Гурт «Патроничі» називають чи не найперспективнішими молодими музикантами Західної України. Через які труднощі довелося їм пройти, як писали найпопулярнішу пісню, як відбиваються події в Україні на творчості – про все це та багато іншого за кулісами «Обнова-фесту», що нещодавно пройшов у Чернівцях, розповів «Версіям» Андрій Гриньків, вокаліст колективу.
– Музиканти вашого гурту мають різні уподобання в музиці. Як сходитеся на тому, що саме виконувати?
– В цьому і є фішка «Патроничів». Кожний учасник полюбляє якийсь музичний напрям, а потім ми збираємося на репетиціях – і в нас виходить свій, специфічний, стиль. Кожен з нас вносить у нього якусь свою «частку».
– Знаю, нещодавно Ви відсвяткували ювілей – п’ять років разом. Чого досягли за цей час і що плануєте на майбутнє?
– Зараз хочемо випустити кліп, записуємо акустичний альбом і невдовзі почнемо писати новий повноцінний альбом. Можна сказати, що нині – час розквіту «Патроничів».
А найбільше досягнення – що ми не розпалися. Адже п’ять років для будь-якого гурту – серйозна дата. Ці роки треба пережити, вони дуже важкі. Їх треба витримати, аби всі учасники зійшлися характерами. І, коли ти доходиш до п’яти років, розумієш, що вже пройшли цей складний етап, «притерлися», добре знаєте одне одного і можете щось далі робити разом.
– Тобто у Вас жоден учасник від початку не помінявся?
– Ні, коли ми починали, з нами були ще Іван Петрович і Володимир Кабан, гітаристи. Так склалося, що наші дороги розійшлися. Але всі музиканти, по-суті, з першого складу. Лише Мирослав Марків долучився три роки тому. Тобто склад не міняється вже досить довго.
– Як відбиваються події в Україні на вашій діяльності?
– На діяльності, звичайно, негативно. Усі ми розуміємо, що зараз не той час, коли росте кількість фестивалів і таке інше. Але ми так само є громадянами України, все це переживаємо і, зрозуміло, що набагато краще веселитися, коли в Україні все добре. Але, з іншого боку, музиканти в такі часи є тими, хто допомагає відійти людям від негативних емоцій. Ми цим і займаємося: їздимо по фестивалях, по містах і намагаємося якось звеселити людей, дати їм трошки розслабитися і «забутися».
– Ваша чи не найпопулярніша пісня – «Твої очі». Розкажіть, як вона народилася…
– Писалася вона дуже швидко. Буквально за 15 хвилин, на лавці, разом із акордеоністом. Він щось награвав, я щось наспівував… Ця пісня за ці півтора десятка хвилин практично стала такою, як зараз. І це було в найкритичніший для гурту момент, коли ми навіть думали «розлучатися». Та саме «Твої очі» дали нам такий поштовх, що ми подумали: «Ми не можемо розпастися, раз ми такі пісні «бацаєм», їх не можна не показати людям».
– До речі, для Вас як автора текстів що важливіше – писати чи виконувати?
– Мені подобається і те, й друге. Це дуже класно – бачити, який шлях пісня проходить від початку. Як ти її грав десь на кухні, а потім бачиш, як вона звучить записаною і якою вона є на великій сцені – от у цьому для мене і полягає «кайф» цієї творчості.
– Чи є у Вас така мрія, після здійснення якої Ви могли б сказати: «Так, я успішний музикант»?
– Напевно, ми можемо це сказати після кожного концерту. Особливо у рідному місті. А ще більше – коли в інших містах приходять люди. Ми бачимо очі людей, які розуміють наші тексти, розуміють нашу музику, підспівують слова.
– А як Вам у Чернівцях виступається?
– Чернівці є одним з тих міст, які дуже приємно вразили. Кілька місяців тому ми презентували альбом, і я хочу сказати, що тут, після Франківська, найбільша кількість людей прийшла і дуже була кльова атмосфера, люди танцювали. Це друге наше «улюблене» місто, після рідного Івано-Франківська.
Аліна ВАВРИНЮК, «Версії», фото Руслан КОЗЛОВ
