Чим загрожують регулярні запозичення у Міжнародного валютного фонду і як закрита доповідь про корупцію в Україні ледь не зірвала черговий транш, спеціально для Інтернет-видання «Гордон» розповів колишній міністр економіки України (2005). Наводимо скорочений варіант цього інтерв’ю.
«Коли мета МВФ – підтримка стабільності світової фінансової системи, то при чому тут українські пенсії, стан «Нафтогазу» чи приватизація української землі, якими так переймається МВФ?»
– Перш ніж відповісти на запитання, брати чи не брати кредити МВФ, треба зрозуміти, для чого у принципі був створений Міжнародний валютний фонд і чим він різниться від Світового банку.
Головна мета Світового банку – фінансова допомога країнам, що розвиваються, підтримка структурних економічних реформ і глобального ринку товарів та послуг. Головна мета МВФ – стабільність світової фінансової системи, підтримка вільної конвертації валют на базі головної резервної валюти – долару США. Із часом до переліку головних світових валют були занесені європейські валюти, євро, японськая ієна, китайський юань тощо. Та головною валютою залишається долар.
Тепер розумієте різницю між МВФ та Світовим банком? МВФ – це здоров’я міжнародного грошового обороту, який базується на світових валютах, серед яких головне місце дуже довго посідатиме долар США. А Світовий банк – це конкурентний глобальний ринок товарів, послуг та робочої сили.
«Думаєте, МВФ нав’язує Україні умови за пенсіями й тарифами? Помиляєтеся! Умови встановлював спершу Яценюк, а тепер Гройсман» – С. ТЕРЬОХІН
Чому ж МВФ так тривожать внутрішньо українські локальні проблеми? Відповідь проста: МВФ дуже непокоять будь-які дефіцити бюджетів публічних фінансів. По-перше, якщо в Україні є дефіцит державного й місцевих бюджетів, МВФ це не подобається. По-друге, ми маємо дефіцит публічних фондів, тобто дефіцит системи обов’язкового соціального страхування. Ще простіше – пенсійний дефіцит. І МВФ це не подобається. По-третє, ми маємо так званий дефіцитний фонд, точніше дефіцит НАК НАФТОГАЗУ через його субсидування за рахунок бюджету. І МВФ це справедливо не подобається. МВФ дуже сильно тривожить, аби дефіцити зазначених фондів були або дуже маленькими (порівнянними з інфляцією), або взагалі відсутніми. Чому для МВФ це так важливо? З однієї простої причини: якщо існує дефіцит публічних фондів, українському урядові доведеться брати позику. Український уряд може взяти позику на приватному світовому ринку, але це буде займ під великі проценти, бо існують великі ризики неповернення. Як наслідок, усі країни, такі ж фінансово дохлі, як Україна, беруть позику в МВФ. Але МВФ говорить: ОК, хлопці, ми вам дамо, щоби ви не брали дорогі позики чи фінансові компанії (в тому числі міжнародні) в середині своєї країни квазіподатком, який називається інфляційним податком.
Що таке інфляційний податок? Класичний приклад – Україна: коли в бюджеті не вистачає грошей, уряд «нахиляє» Нацбанк, хоча в нашому законі про НБУ прямо прописана заборона фінансувати дефіцит бюджету і вмикати друкарський верстат. Тим не менш уряд «елегантно» нахиляє НБУ, а він, своєю чергою, нахиляє приватні чи держбанки, кажучи: «Хочете рефінансування? Дамо, але раніше принесете нам у заклад державні папери». Тобто змушують банки позичати в держави папери, які йдуть на фінансування держбюджету, Пенсійного фонду чи Нафтогазу, потім вкладати ці папери у Нацбанк у заклад і отримувати за це якесь рефінансування.
Як реагує на це МВФ? Фіксує інфляційний податок, вмикання друкарського верстата, падіння національної валюти серйозно впливає на ефективність фінансових послуг (норму прибутку) всередині країни. Значить, і міжнародний капітал, який вклав гроші в Україну (як інвестиції, депозити чи кредити дочірнім банкам), починає втрачати гроші, доходність. І це дуже не подобається МВФ, бо заважає головній меті – стабільності світової фінансової системи.
«З 54 сторінок закритої доповіді МВФ рівно половина була присвячена лише корупції в Україні»
– Тепер запитання: а що Україні робити за таких умов? Брати чи не брати кредити МВФ? Відповідь: світова фінансова система збудована таким чином, що коли ми з нашими негативними макроекономічними показниками відмовимося від МВФ – усі приватні інвестори покрутять пальцем біля скроні: «Ага, виходить, в Україні якісь більші ризики, про які ми не знаємо. То що ж, тоді краще складемо свої гроші в іншу країну, наприклад, у Африку».
