Олександр в серпні 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ. Згодом на 5 тижнів потрапив на військові навчання до Великої Британії, а коли повернувся до України, служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”.
На жаль, його життя обірвалося під час мінометного обстрілу на полі бою неподалік Бахмута. Без батька залишилося двоє маленьких дітей. Більше про унікальну історію сім’ї Олександра та Андріани читайте у матеріалі.
***
“Війна – це дуже болюча тема для обговорення, як і для більшості українців. Я втратила коханого чоловіка. Залишилася з двома дітьми без нього. В день загибелі чоловіка дізналася, що вдруге вагітна. Чоловік загинув 18 листопада 2022 року, а день перед тим ми з ним ще спілкувалися. Він був на “нульових” позиціях. Наступного дня я йому писала і дзвонила, але він на зв’язок більше не виходив. 19 числа з військкомату мені повідомили про загибель чоловіка. Він так і не дізнався, що в нас буде друга дитина”, – з болем розповідає Андріана, дружина Героя.
Сім’я родом з Чернівецької області. Олександр та Андріана жили звичайним життям, виховували сина, працювали, відпочивали та раділи життю. Поки в нашу країну не прийшла люта війна.
***
Перед одруженням Олександр жив в Іспанії, на острові Ібіца. Він мав багато друзів з-за кордону та вільно володів трьома мовами (іспанською, англійською та французькою).
На момент повномасштабного вторгнення перебував в Україні і одразу сказав, що рано чи пізно піде на фрон захищати Україну. Так і сталося.
“Під час його служби ми часто спілкувалися по телефону – зазвичай, обговорювали різні побутові теми: сім’ю, наше майбутнє, дітей тощо. Олександр постійно казав, що спочатку ми маємо цю московську нечисть вигнати з нашої землі, а далі буде все добре. Відбудуємо країну та повернемося до звичного мирного життя”, – ділиться спогадами Андріана.
Після навчання за кордоном він ще отримав три дні відпустки, які провів вдома, а тоді йому повідомили, що він поїде на Бахмутський напрямок. “Ми склали йому рюкзак, речі першої необхідності, медикаменти – і він поїхав”, – зі сльозами пригадує дружина Олександра.
Буквально через тиждень після цього сім’я отримала жахливу звістку: Олександр загинув.
***
Переживати втрату близької людини для родини було вкрай важко. Дружина каже, що біль досі не вщухає: хочеться обійняти чоловіка, разом виховувати дітей та жити щасливим сімейним життям. Але не судилося. Тепер сім’ї доводиться звикати до зовсім іншого.
Єдина втіха у цей складний для родини час – народження ще одного синочка. На жаль, Олександр так і не дочекався його появи на світ, але дружина впевнена, що з небес він спостерігає за ними і все бачить. Андріана вирішила назвати молодшого сина Олександром, на честь батька. Незважаючи на те, що він ще зовсім маленький, вже видно, що хлопчик – маленька татова копія.
***
На річницю загибелі чоловіка Андріана написала йому лист-спогад. Ось уривок з нього:
“Ти завжди був твердим у своїх переконаннях і непохитним у власному виборі!
Напередодні того страшного дня, коли тебе не стало, я дізналася, що при надії – в нас народиться ще одна дитинка. Двоякі відчуття переповнювали мою душу: невимовна радість про нову звістку (зародження нового життя, твого продовження) і велика тривога, бо вже близько доби ти не виходив на звʼязок.
Те чекання вибивало землю з-під моїх ніг. Я хотіла поділитися величезною радістю з тобою, моє Кохання, але твій телефон постійно мовчав.
Я досі не вірю, що тебе вже немає і ніколи не буде поруч. Вила від болю і не хотіла усвідомлювати те, що ти так і не дізнаєшся про прекрасну звістку – народження нашого ще одного сина, твоєї копії із синіми глибокими очима.
Ти так мріяв про велику і щасливу сімʼю, ще одне дитятко, так щиро просив про маленьку біленьку синьооку дівчинку, та не судилося…
В той день, коли твоя душа летіла до Раю, а тіло «на щиті» повернулося додому, в шибку бився Метелик, немов приходив попрощатися востаннє. Звідки йому взятися в таку холодінь, в середині дощового листопада…?
Напевне, Твоя світла і чиста душа приходила обійняти нас. Кружляючи довкола будинку, бʼючись крилами у вікно, ти повернувся додому, проте у зовсім іншому тілі. Вірю і знаю, що не зміг би вчинити по-іншому. Ти ж обіцяв…”
***
Старшому синові Давидові зараз 4,5 роки. Він ходить в садочок, дуже допитливий, активний та комунікабельний хлопчик. Перших 3 місяці постійно просив телефонувати до тата. Зважаючи на свій вік, він ще не розуміє всього, що сталося, але мама пояснює йому, що його татусь зараз на небі, він став Ангелом і оберігає нас звідти. Для Давида це звучало дуже казково і хлопчик все одно не сприймав цих слів. Але згодом він з мамою пішов на цвинтар і тепер поступово починає розуміти, що тато більше ніколи не повернеться додому.
***
Зараз сім’я долучилася до БФ “Діти Героїв”. Андріана каже, що фонд насправді дуже допомагає дітям, дбає про них та докладає максимум зусиль, щоб допомогти їм почуватися краще у цьому світі.
“Найбільше засмучує те, що таких сімей, як наша, дуже багато, і їх кількість збільшується з кожним днем. Ми залишилися без чоловічого плеча. Нам часто не вистачає психологічної підтримки. Дуже важливо почути хоча би добре слово. Воно часто служить більше, ніж щось матеріальне. А у фонді ми отримуємо і те, й інше”, – каже дружина Героя.
Попри біль втрати, Андріана знаходить сили жити далі, виховувати своїх дітей та звикати до нового життя. Каже: якщо ми живі, то в кожного з нас є певне призначення тут на Землі. Не варто журитися, а передусім слід шукати якнайбільше можливостей, щоб прожити це життя гідно.
“Я пообіцяла своєму чоловікові, що зможу виховати прекрасних дітей. І зараз я на цьому шляху. Вони будуть гордитися своїм татом. Головне – перемога, а далі ми все відбудуємо. Нас не зламати!”, – ділиться жінка.
Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати.
