавий досвід», – пригадує Павло: «Після нашого sound-check-у на фестивалі грибів у Ворохті до мене підійшов дядько представницького вигляду і сказав: «Моєму шефові дуже сподобалося те, що ви граєте. Хочемо вас запросити на наш День села».

Ми погодилися, – думали, що село недалеко від Карпат. За тиждень дзвонить мені чувак і каже, що треба буде їхати в Одеську область! Вони поїхали на свято грибів до Ворохти, бо їхнє село називається Грибівка.

Ми їхали туди – і я вже відчував, що буде якесь нездорове кіно, може, й поб’ють нас. На сцені постійно виступали танцювальні колективи, і ми не мали можливості зробити sound-check. Знесли всю апаратуру під сцену і грали просто серед людей.

Це було незвичайне село і дуже щедрий голова. Пригадую їхню безкоштовну лотерею: всім роздали номерки, за якими роздавали призи: мопеди, комп’ютери, телевізори. Ветеранів катали на лімузині, а дітей – у білій кареті з баяністами.

Всім все сподобалося, нас відпустили, не побили…».

Емма АНТОНЮК, «Версії»