Знаєте, чому на початку березня (мається на увазі 2017 рік – «Версії») зірвалося засідання ради директорів МВФ щодо України? За два тижні до цього вийшла закрита доповідь спеціальної групи МВФ з приводу ключових проблем, пов’язаних із нашою країною. З 54 сторінок цієї доповіді рівно половина була присвячена корупції в Україні, на решті сторінок були викладені проблеми з демографією, пенсійною системою і монетарною політикою.
На жаль, це факт: за останні два роки усі макропоказники, які корелюються із рівнем корупції, впали. Тобто рівень корупції в Україні зріс.
Наприклад, існує індекс сприйняття корупції, ключовий індекс. Там ми впали на один пункт і зрівнялися, між іншим, за рівнем корупції з Росією. Є й інші індекси, які також корелюються із корупцією. Наприклад, індекс якості життя. Тут ми тільки за 1916 рік впали на 19 пунктів і потрапили між Ганою й Сомалі, уявляєте? Чому МВФ непокоїть зростання економіки в Україні, цілком зрозуміло: що вище ВВП, то більше доходів до бюджету, тобто борги будуть повернуті, а не реструктуризовані у стилі «а-ля Яресько» (Наталя Яресько, міністр фінансів України 2014-2016 року, займалася, серед іншого, проблемою реструктуризації зовнішнього боргу країни, – «ГОРДОН»).
Чому МВФ тривожить корупція в Україні, також очевидно: є прямий взаємозв’язок між зростанням економіки та рівнем корупції. У Закритій доповіді є цікаво порівняння: 1992 року Україна мала такий же ВВП на душу населення, як Польша, Румунія і Латвія. Та вже 2015-го цей показник став майже уп’ятеро меншим, ніж у зазначених країнах. Чому? У доповіді МВФ уточнюється: Тому, що рівень корупції в Україні у 2,5 разу вищий, ніж у Польщі, Румунії, Латвії.
У цій ж доповіді є три сумні прогнози МВФ для нас: Якщо рівень корупції в Україні не зменшиться, то до 2040 року ми – у кращому випадку! – досягнемо 30 відсотків від середнього показника на душу населення у Європі. Тобто утричі менше, ніж у Європі!
Якщо рівень корупції в Україні зменшиться хоча б до нинішніх показників Болгарії та Румунії, а це дві найбільш корупційні країни Евросоюзу», то до 2040 року ми досягнемо 40 відсотків від середнього показника ВВП на душу населення у Європі. Якщо рівень корупції в Україні різко знизиться вже сьогодні, то до 2040 року в нас буде аж 50 відсотків від середнього показника ВВП на душу населення в Європі. Тобто рівень корупції в Україні такий високий, що безпосередньо впливає на всі економічні процеси і різко уповільнює економічне зростання.
Чому МВФ лише тепер це збагнув, хоча співпрацює з Україною вже від середини 1990-х? Тому що ґрунтується на серйозних і ретельних доповідях, які готуються на базі 10-річного дослідження щодо України. А при Януковичі, наприклад, інформацію для дослідження або приховували, або підробляли. Буквально: Держстат брехав, НБУ брехав, Мінфін брехав тощо…
«Меню, яке під виглядом вимог МВФ підсунули спочатку Яценюку, а тепер Гройсману, для України неїстівне ні соціально, ні політично»
Як саме в меморандумі МВФ з’являються ті чи інші умови, які зобов’язується виконати Україна, перш, ніж отримати черговий транш? Думаєте, МВФ нав’язує нам умови щодо пенсій, тарифів, землі? Помиляєтеся! Ці умови встановлює українська влада, хоча публічно заявляє: це МВФ від нас вимагає…
Як готується меморандум МВФ? Сідають з одного боку представники України, з другого – місія Валютного Фонду. МВФ каже: «Хочете транш? О’кей, але ми маємо бути впевненими, що ви його повернете. Як повертатимете за такого дефіциту бюджету, Нафтогазу та Пенсійного фонду? Українська сторона відповідає: «Ой, ось це виправити не зможемо, а в цю тему навіть лізти не будемо…Давайте ми краще ціну на газ піднімемо й зменшимо кількість пенсіонерів».
«Може, піти іншим шляхом? – пропонує МВФ. Кинути красти, залучити прямі інвестиції? Та для цього треба захистити західних інвесторів. Покажіть свої плани у сфері валютного регулювання, оподаткування, захисту прав власності, судової реформи…». – «Це дуже складно, – говорить українська сторона. Ми вже працюємо над цим, але це займе час, а транш нам потрібен зараз. Давайте ми візьмемо такі й такі зобов’язання».
Кабмін розписує перелік дій для МВФ, вашингтонські експерти підраховують, що з цього вийде, а після того приймають або відхиляють пропозицію. Ось так і з’являються в наших реаліях пропозиції з підняття пенсійного віку, введення абонплати за газ, ринку землі, оподаткуванню тощо. Тобто МВФ не нав’язує вимоги, а лише позначає проблеми, а українська влада пропонує шляхи виходу. Судячи з меморандуму з МВФ, в українському уряді працюють дуже неосвічені люди. Економісти вже жартують: «У нас дуже освічений уряд, та освіта заочна».
