Про досвід Одеси і Чернівців у наведенні ладу в своїй мікроспільноті
Доки народ буде бідкатися, а влада – розводити руками, доти «матимемо те, що маємо». Звичайний же мешканець Одеси Мітя Ковбасюк почав зміни з себе: зібрав однодумців, далі разом просто облаштували власний двір, згодом вирішили ділитися здобутим досвідом і запровадили таку собі «школу добросусідства», запустили відеошоу «Виживуть тільки сусіди» на ютуб-каналі «Школа культури сусідства». Вони дають поради, як чинити у найрізноманітніших ситуаціях, фонтанують ідеями, запалюють ними інших – і головне, не теоретизують, а самі живуть відповідно до свого креативу. А коли знаходять однодумців – одразу здружуються. Так трапилося в невгамовних одеситів і з чернівчанами: перший же спільний «телеміст» «Школи культури сусідства» і «активного Бульвару» став взаємним поповнювачем ініціатив і «зарядом бадьорості».
Одна із найскладніших задач – налагоджувати людські стосунки
Засновник одеської Школи культури сусідства Мітя Ковбасюк – оптиміст, який не втомлюється розвивати сусідські мікроспільноти. «Розвинута мікроспільнота, особливо в час карантину – це запорука того, що місто – і зрештою країна – житиме. Це шлях розвитку країни. Чим стійкіші мікроспільноти – тим стійкіша країна, тим менш страшна нам буде політична чи економічна криза, бо люди будуть об’єднані», – переконаний одесит. Хоча й зауважує, що насправді це одна із найскладніших задач – налагоджувати людські стосунки.
«Є ж «культура харчування», «культура водіння»… А от «культура спільного проживання» в Україні не дуже розвинута, хоча це частина нашого повсякденного життя, від розвитку якої буде цілком конкретна користь». Він наводить приклад, що перші випускники «Школи культури сусідства» 2019-2020 років зросли як свідомі громадяни, подали проєкти на Бюджети участі в місті, змінюють простір навколо себе – хоча пересічні люди не те що ідеї подавати, вони навіть голосувати за вже запропоноване побоюються. Саме тому Мітя переконаний, що стіну самотності і роз’єднаності треба пробивати: «По одному нам не впоратися з проблемами, треба бути разом!»
«Одеські дворики» – тема не лише одеська
У засновника «Школи культури сусідства» головний лайфхак – гасло «Почни з себе». Так він і каже: «Я починав з себе. Бо ж як ти зможеш стати, наприклад, успішним президентом, якщо ти нічого не можеш змінити у своєму дворі?» У президенти він не мітить, але напівзруйнована стіна у його власному дворі дала натхнення на зміни. Міті спало на думку, що біля цієї стіни будуть доречними якісь самодіяльні постановки, згодом з цієї концепції народився «театр у дворі», а сам двір перетворився на «двір-сцену». Ця ідея потім і об’єднала людей, яким це сподобалося – разом робити щось у дворі.
«Потім я подумав, що цю ж ідею можна масштабувати і поширювати в інших дворах, – розповідає Мітя. – А потім ми ще в 2019 році запровадили «школу» – адже можна цього навчитися і щось разом розвивати. Бо кожний двір – унікальний, кожен має особливість, для кожного можна знаходити свою концепцію. І почали разом цього вчитися. А в 2020-му до цієї ідеї стали приєднуватися і двори з інших регіонів. І ми зрозуміли, що це не лише одеська тема! Адже кожний двір, кожна мікроспільнота будь-де має якусь свою «родзинку».
Так зібралися однодумці з трьох громадських організацій, написали проєкт і виграли грант.
Навчання як розвага
Спочатку грантодавці підтримали ідею «школи добросусідства», згодом – і ютюб-проєкт активістів. Одесити готували програми про добросусідство, а також влаштовували стріми, «телемости» з однодумцями, з якими спілкувалися про свої ідеї та їх втілення в прямому ефірі. І відео було для глядачів інтерактивним: щоразу пропонувався челендж, давалися завдання, які можна було спробувати виконати.
Наприклад, «познайомитися з сусідами у дворі», або «розробити сценарій культурного заходу для двору», або «перетворити проблеми свого двору в можливості», або «події, коли двір на карантині», «дитячий двір» – теми, актуальні для всіх дворів і їх мешканців. Відео записували в розважально-просвітницькій формі «едьютейнмент» («Edutainment») – популярному світовому форматі, коли не тільки навчають, але й подають корисні ідеї в легкій формі. Мітя – ідейний лідер, пише основу сценаріїв, згодом з режисером їх опрацьовують, готують відеоряд, з ними працює спеціаліст з ютюба, оператори, монтажери… І навіть три співпартнери в цьому проєкті – це не забагато, адже кожна громадська організація вкладає свою експертизу, у кожної своя спеціалізація. Хтось більше тямить в медіа і в культурній складовій, хтось у менеджменті і в фінансах, хтось у креативі і в добросусідстві. У всіх своя роль. «Думаю, що чим більше громадських організацій долучаються – тим краще, бо розвивати культуру сусідства в країні не вистачить навіть сорок три організації, а не те що три», – сміється Мітя.
Аудиторія «школи добросусідства» – ті, хто у дворі проводять час
З ким розвивати двори, якщо мешканці багатоквартирних будинків працюють, більшість часу перебувають не вдома? Для одеських активістів відповідь проста.
