Я не люблю дуалізму. Дилеми дратують, а розподіл «нормально – не нормально» просто бісить. Для мене варіантів завжди більше, ніж два. І все ж таки є питання, в яких я чітко визначаю, що є правильним, а що – ні.
В Одесі обидва підходи профільних установ і громадських організацій до питання зменшення шкоди – правильні.
Підхід перший – стаціонарний
Цей підхід традиційний, прадавній і найчастіше використовуваний. Берете приміщення з ремонтом, складаєте перелік послуг, встановлюєте необхідне обладнання, наймаєте персонал, вивішуєте табличку і вуаля – можна приймати клієнтів.
Як зразок, наведу приклад Одеського міського центру профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом, який ми відвідали під час прес-візиту, організованого МБФ «Альянс громадського здоров’я».
Заклад працює понад 20 років. Для зручності людей, що живуть з ВІЛ, тут ведуть прийом лікарі-інфекціоністи, педіатр, акушер-гінеколог, психолог, проводиться безкоштовне тестування на ВІЛ. У планах – залучити сімейних лікарів, які б вели цілі родини. Про це розповів медичний директор центру Віталій Новосвітній.
Для розширення спектру комплексних послуг, при установі працюють Кабінет інтегрованої медико-соціальної допомоги та Кабінет замісної підтримувальної терапії. На думку пана Віталія, секрет успіху – в чітких та скоординованих діях влади, медичних установ, донорських структур та громадського сектору.
Ще раз зверну увагу на 97%! Це прекрасний показник навіть привищує глобальну ціль ЮНЕЙДС «90-90-90»*
Підхід другий – мобільний
Цей підхід означає, що послуга іде за клієнтом. Зазвичай це обладнаний мікроавтобус з бригадою професіоналів з певною спеціалізацією. Цей підхід відкриває двері можливостей для клієнтів, які не можуть отримати послуги в стаціонарному закладі з певних причин.
Причина перша – географічна. Люди, що живуть з ВІЛ, наркоспоживачі, що мешкають в невеликих населені пунктах, де просто відсутні спеціалізовані медичні заклади, мають право на якісні послуги – як і мешканці великих міст. Приклад – мобільна амбулаторія організації БФ «Дорога к дому»
Ця мобільна амбулаторія обладнана завдяки допомозі та підтримці МБФ «Альянс громадського здоров’я»
Бусик з логотипом «Альянсу» можна побачити районних центрах – Чорноморську, Білгород-Дністровському, Ізмаїлі та навколишніх селах та селищах.
Послугами цієї мобільної клініки можуть скористатися також інші громадські організації та лікувально-профілактичні закліди – для цього потрібно лише заздалегідь подати запит.
Нам дозволили не тільки споглядати ззовні, але й зазирнути всередину
Обладнання та кваліфікація спеціалістів команди дозволили покращити доступність для клієнтів з цільових груп до консультування і тестування на ВІЛ та інфекцій, що передаються статевим шляхом, гепатитів.
Крім того, ця амбулаторія дає можливість перевозити аналізи до Обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом в належних умовах.
Причина друга – соціальна. Комерційний секс в Україні є нелегальним, забороненим і табуйованим в суспільстві та засуджуваний в інформаційному полі. Про секс-працівниць – або погано, або нічого. Єдина організація в Одесі, що надає соціальні послуги надавачкам сексуальних послуг – громадський рух «Віра. Надія. Любов»
З 1997 р команда психологів, юристів, медиків, соціальних консультантів та волонтерів надають всебічну підтримку жінкам та дівчатам, які з різних причин виявилися втягнутими в секс-бізнес. І мобільна амбулаторія надає цю підтримку «за місцем роботи»
Обладнання суттєво відрізняється від стандартного – все прилаштовано для роботи з жінками секс-працівницями.
Рівень довіри до співробітників такий, що дівчата, які працюють на Київській трасі, погодилися на відкрите спілкування з журналістами та журналістками.
Можу закластися, що ви не зможете за зовнішнім виглядом визначити, хто в цій групі людей відноситься до першої,а хто до другої з найдавніших професій
Співробітники організації дотримуються всіх карантинних вимог.
Як епідемія вплинула на секс-роботу і,відповідно, на роботу соціальних працівників учасникам прес-туру розповіли представниці «Віри. Надії. Любові».
Деякі з них прийшли в громадську роботу та активізм, маючи досвід секс-роботи і знають проблеми цієї уразливої групи не з книжок і газетних шпальт.
Підхід особистий – з широко відкритими очима
Щоденно, по завершенню зустрічей, ми поверталися до конференц-зали і обговорювали події дня, що минув. Жодна і жоден з 15 учасників та учасниць не висловили відкритого осуду чи зневаги до представників і представниць уразливих груп, з якими ми спілкувалися. Ніхто вголос не спитав, навіщо допомагати маргіналам. Маю надію, що і матеріали за цим заходом вийдуть вивірені, помірковані та недискримінуючі. Що колеги скористаються можливістю поглянути на проблеми поширення ВІЛ, проєктів зменшення шкоди, якості життя «цих людей» з широко відкритими очима.
*Довідка
У 2014 р Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) визначила завдання боротьби з вірусом імунодефіциту людини. Глобальна мета боротьби «90-90-90» полягає в тому, щоб до 2020 року 90% ВІЛ-інфікованих знали про свій діагноз, 90% з них – отримали лікування, а 90% цих людей мали невизначуване вірусне навантаження.
Матеріал створено за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я», Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією та проєкту PITCH.
Ірина Гамбарян, спеціально для “Версій”
фото авторки
