Це питання постало перед вашківецьким підприємцем і міською владою
Минулого року, саме в час між двома Великоднями – за західним та східним обрядом – «Версії» вже писали про дивовижний костел у Вашківцях. Храм Успіння Пресвятої Марії наближається до свого 200-ліття хоч і понищений життям, та все ж – уцілілий. Більше того, з люблячими людськими серцями і міцними руками, готовими пригорнути і відродити прекрасну архітектурну пам’ятку, Божий дім, місце ймовірних паломництв католиків-вихідців з Буковини і не тільки.
Від минулого року, коли храм у Вашківцях докірливо зяяв раною на тілі охайного містечка, у його долі багато що змінилося. Від січня 2016-го настоятелем костелу офіційно призначений отець Євген Лаб’як. У місті юридично зареєстрована римо-католицька релігійна громада, яка направила клопотання до міського голови щодо повернення собі культової споруди. Та так виглядає, що просте виконання закону для певних категорій населення є завданням таки складним.
Попри те, що клопотання релігійної громади з усіма відповідними документами згідно вимог закону передані на розгляд сесії міськради, міський голова Вашківців не поспішає виносити це питання на обговорення депутатів. Неодноразово – в тому числі і в телефонній розмові, свідком якої стала кореспондентка «Версій» – Микола Партенійович Перч, вашківецький мер, наполягає на тому, аби йому був наданий список членів релігійної громади римо-католиків. Мер аргументує свою вимогу ймовірною цікавістю до цього питання міських депутатів: мовляв, вони обов’язково спитають, кому ж конкретно передаватимуть приміщення. І якщо не отримають відповіді, то і рішення, каже, приймуть негативне. Та закон не лише цього не вимагає, та ще й не дозволяє поширювати такої інформації про осіб. Тож чи не лукавить пан голова, коли вимагає неможливого? І чи про цікавість депутатів йдеться, а не про особисту цікавість пана мера – адже в містечку подейкують, що саме відкритість інформації про релігійні вподобання змушує місцевих римо-католиків усе рідше відвідувати храм під страхом втрати роботи…
Здавалось би: навіщо містові величезне приміщення, яке воно нездатне ні утримувати, ні продати (принаймні, за довгі роки перебування на балансі то району, то міста, охочих його придбати так і не знайшлося). А все не так складно, як здається. Не в приміщенні річ. Хоче міський голова чи ні, а культова споруда таки стане власністю релігійної громади – чи рішенням депутатів, чи рішенням суду. Міській владі йдеться про чималу територію навколо костелу. Адже як тільки колишній кінотеатр (а саме ці функції виконував храм у совєтські часи) стане церквою, то громада якщо й не претендуватиме на землю, то принаймні не допустить, аби на цій землі зводилися розважальні заклади або шумні й гамірні підприємства. А ось тут починається цікаве.
Чималий шмат землі впритул до костелу перебуває у довготерміновій (на 49 років) оренді у місцевого підприємця пана Підгородецького. Право викупу цієї землі у нього теоретично з’явиться, якщо він раптом зведе на ній якусь нерухомість. Наразі пан на роздоріжжі: чи йому краще побудуватися і отримати у власність землю, а чи краще отримати компенсацію за те, що вже вклав у свій майбутній шумний і гамірний бізнес, і відступитися, знайшовши ділянку землі деінде. Аргументи є як за одне, так і за інше рішення.
Найпереконливіший аргумент, аби «залишити Богові – Богове» – це те, що навколо костелу, за свідченнями старожилів, свого часу розташовувався цвинтар. Спогадів, услід за старожилами, стає все менше, тож на них можна було би й не зважати. Але тут, як назло, під час прибирання костелу і території навколо нього віряни і священики знайшли людські останки. Що з ними робити за цивільними законами – так і не дізналися, бо санепідслужба від цього відхрестилася, міський голова взагалі заперечує існування цвинтаря біля костелу, а куди ще звертатися – люди не придумали. Тож відправили службу Божу за померлими, встановили хрест на подвір’ї, а кістки тримають у храмі до офіційного вирішення цієї проблеми.
Попри такі делікатні й суперечливі справи з Богом, людськими останками і душами, підприємець не готовий занедбати і раціональне та земне. Тож він щиро обурений встановленням хреста на своїй орендованій землі, а за відмову від оренди хотів би отримати відступні. Навіть суму називає.
Його готовність до діалогу дуже навіть похвальна. Хоча й трохи несподівана. Адже досі він не лише не приставав на жодну розмову щодо відмови від оренди – він навіть не побоявся на одного із священиків заявити в міліцію.
Так-так, наступного дня після Великодня, коли у костелі-кінотеатрі Службу Божу відправляв приїжджаючий отець Віктор Фролов, який і був ініціатором встановлення хреста у пам’ять про похованих на подвір’ї костелу, священика як «особу без документів» забрали до міліції, і ніхто – включно з прибулим згодом до відділку мером – отця «не впізнав». Чи не тому католики у Вашківцях бояться ходити до своєї церкви?
То що ж змінило бізнесову твердість підприємця?
Можливо, лист на ім’я міського голови від архієпископа – митрополита Львівського Мечислава Мокшицького, у якому висловлюється стурбованість ситуацією у Вашківцях і стверджується, що свого часу – на самому початку 2000-х – храм Успіння Пресвятої Богородиці у Вашківцях уже був переданий римо-католицькій релігійній громаді?
Справді, громада має підтверджуючі документи про цей факт. Свого часу вона отримала у своє відання культову споруду, але не маючи достатніх коштів для її збереження, втратила – 2006-го районна рада, на балансі якої перебував свого часу костел, забрала його у громади знову собі. Щоправда, також за наступні роки не відшукавши коштів на утримання пам’ятки. Не набагато краще газдувала з храмом і міська рада. Та наразі не про це. А про те, що громада втратила культову споруду в листопаді 2006-го, а право оренди ділянки поруч з нею «для будівництва магазину-бару» родина підприємця Підгорецького отримала в липні 2005-го (документи на фото). Тобто або підприємцю цинічно дозволяли будувати кабак біля церкви, або точно знали, що зовсім скоро будівля перестане бути церквою.
Спливли роки, змінилися люди на посадах. А величний храм залишився. І Бог залишився – у ньому і над ним. Від вашківецьких міських депутатів, міського голови і підприємця залежить, чи воюватимуть у містечку з Богом, а чи дадуть Йому творити Волю Його? Бо ж вона все одно буде, бо всьому свій час.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
