Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сучасне життя для багатьох з нас визначається здебільшого одним словом – стрес. Тим паче, зважаючи на нинішній важкий, нервовий і нестабільний період. Тож не складно уявити, як живеться інтелектуалці, науковиці, у нещодавньому минулому заступниці декана одного з чернівецьких вишів Валерії Пепелі, яку загал знає як журналістку Лєру Ясницьку. Адже, попри все загальне, вона має «вагон і маленький візочок» власних особистих проблем. Отже, коли Лєра, ще працюючи в газеті «Версії», захопилася вишивкою бісером, особисто я була дуже здивована: як удається їй знаходити час ще й на таке нібито марудне заняття. Її тодішні  журналістські розслідування на місцеву тематику з економічних і банківських проблем демонстрували непересічний розум, а тут раптом, ні сіло не впало, – гаптування. Та коли побачила її роботи, всі питання відпали: талановита людина – талановита в усьому.

І лише під час презентації Лєриної міні-виставки в Художньому музеї в рамках майже півторамісячної імпрези «Вишиване відродження Буковини»* дізналася, що вишивка бісером – це її відпочинок і своєрідний релакс від щоденних турбот. Адже Валерія – і донька, і мама, і дружина, і головна редакторка видання Parlament.ua, ще й випускова редакторка видання landlord.ua

Прикметно, що вишивати Валерія почала з ікон. Перша – зображення Св. Володимира. Саме так звати її сина. Далі були Святі Ольга, Валерія, Геннадій – за іменами найрідніших.

Гаптує Валерія  бісером сорочки, сукні, та найважче, за її словами, вишивати бісером жіночі черевички та сумочки. Усе ж створене роздаровує близьким і друзям.

Лєра Ясницька непогано знає історію, хоча за фахом вона – економістка і журналістка. Усвідомлюючи роль української народної вишивки як коду нації, як оберегу для ідентифікації українців, вона розглядає цю традицію ще й як вдалу арт-терапію для сучасної людини. Адже багатьом з нас відомо, що ручна, копітка праця розвиває та підтримує дрібну моторику рук, впливає як заспокійливе, дозволяючи без таблеток та мікстур триматися самим і підтримувати оточуючих.

«Втім, це ж і зв’язок із пращурами та їхня міцна підтримка нас, нинішніх…» – переконана майстриня.

Лєра Ясницька – людина творча й невгамовна. Тож нині вона почала опановувати новий вид народної творчості – виготовлення герданів. Звісно, з її улюбленого бісеру.

*Довідково: Нагадаємо, що напередодні Великодніх свят у Чернівецькому художньому музеї відкрилася персональна виставка «Вишиване відродження» членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва й лауреатки обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Лариси Канюк.

З ініціативи двох Ларис – «господині» виставки та співробітниці музею Лариси Курущак – експозиція перетворилася на марафон «Вишиване відродження Буковини». Під час виставки запрошені гості, – як знані майстри, так і дебютанти – демонстрували свої роботи та проводили майстер-класи.

І музей ніби ожив. Охочі там-таки на місці могли долучитися до вишивки для наших воїнів символів-оберегів , які «поїдуть» на фронт до наших захисників. Більше того, можливість створювати такі обереги зберігатиметься в Художньому музеї й після закриття виставки Лариси Канюк. Отже, музей запрошує до такої співпраці усіх охочих та небайдужих (звертатися до науковиці музею Лариси Курущак).

Людмила Чередарик, «Версії»

Запис «Вишивка бісером – це для мене релакс»: Арт-терапія від Лєри Ясницької спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Залюбленість у гаптування в цієї милої красивої жінки з сильним чудовим голосом ще, так би мовити, з діда-прадіда. Саме вона стала п’ятою гостею – після чернівчанок Олени Чайки і Галини Дженикай, Марії Калинюк із Стрілецького Кута та легенди буковинської вишивки Михайла Покиданця – виставки «Вишиване відродження» Лариси Канюк, лауреатки обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса за збереження, відродження і розвиток народного мистецтва, яка завершується цього тижня.