Не вдаватимусь у подробиці пенсійної реформи, це окрема й дуже специфічна тема, простою мовою й коротко не пояснити. Давайте розглянемо абонплату за газ і ринок землі.
Маніпуляції українського керівництва довкола абонплати…
Жодної абонплати за газ МВФ не вимагає. Наша влада «впарює» це населенню під виглядом умов третього енергопакету.
Так, у цьому пакеті міститься умова запровадження абонплати за розподіл природного газу. Але для чого вона потрібна? Щоби підвищити конкуренцію.
У нас постачанням газу, електроенергії, води займаються виключно мнополісти – облгази, обленерго та водоканали. От ви в будь-якому місті можете вибрати іншу компанію, окрім обленерго? Ні, намертво до неї прив’язані, бо інших на ринку просто немає. Третій енергопакет вимагає, аби доступ до розподільчих мереж – газових, електричних тощо – мали б усі, хто хоче, а не лише монополісти. І тоді почнеться конкуренція, але не на вартості продукту – вона, як правило, в усіх середня – а на ціні абонплати. І лише через це є сенс її запроваджувати. Але запроваджувати після створення конкурентного енергетичного ринку, а не до, як намагається наша влада. І в цьому величезна маніпуляція українського керівництва.
…а також довкола ринку землі
Або багатостраждальний ринок землі. Між експертами та Кабміном роками точиться дискусія, знімати чи ні мораторій на продаж земель сільгосппризначення. Експерти кажуть: Україна – аграрна країна, третину експорту становить сільгосппродукція. Що робити з інвестиціями в аграрну галузь?
Ви знаєте, що в Україні врожай зерна утричі менший, ніж у Канаді. А в нас же практично однакові кліматичні пояси. Чому ж аграрний інвестор до нас не заходить? Тому що в Україні немає страховки від неповернення інвестицій. А найкраще страхове забезпечення – нерухомість, земля. Зерно можуть «прибрати наліво», а земля ніде не дінеться.
Але запускати земельну реформу в тому вигляді, як планує її Кабмін, не можна. Повна маячня! За таких умов землю в Україні скуплять латифундисти. І я розумію політиків, які вимагають референдуму щодо продажу землі.
Запитайте в уряду: чому не можна було запозичити модель земельного ринку в тій же Франції чи Польщі? У Франції земля продається. Але якщо власник неефективно її використовує – відбирають силою і продають наступному. В Польщі працюють чотири фонди Євросоюзу, які допомагають місцевим фермерам. Але, згідно з польським законодавством, така допомога надається лише тим, у кого не більше 35 гектарів сільгоспземель. Тобто в Польщі активно підтримують молодих і середніх аграріїв. У нас же усе навпаки.
«Влада України наобіцяла МВФ усе, що можна, аби тільки отримати транш. Економічну частину обіцяного шанс виконати є, політичну – немає»
А тепер резюмую. МВФ – не альтруїст, аж ніяк. Він хоче зробити так, щоби, просто кажучи, доходи на вкладений ним фінансовий капітал у країні-реципієнті зростали. Чи хоча б не падали. Це квінтесенція того, чим займається МВФ зараз. Є правило: про що люди не говорили б, вони завжди розмовляють про гроші. МВФ – підтвердження цього правила.
Але МВФ – це не зло, а дуже раціональний, цинічний і логічний орган. Для інвестора чи акціонера українського банку кредити МВФ – це мрія, для пенсіонера – біда. Бо першопричина всіх наших займів – невміння, небажання й жадібність при розпорядженні публічними фінансами.
Що робити рядовим українцям? Як їм змусити власну владу проводити реформи, оздоровляти економіку, зміцнювати державу? Демократичними інструментами – виборами. Треба вибирати й перевибирати владу, а не лякатися. «Ой, жодних перевиборів, а то ще гірші прийдуть». Що більше ротацій нагорі, тим вище ймовірність очистити систему та вибрати нормальну владу.
Свідоме голосування на виборах – от революційний шлях для нашої країни.
Як жартувала моя знайома з механіко-математичного факультету: «Головне правило для дівчини перш ніж вийти заміж – математичне. Перш ніж знайти інтеграл, не зайвим буде продифференціювати». У політиці те ж саме. Тож відповідь на запитання «Брати чи не брати кредити МВФ?» проста: брати. На жаль. Але робити все, щоби в українській владі опинилися реформатори. Поки ж реалії такі, що влада наобіцяла МВФ все, що можна, аби лиш отримати транш. Може, економічну частину обіцяного і є шанс виконати, але політичну – точно ні.
Записала Наталія Двалі. Український переклад – від «Версій».
