Не маю жодного бажання сісти у Верховній Раді під номером 150 і плести інтриги…

Валерій Кирилович ЄВДОКИМЕНКО. Цю людину, мабуть, знає кожний чернівчанин, кому за 40, як «залізного» першого секретаря міському партії, під орудою якого в місті будувалися фабрики-заводи, дороги, школи, лікарні; а інші, за новітніх часів, – як першого віце-губернатора Буковини, академіка-економіста. Він завжди відрізнявся відвертістю та певною різкістю висловлювань і оцінок. Пропонуємо його персональний погляд на нинішню ситуацію.

– Неподолана фінансово-економічна криза, конфронтаційна президентська кампанія, епідемія «свинячого» грипу, відсутність держбюджету на 2010 рік, очікування баталій у Верховній Раді навколо формату коаліції та посади Прем’єра… Окремі аналітики навіть лякають апокаліптичними прогнозами останніх президентських виборів в історії незалежної України. Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні?

– Не останні, це точно. «Пророки» від політики та політології повинні розуміти, що Україна – спільна цінність. Це наша Батьківщина, іншої не буде. І в тих, хто вважає, що «Україна – для українців» і в тих, хто розглядає нашу державність, як історичну помилку. Але, головне, – ніхто за нас державу не побудує. Відповідальність – на кожному. Ми всі різні, але ми всі українці – нація, народ. Тому я оптиміст: Україні бути.

Щодо президентської кампанії. Сумно те, що нам не запропонована можливість реального вибору. Це імітація демократії, а фактично вибір без вибору. Саме тому суспільству підкидають різні «смажені» теми, які відволікають людей від головного, не дають побачити, що королі-претенденти – голі, їхні програми формальні та необов’язкові до виконання.

Так звана національна еліта (дуже не люблю це слово) перебуває у глухому куті. Вони не знають, що робит  з країною, якою керують, вони демонструють нездатність використовувати надану їм людьми владу на добро людям і державі. Замість вирішення нагальних соціально-економічних проблем, ми щоденно бачимо піар на тлі епідемічних «страшилок», взаємні звинувачення у зраді національних інтересів. Це виглядає знущанням над людьми та здоровим глуздом.

– Ви згадали про столичну еліту. Чи можна це розуміти, що, на Ваш погляд, є протиріччя між Києвом та регіонами?

– Протиставляти, сварити нікого не треба, а проблеми дійсно є. 18 років Незалежності не були використані для того, аби повною мірою скористатись нашими Богом даними можливостями для побудови життя за європейськими стандартами.

На моє переконання, основний тягар відповідальності за рівень та якість життя людей – наявність гідно оплачуваної роботи, безпечне довкілля, якісні освіту та охорону здоров’я, інші соціальні стандарти – має бути покладений на місцеву владу.

Наразі ми маємо на місцях аж три влади одночасно – дві вертикалі центральної влади від Президента та Кабміна та місцеве самоврядування. Останнє сьогодні є самоврядуванням лише за назвою. Воно не забезпечене законодавчо достатніми важелями для реалізації своїх повноважень і цілком залежне від фінансового батога чи пряника – дотацій-субвенцій центру.

Через запровадження виборів до рад за партійними списками воно втратило зв’язок із громадою, перетворивши депутатський корпус на закритий бізнес-клуб, підпорядкований партійним бонзам у столиці.

Наразі концентрація влади в центрі вища ніж за часів СРСР.

– Буковина – дотаційний регіон, тож існує думка, що від перебільшеного самоврядування можна лише нажити собі проблем.

– Щодо економіки Буковини, то у нас, звісно, інші умови, у порівнянні з Донбасом, Одесою, чи Харковом. Але в нас була своя індустрія, великі підприємства, в тому числі, у галузі новітніх технологій, високорозвинуте сільське господарство.

Занепад, який призвів до того, що висококласні інженери торгують у кіосках, а вчителі, лікарі прибирають у квартирах за кордоном – це результат відсутності регіональної політики в економічній сфері. На жаль, знову все залежить від політичної волі та свідомості державних чільників. Треба врешті-решт зрозуміти, що без економічно розвинутих регіонів не може бути розвинутою Україна.