Єдиний “недолік” цього прекрасного дійства полягає в тому, що гості приносять із собою до Художнього музею свою колекцію, демонструють її, розповідають про особливості своєї роботи, а відтак забирають роботи додому. Тож побачити їх можуть тільки ті, хто в даний момент прийшов до музею на зустріч із гостею «Вишиваного відродження». І це дуже шкода, бо дивитися і бачити (переконайтеся з блідої копії витворів майстрині – фотографій самі) було на що: навіть у науковиці музею Лариси Курущак, організаторки цього заходу, прохопилося, що на своєму віку бачила багато вишитих сорочок, але такі – вперше.

  Ця горбатка двостороння.

Серед унікальних і неймовірно красивих буковинських національних одностроїв, представлених у колекції колишньої директорки Тисівецького будинку культури та керівниці відомого гурту «Тисівчанка» Вікторії Вончі, є вишиті сорочки, яким по 90-100 років. В одній із таких стояла під вінцем з Костянтином Вончею її мама – юна Веронія Єреміца.

Вишивати ж Вікторія почала з раннього дитинства, коли пасла ягнят. А була вона останньою – сьомою дитиною у багатодітній родині Єреміц, де зростали двоє хлопців і п’ятеро дівчат. Отож із малку не випускає голки з рук. Нині родинну справу продовжує одна із її двох доньок Наталя Вонча-Боднарюк. Можливо, й хтось із трьох онуків у майбутньому захопиться гаптуванням. Поки ж іще старша 17-річна онука, студентка педагогічного коледжу,  перейняла в бабусі гарний голос і любов до співу й танців.

– Святкове вбрання ми вдягали тільки двічі на рік  – на Паску та на Коляду, – згадує Вікторія Костянтинівна. – І в кожній сім’ї, де були дівчата, обов’язково вишивалося зестря, тобто придане  – 6 великих чехлів на подушки і 2 – маленьких. А старостів перев’язували вишитими рушниками, їх треба було мати два, – продовжуючи розповідь, майстриня демонструвала ці роботи, відкриваючи свої секрети укладання кольорів та відповідаючи на запитання присутніх. Таким чином відбувся своєрідний майстер-клас.

Цей однострій знавці та любителі з-за кордону купують за 2-2,5 тисячі доларів. 

Вікторія Вонча завершила презентацію унікальної колекції чудовою піснею “Буковино, ти зелена, ляно”.   

…Одного разу під час свята виходу на полонину високі київські гості, побачивши сорочки та горбатки, вишиті Вікторією Вончою, сказали, звертаючись до сільського голови: «А чому така краса не представлена у Києві?!». Тож і мені спало на думку: а чому такі унікальні народні вироби в авторському виконанні не представлені у фондах Чернівецького художнього музеї? І з питання риторичного воно може стати питанням відкритим, чи не так?…

Людмила Чередарик, «Версії»

P.S. Гостя, яка завтра, 5 травня, о 15.00 завершить міні марафон «Вишиваного відродження Буковини» вирізняється з-поміж інших тим, що належить до молодшого покоління гаптувальниць. Її захоплення – вишивка бісером. А загалом Валерія Пепеля, яку багато хто знає як журналістку Лєру Ясницьку, –  людина талановита і непересічна. Її роботи – це щось зовсім новеньке, несподіване і не традиційне… Одне слово, інтрига є, чекаємо на вас у Художньому музеї.

А на охочих іще чекають серветки, на яких треба вишити для наших воїнів символи-обереги, після чого вони поїдуть на фронт.        

Запис Вікторія ВОНЧА продовжила вишиване свято у Художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Двом Ларисам – Канюк, членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва й лауреатці обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса за збереження, відродження і розвиток народного мистецтва, та Курущак, завідувачці відділу науково-освітньої роботи Чернівецького художнього музею, – вдалася феєрична імпреза, яка збирає вже протягом кількох тижнів шанувальників стародавнього українського народного мистецтва вишивки.

