У середу на рідну сцену вийшли господарі «Золотих оплесків Буковини» – Чернівецький обласний академічний музично-драматичний театр імені О. Кобилянської з виставою «Запечатаний двірник» за п’єсою нашого видатного земляка Ю. Федьковича у постановці з. д. м. України, головного режисера Чернівецького театру Мирослава Гринишина.
З огляду на те, що вистава не сьогоднішня, а глядач хоче подивитися перш за все приїжджі театри, глядачів було не надто багато. Це вже утретє за понад 30 років «Запечатаний двірник» потрапляє в репертуар нашого театру. Оскільки головна інтрига фестивального дня розгорнулася навіть не на сцені, а на обговоренні, буде слушним оприлюднити коментар члена альтернативного журі фестивалю Юрія Чорнея:
– Естетика «Запечатаного двірника» – останньої нової вистави чернівецького театру, яку запропонували режисер Мирослав Гринишин з акторами – поділила членів журі на тих, хто виставу прийняв, і тих, хто так само категорично цю естетику заперечує. Сьогодні «Двірника» представили публіці у рамках вечірнього показу театрального фестивалю. Важливо, що розійшлися позиції не тільки членів альтернативного журі. Оцінки вистави різнилися також у професіоналів.
Якби ми перебували десь у Голлівуді, а не на мирному театральному дійстві у столиці Буковини, то з маркетингової точки зору варто було б написати, що члени журі жорстко посперечалися на обговоренні й навіть розсварилися між собою. А на «Золотих оплесках Буковини» стався грандіозний скандал. Правди в цьому не було б жодної, зате яка реклама для всього дійства! Звісно, все відбулося в рамках буковинської пристойності. Журі театральне – не боксерське, це зовсім інша культура. Тут сперечаються коректно, навіть вишукано. Та й Чернівці це – не Голлівуд.
Особисто належу до тих, кому вистава сподобалася. Фейсбук не місце для театральної критики, тож зауважу, що нове прочитання «Запечатаного двірника» не оновило чи осучаснило класичний сюжет. Аж так далеко режисер не зайшов. Федькович, як відомо, священна буковинська корова. З таким не жартують, чи не так? Колектив однодумців радше обмежився тим, що оживив пласкі й ходульні образи буковинського Соловія, деякі з яких навіть не названі автором на ім’я. Засоби, яких на це використано, і стали предметом суперечки. Все природне, на мою думку, не може бути потворним. Хто бачив виставу, той зрозуміє, про що йдеться. А хто хоче довідатися, ласкаво просимо до театру.
Будь що, навіть не сприймаючи естетикиу вистави, переконаний: ніхто не наважиться заперечити, що сама вистава цікава, а робота акторів професійна та яскрава.
Підготувала Лариса Хомич, театральний оглядач «Версій»
Тих, хто хоче глибше збагнути інтригу – просимо до театру.