На мій погляд, економіку Буковини треба відтворювати. Наш край може реалізовувати власну економічну модель, яка базується на його ресурсах та потенціалі розвитку, в тому числі у сферах високих технологій, виробництва високоякісних екологічно чистих продуктів харчування, глибокої переробки деревини, туризму та рекреації, широкого та повного використання транскордонної кооперації, розбудові інфраструктури. Орієнтація – як на внутрішній ринок, так і на експорт.

Найгірші показники Буковини серед областей України щодо інвестицій – це результат того, що інвестори не ідуть туди, де «умови гри» їм не зрозумілі, або відсутні.

Ситуація, коли на першому плані у місцевої влади перебуває політична кон’юнктура, консервує проблеми. Чим довше будемо рухатись у цьому замкненому колі, тим важче буде знайти з нього вихід.

– Тобто, ключ до вирішення проблем – у реформуванні відносин центру і регіонів?

– Немає людини або групи людей, у яких такий ключ є. Ключ у кожного з нас. Наша країна є й буде такою, як ми її бачимо та робимо.

Що стосується політреформи, змін до Конституції, то найголовніше – це простота і доцільність. Політичні й владні інститути мають стати ближчими та досяжнішими для кожного громадянина. Коли я чую про вибори по закритих партійних списках, імперативний мандат чи бачу голосування у ВР та інших радах за принципом «один за всіх», мені сумно. Сумно за нас, які це дозволили.

Перш за все, функції виконавчої влади мають бути передані у регіони. Це не забаганка, а вимога часу. Скористатися позитивами і уникнути негативів (іноді надто загрозливих) глобалізації, в нинішніх світових умовах убезпечити людей від фінансових маніпуляцій – провокаторів криз, забезпечити рівень життя, який не принижує людської гідності, можливо лише на рівні регіонів із достатніми повноваженнями.

Крім того, вибори до ВР повинні проводитися з єдиним для області багатомандатним округом. Так, як це робиться в більшості європейських країн, де використовується пропорційна система. І не треба нічого вигадувати: тоді не будуть депутатами нашого парламенту секретарки та водії, люди з темним минулим, невідомі нікому, окрім партійних зверхників. Саме такі депутати – джерело політичної корупції, бо вони не відповідають перед виборцями.

– Як Ви оцінюєте прикордонність Буковини та можливості її використання?

– Ми повинні використовувати ресурси й переваги транскордонної співпраці, державної та регіональної євроінтеграції через реалізацію конкретних, змістовних програм та інвестиційних проектів, які створюють робочі місця, розбудовують інфраструктуру. Замість того, щоби створювати образи ворогів з усіх боків. З сусідами треба вміти жити поруч, якщо не у дружбі, то, принаймні, у мирі та злагоді.

На карті Європи небагато знайдеш регіонів, за унікальністю подібних до Буковини: вона де-факто інтегрована у європейську культуру, мистецтво, архітектуру, традицію поліетнічної співпраці. Європа й світ знають багатьох наших земляків – видатних літераторів, музикантів, учених, громадських діячів, чия спадщина покладена у підвалини сучасної Європи. Буковина може слугувати «європейською брамою» для України.

– З такими думками час повертатись у політику. Чи думали про це?

– Я нікуди від політики, громадського життя України, Буковини і не йшов. Але не маю жодного бажання сісти у Верховній Раді під номером 150 і плести інтриги для досягнення цієї мети.

Переконаний, що всі головні питання мають вирішуватись на місці, у громадах. Від того, хто матиме в кишені мандат депутата обласної, міської, районної ради залежить, яке життя буде у нас з вами. Йдеться про прихід до місцевих рад хоча б частки людей, освіта, навички й сумління яких дозволять докорінно змінити систему регіонального управління. Тут лише бажання замало. Потрібні хист, знання, досвід.

Саме тому буковинцям треба бути уважними та прискіпливими, коли обирають собі владу. Обирати розумом, а не емоціями. Аналізувати, що за спиною цієї партії, людини, що вони спромоглись зробити, як виконували обіцянки… Це однаково справедливо при виборі Президента чи депутата місцевої ради.