А почалося все напередодні Великодних свят, коли в музеї відкрилася персональна виставка Лариси Канюк «Вишиване відродження». Переповнена зала прихильників гаптування у святкових сорочках-вишиванках з усієї Буковини переконала організаторок дійства в тому, що свято потребує продовження.             https://versii.cv.ua/chernivtsi/laureatka-pro-laureatku-vyshyvane-vidrodzhennya-larysy-kanyuk/61365.html

https://versii.cv.ua/bukovyna/oberegy-dlya-voyiniv-i-syurpryzy-velykodnogo-tyzhnya-vid-chernivetskogo-hudozhnogo-muzeyu/61406.html

Таким чином і народилася ідея зібрати після Пасхи в Художньому музеї охочих поділитися своїми доробками, так і початківців, які тільки мріють опанувати стародавнім мистецтвом. Тим паче, що загальновідомо: вишиванка – це код нації та її оберіг. Отож, метри вчили, даючи майстер-класи, а, так би мовити, юзери вчилися.

– Ми втілили в життя своє бажання не тільки показати талановиті роботи буковинських майстринь, а й залучити нових і молодих адептів цього виду народного мистецтва, – ділиться науковця музею Лариса Курущак. – Зрештою, ідея використати для просування української ідентичності вишивані обереги витала в повітрі. Таким чином і народився цей  захід, а, точніше, святкова імпреза Великоднього тижня «Вишиване відродження Буковини».

Ба, більше, Художній музей у Чернівцях розпочав поступ до європейського типу живих музеїв. Таких закладів, де вирує життя…

Ця світлина зафіксувала буковинок, які власноруч гаптують за схемами слов’янських символів-оберегів, зібраними Ларисою Канюк, сакральні обереги для українських воїнів. За допомоги липучки вони кріпитимуться у вигляді шеврону до військової форми.

А нинішнього тижня увазі відвідувачів запропонували доробок нового і дуже знаного гостя «Вишиваного відродження Буковини» Михайла Покиданця.

Ось як про це написала на FB-сторінці музею куратора виставки Лариса Курущак:

«Цього тижня у Чернівецькому художньому музеї на виставці «Вишиване відродження» Лариси КАНЮК «гостюють» 16 робіт заслуженого майстра народної творчості України, лауреата обласної премії ім. Г. Гараса Михайла Покиданця. Він є учасником багатьох міжнародних мистецьких подій, республіканських, обласних, персональних виставок, його відзначено багатьма високими нагородами.

Торік майстер подарував Чернівецькому художньому музею вишитий портрет Тараса Шевченка. Цей твір нині можна оглянути в музейній експозиції «Українська вишивка», де представлені оригінальні зразки орнаментів Георгія Гараса та добірка листівок з колекції Калини Гузар-Угрин».

Додам лише, що мати Михайла Покиданця була відомою вишивальницею. Та лише з 30-ти років – у 70-му – він почав вишивати. Бо попервах захопився замальовуванням побачених у музеях візерунків української народної вишивки, а відтак дійшов думки, що треба ж, аби хтось усе це вишив…

…Два дебюти чекає на прихильників народного мистецтва наступного тижня. Гостею «Вишиваного відродження Буковини» буде непересічна особистість – головна редакторка видання Parlament.ua та випускова редакторка видання landlord.ua Валерія Пепеля. Щоправда, на теренах чернівецької преси вона відома як Лєра Ясницька. Оскільки ми колись були колегами – працювали разом у газеті «Версії» – хочу повідомити – і це без перебільшення! – кращого за неї журналіста з економічних проблем, і банківської справи в тому числі, в області я не знаю. А ще вона вміла знаходити неймовірно цікавих людей для інтерв’ю!

…Мабуть таки, це аксіома: якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Засвідчить це і ще одна зустріч наступного тижня. Вікторія Вонча – колишня працівниця будинку культури Великого Кучурова – на жаль, цього осередку культури в селі вже немає, бо громада не знайшла на його утримання кошти – має прекрасний голос і талановито виконує українські народні пісні. До слова, завжди в національних буковинських одностроях, виготовлених власноруч.

Виступ Вікторії Вончи під час відкриття персональної виставки Лариси Канюк. 

Тож не прогавте цікаві зустрічі! Може, вони спонукають і вас узятися за голку з кольоровою ниткою. Тим паче, що на виставці можна отримати й консультації…

Людмила Чередарик, «Версії».

