Вперше з «Богомолом», Миколою Бауером зустрілися 3 листопада 2015 року на Чернівецькому автовокзалі. Тоді знала його тільки за фото, з фільмів про «Карпатську січ» в Інтернеті і, звичайно, з розповідей його побратимів: Вікторії Полійовської, Віталія Кадука, Руслана Ломінського, Андрія Рудька… Микола якраз приїхав додому на ротацію на 10 днів.
У той час він був бійцем окремої зведеної штурмової добровольчої чоти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр. Пішов захищати Україну добровольцем. Це була його перша відпустка після 7 місяців на фронті. Автобус з Дніпра не запізнився, прибув о 6-ій годині ранку, Микола тепер чекав автобус на Глибоку. Ми зайшли до буфету автовокзалу, раділи, розмовляли, розповідали напівсмішні, напівсумні історії, перебивали одне одного, намагалися відігнати тривогу, яка постійно мимоволі повертається у свідомість.
Пам’ятаю, як до буфетниці почав чіплятися чоловік напідпитку, голосно сварився. Хтось зробив йому зауваження, він ще більше почав лаятися. Микола повернувся до того чолов’яги, не встиг навіть привстати, як той побачив очі солдата і втік стрімголов…
Це був 2015 рік. Тоді було дивне “перемир’я”, люди гинули і гинули…
І я пам’ятаю, як Микола сказав: 
«Перемир’я несправедливе. Тиші там нема. Досі там гинуть люди. Тому хочу подякувати волонтерам «Козацької варти», ГО «Буковинське об’єднання волонтерів», взагалі усім волонтерським організаціям, доброчинцям, що допомагають бійцям».
Глибоцька волонтерська організація «Козацька варта» – волонтерська організація, яка займається допомогою військовим на передовій в зоні АТО з травня 2014 року.
– Зараз дуже складні часи. І вирішується доля України, її свобода, соборність. Що треба робити для змін?
Микола Бауер пояснив: «Україну можуть змінити тільки українці. Але ми не змінимо її тільки криками біля Верховної Ради. Зміни треба починати від самого себе. Не бігти до когось і кричати, що хтось нічого не робить чи погано робить. Починай сам зміни з себе. Ми, патріоти, повинні всі разом працювати, змінювати державу. Щоб наші діти жили краще.»
Перший вишкіл Микола проходив на базі в Курахово… Потім проходив вишкіл на «Камікадзе», це друга лінія оборони. Там я навчався. Серед іншого – як звикати до вибухів снарядів, мін… Пам’ятаю свій день народження, це було саме на Пасху, 12 квітня. Тоді я ще не звик до війни і було реально страшно. Обстріл почався десь о третій годині ночі і тривав до обіду. Піски всі горіли. Було дуже, дуже страшно. Ми були у Первомайську. Снаряди туди не долітали. Але Піски горіли…
Та з часом до всього звикаєш. Людина – це таке унікальне створіння, що може звикнути, пристосуватися до всього. І вже потім я пішов на саму передову, у Піски. Довелося ходити на позиції під обстрілами мін, «градів», всього. І кулі літають. Звикаєш…
Та 7 листопада 2015-го відпустка Миколи прервалася. Він знову повертався на фронт, на передову…
Потім іноді ми зустрічалися на різних заходах в Чернівцях. День Прапора, 23 серпня 2017 року… Микола Бауер завжди якось несподівано з’являвся … Потім так само тихо зникав з поля зору. Він не любив галасливість, надмірну до себе увагу…
20 травня 2018-го у Чернівцях відбулася Хресна хода за Єдину Помісну Православну церкву в Україні.
Священики разом з прихожанами від храму преподобної Параскеви Сербської пройшли центральними вулицями міста, а на Соборній площі провели молебень за Єдину Помісну Православну церкву.
Нехай єдина Помісна Українська Православна Церква буде основою міцною для неподільності держави Української та єдності народу нашого – нехай розвіються вороги його і нехай запанують в нас мир, злагода і єдність.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі Свої ласки, щедроти
Ти на люд наш зверни!
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світа,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа!
В Україні 14 березня відзначається День українського добровольця. Останній раз ми з Миколою і іншими добровольцями бачилися на День добровольця 14 березня 2020 року…
На Центральній площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулися урочистості «Сила Нескорених» з відзначенням Героїв-добровольців.
Миколу Бауера також відзначили. Я зараз виставлю всі ці фото. Вони не зовсім доброї якості, але це немає значення… Є пам’ять про Миколу…
Багато спогадів та сумні тепер ці фото … Ще раніше, 6 квітня 2022-го ми прощалися із Євгеном Проніним, стрільцем військової частини А3715…
Трава ся похилила.
Впав в бою козак молодий,
Дівчина затужила.
Його лишень кохати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Та й жалібненько кряче:
“Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче!”
Заплаче чорнобрива,
Бо не одного козака,
Сира земля накрила.
25 травня 2022… Глибока
Глибока зустріла синім небом, запахом акації, весняною зеленню і великим смутком…
Жителі громади, односельці, друзі, бойові побратими, родина зійшлися віддати останню шану Миколі Бауеру, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю.
Вічна пам’ять! Вічна слава Герою! Світла пам’ять про патріотів, Героїв, які віддали своє життя за незалежність нашої держави.
©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архівів друзів
