Дослідження ефективності чернівецьких комунальних підприємств, яке здійснювала громадська організація «Центр громадського моніторингу та аналітики», продемонструвало, що наші КП для міста часто-густо – як валіза без ручки: тягнути важко, а викинути шкода…
Власник (громада) має право знати ефективність підприємств, які їй належать. Для цього підприємства зобов’язані звітувати, висвітлювати інформацію про послуги, які надають, як витрачають кошти та наскільки прибутковою є їхня діяльність. За створеною Методологією з 25 індикаторів ГО «Центр громадського моніторингу та аналітики» дослідила комунпідприємства чотирьох обласних центрів. Індикатори – як справді показові (оприлюднення фінансової звітності, статуту підприємства, наявність і діяльність наглядової ради), так і дещо формальні (наприклад, оприлюднення біографічних даних керівника). Зрештою, наскільки б не були істотними індикатори, Чернівці з чотирьох місць посіли почесне третє. Перед нами – Тернопіль і Рівне, після нас – Кропивницький. Як частка прибутку, який сплачується до бюджету міста, у нас удвічі менша за частку в Тернополі (15% проти 30%), так і за рівнем прозорості діяльності наші КП набрали 32 бали з 61-го (ледь більше половини).
Звісно, що деякі комунальні підприємства не можуть бути прибутковими апріорі: як-от соціальний центр «Турбота», де доглядають стареньких і немічних, чи рятувальна служба, чи аварійно-диспетчерська. Але є і такі, що цілком могли би успішно господарювати. Чому, наприклад, збитковий водоканал? Для відповіді й експертів не треба: всі знають, що втрати води «по дорозі» до споживача величезні. Але експерти це підтверджують цифрами і власним експертним авторитетом: понаднормові втрати води «Чернівціводоканалу» через зношеність мережі і устаткування становлять 67%, у тариф закладено 40%. А ще й потреба міста у воді значно зменшилася порівняно з тим часом, коли працювали великі підприємства і коли на цю потребу розраховували потужність устаткування на водозаборах. Потреба менша, а качають стільки ж, а платимо ми, чернівчани…
Серед недоліків наших комунальних підприємств – те, що вони, хоч і зареєстровані в системі «Прозорро», через яку мають відбуватися закупівлі і продажі, не завжди нею користуються. Хоч і оприлюднюють цілі своєї діяльності – не повідомляють, чи тих цілей досягають. Не мають систем управління ризиками, не мають ключових показників оцінювання ефективності, окремого порядку роботи і преміювання працівників. В жодному з них не діє жодна наглядова рада (ті, що й були спочатку, після внесення змін стали громадсько-спостережними і втратили як статус, так і вплив наглядових). З останнього нема чого дивуватися, якщо навіть і міський голова, за словами експертів, вважає наглядові ради не потрібними, бо це, мовляв, зайвий елемент тиску, в тому числі і політичного…
Ще є приклади того, як комунальне підприємство не має власних ресурсів для виконання обіцяних послуг і наймає приватника. Таким чином будучи лише «посередником» у передачі коштів від споживача до надавача послуг. У таких випадках доцільність його існування взагалі викликає великі питання.
«Справді деякі комунальні підприємства цілком можуть бути замінені приватними. Але все залежить ще й від соціального навантаження, які вони мають, – каже Тарас Прокоп, експерт з питань децентралізації, координатор проєкту, що реалізується Інститутом висвітлення війни та миру (IWPR) за підтримки МЗС Королівства Норвегії, в Чернівцях. – Наприклад, у більшості європейський країн комунальним залишається міський громадський транспорт: місто мусить мати вплив та надання якісних послуг у цьому сегменті».
У підсумку за всіма індикаторами до топ-п’ятірки увійшли: «Чернівцітеплокомуненерго», Центр стерилізації тварин і «Чернівціводоканал», Газкомплектприлад, Чернівціспецкомунтранс. В кінці рейтингу – Міськсвітло, рятувальна служба, лазня «Дельфін», аварійно-диспетчерська служба 080 і МКП «Реклама».
Загалом же надходження до бюджету від наших комунпідприємств гарно зросли 2018-го року, а вже наступного впали нижче рівня 2017-го. Чи збережеться бодай попередній рівень цьогоріч – нескладно передбачити поінформованому реалістові…
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