Запис Живий музей: У марафон нових імен плавно перетекла персональна виставка Лариси Канюк «Вишиване відродження» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Великодній кошик посвячений, душа прагне свята. І вам хочеться продовжити відчуття чогось особливого та значущого. Не помилитеся, якщо оберете для цього Чернівецький художній музей. Там на вас чекає неймовірний позитив, який дарує енергетика зовсім різних, інколи навіть протилежних емоцій – краси і стабільності, мужності й ніжності, гордості та величезної любові. Адже саме ними ущерть наповнені вишивані скарби, які уособлюють генетичний код української нації. А ще ви зможете власноруч вигаптувати  сакральні обереги для українських воїнів.

Та про все по порядку. Протягом святкового Великоднього тижня в Художньому музеї щодня відбуватимуться, починаючи із вівторка 18 квітня, безкоштовні майстер-класи найвідоміших майстринь народної творчості Буковини. А всі, хто завітають до музею, починаючи із середи, візьмуть участь у виготовленні оберегів для українських воїнів. Для цього майстрині принесуть до музею все необхідне – полотно, нитки, голки і навіть  липучки, які потрібні для того, щоби закріпити вишиваний оберіг у вигляді шеврону до військової форми.

Сварожич, Квітка папороті, Хрест Лади, Білобог, Дажбог, Валькірія… Це символи-обереги, про які можна буде дізнатися під час Великоднього тижня в ЧХМ.

Зібрала ж до купи слов’янські сиволи-обереги та вишила їх на полотні з поясненнями, що вони означають, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва, лауреатка обласної мистецької премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження і розвиток народного мистецтва Лариса Канюк. Саме її персональна виставка «Вишиване відродження» була презентована напередодні Великодня у Художньому музеї та стала тригером ідеї вишиваного Великоднього тижня. Бо того дня у музеї зійшлися не просто прихильники, а справжні адепти  вишиваного мистецтва, яким вдалося зазирнути до його сакральних таємниць. Хоча у буденному житті – це прості буковинки: матусі та бабусі, вчительки, підприємиці, медикині, бібліотекарки, пенсіонерки… Такі, приміром, як рядові із численної армії буковинських майстринь Наталка Машталів із Чагра, Олена Чайка та Людмила Черняк із Чернівців, Марія Калинюк із Стрілецького Кута, Вікторія Вонча з Великокучурівської громади та багато багато інших. У  багатьох із них – і це показово – є свої домашні музеї з вишитими рушниками, сорочками тощо, де, до слова, зберігаються гаптовані вироби, яким по сто і більше років, бо виготовлені руками ще їхніх бабусь та прабабусь. Чимало таких скарбів зберігається на Путильщині та Вижниччині, Хотинщині та Сокирянщині, Заставнівщині… Яка ж багата на таланти наша Буковина! Отож бажання показати, залучити, об’єднати, зберегти, зрештою, використати для просування української ідентичності вишивані обереги витала в повітрі і таки знайшла своє вираження й оформлення в ідеї науковиці Художнього музею Лариси Курущак. Таким чином і народився захід, а точніше буде сказати більш святково – імпреза Великоднього тижня «Вишиване відродження Буковини».

 Зліва направо: виконавиця народних пісень Вікторія Вонча з Великого Кучурова, де, на жаль, закрили Будинок культури, вчителька математики з Стрілецького Кута Марія Калинюк, народна майстриня і теж математик Лариса Канюк, невістка п. Марії Тетяна Калинюк та 4-річна Катруся Калинюк.

Прикметно, що крім виготовлення оберегів і майстер-класів, які проведуть провідні буковинські майстрині, у музеї можна буде побачити експонати нових, так би мовити,  учасників і гостей  виставки… із фондів ЧХМ, а також авторські колекції майстринь – лауреаток обласної премії Георгія Гараса та всіх охочих, для яких гаптувати означає жити…

Людмила Чередарик, «Версії», фото автора

Запис Обереги для воїнів і сюрпризи Великоднього тижня від Чернівецького художнього музею спершу з'явиться на Медіа-Версії.