«Двори – це ж простори, з якими ми не просто стикаємося, а в яких ми живемо, проводимо більшу частину свого життя, можливо – старіємо в них. Тут ростуть наші діти, – захоплено розповідає Мітя. –
А люди поважного віку в цих просторах – це якраз активна частина населення, у якої з’являється час (на пенсії вже, наприклад) і є бажання щось робити. Це також наша аудиторія. Їм небайдуже, вони засаджують палісадники, їм це цікаво і важливо, щоб було гарно. Так само як і молоді батьки, які гуляють з дітьми – і іноді тільки тоді й починають приглядатися: ой, а що це в нас навколо дому відбувається? Ті, хто не біжать на роботу, хто не йдуть з дому рано-вранці і повертаються пізно вночі, а ті, хто проводять час у дворі».
З офлайну в онлайн і навпаки
Як знаходять одне одного активісти з подібними ідеями з різних регіонів? В інтернеті!
«Ось наприклад у Чернігові в активістів незалежно від нас виникла така сама ідея – у дворі створили сцену, і почали шукати тих, хто вже має такий досвід, – розповідає засновник «Школи культури сусідства». – Погуглили – і їм перше, що випало, це «двір-сцена в Одесі»! Так само і ми шукали свого часу, але насправді я нічого подібного не знайшов, тому гадаю, що ми придумали щось унікальне для цілого світу. Тому я так і назвав: «перший у світі одеський двір-сцена»! І через дефіс – «рух за розвиток одеських дворів».
Це ще одне підтвердження, що ідея розвитку дворів і добросусідства актуальна не тільки для Одеси, і взагалі не тільки для міст. До «добросусідського руху» приєдналося навіть одне село на Одещині – завдяки проведенню Школи онлайн, межі стерлися… І зараз це помаленьку трансформується в цілий курс розвитку для спільнот, для того, щоб вони були більш стійкими – і не так уже й важливо, чи це лише двір, а чи цілий бульвар.
«Завдяки ютюбу спілкуємося з різними регіонами – наприклад, і з Чернівцями, з активними небайдужими людьми, які змінюють своє місто! – розповідає одесит. – Вони починають зі свого району – з «активного Бульвару». Вони мають свою спільноту, свою фейсбук-групу, слідкують, де що поламане в їхньому районі: гойдалки, тренажери, майданчики, що треба підремонтувати… У нас з ними був стрім, у якому ми ділилися досвідом. Наприклад, в одному одеському дворі на Небесної соті облаштовують простір, орієнтований на дітей – прикрасили його петриківським розписом, зараз хочуть переоблаштувати там бойлерну. А у вас – орієнтовані більше на молодь, спорт – проводять руханки, ремонтують тренажери. А почувши про бойлерну, чернівчани озвучили ідею, що можна якось простір між гаражами облаштувати. У такому спілкуванні часто виникають унікальні ідеї для розвитку публічних просторів своїх міст, районів».
«Активний Бульвар» – це не набір активістів
З одеситами чернівецький «активний Бульвар» сконтактував спонтанно – як і зазвичай це в них буває. Якимсь чином про них дізнався чернівчанин Віталій Аврам, якого «бульварівці» визнають «негласним головою» і «гласним мотиватором», чи то пак, натхненником. Він своїх колег-активістів поставив перед фактом: є така чудова одеська ініціатива, пропонують обмінятися досвідом. І якогось осіннього дня «активний Бульвар» в особах Ігоря Гуцола, Надії Величко, Максима Данилишина півтори години стрімив у всесвітню мережу чернівецькі дерева, гойдалки, тренажери і майданчики… Хто ж ці активні чернівчани, які разом з одеситами у прямому ефірі ділилися своїми ідеями і їх втіленням? Виявляється, це не якесь заформалізоване об’єднання, а група, яка змінюється залежно від інтересів, можливостей, потреб.
«Активний Бульвар» – це не набір активістів, – пояснює чернівчанка Надія Величко. – Це просто в когось з’являється ідея, людина пише про це в фейсбук-групу, а інші до неї приєднуються. Я живу в районі Бульвару Героїв Крут, і є речі, які мені просто подобається робити: садити дерева, прибирати територію, проводити руханки… Весь наш активізм починається з фейсбук-групи. А вже потім після перших спільних подій ми почали зустрічатися і обговорювати, чого ще хочемо.
Це все дуже спонтанно. Чесно кажучи, ми не «займаємося громадською активністю», просто ми так живемо. В районі є багато проблем, але вирішувати більшість з них «нема коли, нема як, нема грошей». А трапляється ж те, що ми можемо зробити оперативно самі. Наприклад, зламалася гойдалка, а в Андрія Готнянського є зварювальний апарат: прийшли і заварили. Або можна скаржитися, що сніг не чистять – а можна вийти і розчистити самим, а потім ще й разом піти на пиво. Насправді ж це і для міської влади вигідно, коли є такі активісти. Ось наприклад, є в Зеленгоспу дерева – а в нас є руки, час і бажання. Нам телефонують і питають: дерева візьмете? З задоволенням беремо і висаджуємо. І сусіди долучаються, і незнайомі люди. Навіть діти років 9 – 10 зацікавилися, ми їм розповіли, що і як робити – вони з радістю висаджували! Позаминулого року Антоніна Гошовська придумала зробити фотозону на районі, цього року Віталік Аврам та Дмитро Глиняний ялинку встановили до Нового року – починали її прикрашати 4-5 людей, а потім долучалися кілька десятків – і знайомі, і незнайомі, і з дітками, і парафіяни з найближчої церкви зі священником з колядками… Вони не бояться нас, навіть сприймають не як якихось «активістів», а як «своїх».
Організацію подій щоразу на себе беруть інші люди – хто цього хоче і в кого є можливість Дуже зручні ці всі сучасні засоби зв’язку, класно, що не треба бігати за людьми: списалися, створили групу, зробили справу – видалили і пішли далі. Усе незаформалізовано – і цим добре. В такому активізмі завжди відкритий вхід – і так само відкритий вихід. Ти розумієш, в чому хочеш брати участь, а в чому ні. І робиш».
Маріанна АНТОНЮК
