«Основа театру якраз і є рух, а не слово. Рух повинен стояти в мистецтві актора на першому місці, і матеріал цього мистецтва — живе людське тіло в русі, гра актора є гра всього його тіла, а не якоїсь однієї частини його… Мова є тільки часткове виявлення цього загального руху, загальної гри тіла, нарівні з жестом, мімікою, ходою…» — Лесь Курбас.
«Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати» — Лесь Курбас.
Постать Леся Курбаса, українського режисера, актора, драматурга є легендарною.
Його театр – це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.
Також Лесь Курбас заснував товариство українських акторів «Тернопільські театральні вечори».
«При кінці березня 1916 року виїхав Лесь Курбас до Києва, де вступив до театру Миколи Садовського, тоді керівником «Тернопільських Театральних Вечорів» став Микола Бенцаль, а адміністратором Теофіл Демчук. Влітку 1916 року вступив до театру Мар’ян Крушельницький, Микола Стрільчик і відома акторка Антоніна Осиповичева.
Театр організовано на засаді паїв, і він переживав золоті часи. Вистави відбувалися чотири– шість разів у тижні», – читаємо у спогадах Богдана Остап’юка.
А Микола Стрільчик, рідний брат моєї бабусі, Тетяни Стрільчик. Тому мені завжди цікаво все, що пов’язано з ім’ям Леся Курбаса та з його театром.
Лесь Курбас розстріляний 3.11.37 року, 1957 реабілітований.
Микола Стрільчик, художник, мешкав у Києві від 1916 року, 1934-го заарештований уперше, 1937 -го — вдруге, засуджений до ВМП. Розстріляний у 1937 році, 1989 реабілітований.
9.03.2014. Львів. Театр імені Леся Курбаса. Про білети поклопотали заздалегідь.
Спектакль «Амнезія, або Маленькі подружні злочини» за п’єсою французького драматурга Еріка-Еммануеля Шмітта «Маленькі подружні злочини».
Постановка художнього керівника театру Володимира Кучинського.
Театр починається з вішалки. Але зовнішній стан театру – це не декорація занепаду. Це занепад у міністерствах… Може зараз щось і зміниться. Сподіваємося дуже.
У нас були місця у 4 ряду. Після антракту сцена стала глядацьким залом, а місце, де сиділи глядачі – сценою.
У перерві (за 20 хвилин працівники сцени встигли віддзеркалити сцену і глядацький зал) ми жваво спілкувалися з акторами театру Творчого об’єднання «Альтер» з Дрогобича, з якими випадково зустрілися у фойє.
Вони теж приїхали у Львів насолодитися виставою театру Леся Курбаса.
Після 15 років подружнього життя в Жіля і Лізи настає такий період, коли вони змушені придивитися до своїх взаємовідносин, спостережень не тільки як мрійники, а як відчуженні та усамітнені, знову відкривати для себе один одного, шукати шляхи взаєморозуміння або визначити нову змістовну стратегію компромісів. У виставі історію героїв Жіля і Лізи втілюють актори: Олег Стефан і Тетяна Каспрук та Наталка Пархоменко і Андрій Козак. Яка доля кохання? Чи може воно існувати після 15 років подружнього життя? Відлуння думок, мрій, дійсності, фантазій… Цікавий текст, гра, парадокси, банальності, ланцюжок умовидів, який легко розсипається від одного слова зізнання, правди, іноді бажаної, а іноді – ні…
Три години у театрі – це інший світ. І це закон театру. Але зараз додався і зовнішній фактор. Шлях додому (чи у готель) майже у всіх проходить через проспект Свободи. Реальність сьогодення драматична, трагічна і треба зробити все, щоб світ віддзеркалював прагнення миру і добра.
Злочини, зло можна перемогти тільки вірою і правдою…
Свого часу Лесь Курбас мріяв про діалог із сучасниками мовою філософського мистецтва.
І тоді світ, що пережив катастрофу Першої світової війни, шукав нову мораль, нові принципи співіснування.
Після другої світової війни світ знову шукав нову мораль і нові принципи.
А що світ шукає зараз? Війну? Не знаю…
Сподіваюся, що – ні!
Тетяна Стрільчик,
Чернівці – Львів, фото автора
2 коментарі “А що світ шукає зараз? Нотатки зі Львова…”
Ви-молодці! Тільки так : у напрузі та у творчій розвазі треба жити у ці важки дні. Надихатися, заряджатися, пізнавати нове, не забувати відоме…. Наповнювати душі свої прекрасним та вічним.Товаришувати, знаходити спільну мову і нових друзів….
Не совсем поддерживаю высказывания Курбаса, но Львовский театр Леся Курбаса – это прекрасное явление нашего времени. Всегда актуальны и неповторимы. Успехов Вам.