Почергове (з різницею в кілька тижнів) спілкування з фермерами з Півночі та Заходу України підтвердило: Україна – єдина. Підтвердилося не заяложене гасло, а реальність, у якій, попри певні регіональні, часові, розмірні, політичні відмінності, однаковими є проблеми. Тож і вихід з них слід шукати один, спільний. Якщо почути фермерів.
Григорій ТКАЧЕНКО – власник і директор фермерського господарства «Напорівське» на Чернігівщині, Олег МЕЛЬНИЧУК – очолює і володіє фермерським господарством «Власта Люкс» (с. Несвоя на буковинській Новоселиччині).
Григорій Ткаченко
До втілення своїх омріяних ферм прийшли по-різному. Чернігівець – після «буремних 90-х», після розпаду колгоспів, у одному з яких і агрономував, буковинець – після навчання і праці в геть іншій сфері (лікар загальної медицини, працював свого часу в санепідслужбі). Ткаченко почав раніше – разом з дружиною створив ФГ з нуля 2005-го, родина Мельничуків до цього прийшла 2011-го.
Олег Мельничук
Відповідно й досягнення дещо різняться: у фермера на Чернігівщині – 300 голів великої рогатої худоби, близько 1250 га землі і 19 постійно працевлаштованих (плюс сезонні роботи), а у його заочного колеги на Буковині – трохи більше 40 голів ВРХ, півтора десятка кіз, майже півсотні свиней, вдесятеро менше землі і 5 офіційних працівників. Григорій Михайлович – голова Асоціації фермерів Чернігівського району, перший заступник голови Чернігівської обласної Асоціації фермерів, голова районної структури Аграрної партії України і депутат Іванівської ОТГ. Олег Михайлович – член Асоціації виробників молока України, голова Новоселицького районного осередку «Об’єднання «Самопоміч» і депутат Чернівецької облради (фракція «Самопоміч»). Обидва громадсько активні, дотичні до самоврядування і політики і дуже відкриті до спілкування.
Умови конкурентоспроможності і ПДВ на молоко
Ткаченкові на Чернігівщині починати було, мабуть, важче. Сам вихідець зі звичного колгоспного минулого, зі зміною обставин мусив змінювати світосприйняття і власне, і свого оточення. Коли в господарстві лише 2 корови, віз і «нагрібалка», а вдома дружина з 4-ма дітьми – трохи боязно втілювати кучмівську «земельну реформу». Та й люди навколо сприймають «в штики». Але Ткаченки склали докупи два свої паї по 3,11 га і почали працювати. І селяни побачили, що тут не «ламають» усталений колгосп (який і сам уже розпався), а щось будують, а ще – платять за оренду, створюють робочі місця. І підприємство почало розростатися. У все, що збудували, вкладали власні суттєві інвестиції, іноземців не залучали. Спочатку заробляли в рослинництві, бо це простіше і термін окупності швидший.
Вирощують традиційні для всієї України культури – озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох, а також близько 40 га специфічної поліської культури – картоплі. Є трошки полуниці, малини, смородини. Цілком забезпечені технікою. Близько 100 голів дійного стада і диверсифікована реалізація молока: частина – на молокозавод, ще частина – на ринок, а частину беруть на вироблення сирів і т.ін. Корів не випасають – земля дорога, дають готовий корм. І фермер, який особисто вивчав досвід Франції, Польщі, Латвії, тепер хвалиться: «Виробляємо молоко екстра-класу, європейського гатунку. Конкурентоспроможне!» Для цього в нього і приміщення ферми зведене за особливим зразком, як у Латвії, і поїлки якісь оригінальні, і доїльний зал…
Мельничук на Буковині взявся за фермерство не задля виживання – а просто йому завжди це подобалося. Оскільки з юності був хлопцем підприємливим, від самих початків пострадянського «човникового» бізнесу сам їздив до Туреччини, мав контейнер на «Калинці», то гроші водилися. Спочатку взяв в оренду озеро, потім взявся за ферму.
У с. Несвоя узяв приміщення, зробив ремонт, облаштував виведення гною з нього, застелив підлогу, поставив поїлки, холодильник для молока… Мав пологів’я 80 штук худоби, вирощував бичків, продавав молочних телят… Здавав і здає молоко Городенківському молокозаводу на сусідній Івано-Франківщині (в Чернівцях молокозаводу немає!), у якого й самого не все гладко – за останній рік двічі мінявся власник. А ще розповідає, що відтоді багато що змінилося (читай: подорожчало), окрім… ціни на молоко. Його закуповують за тією ж ціною, що й 7 років тому. І на те є різні причини – як те, що молока геть небагато (якихось 250-300 літрів щодня, а доставка дрібних партій обходиться недешево), так і відсутність можливості його правильного зберігання. Виходить замкнене коло: виробляти молоко невигідно і його мало, бо за нього дешево платять, і водночас за нього не можуть платити дорожче, бо його мало.
А ще два роки тому фермери за кожен зданий літр молока почали платити ПДВ! Отакий запровадили закон.
Олег Михайлович розуміє, що саме якісний збір великої кількості молока додасть до ціни кожного літра 1,8-2 грн. І це можливо зробити, якщо створити на місці кооператив. Дослідив питання, поїздив по тих, хто має успішний досвід, подав пропозиції до районних очільників… Лежить презентація десь по шухлядах.
Незважаючи навіть на доволі складний і заплутаний Закон про кооперацію, чудовий досвід подібного кооперативу на Буковині є в Глибоцькій ОТГ, і там за молоко населенню гарно платять. Але наразі це більше соціальний, аніж бізнесовий проект – покликаний привчити і спонукати людей з ОТГ до взаємодії в кооперативі. Закуповувати продукт у фермерів з інших ОТГ вони поки не готові… Тож попри наявність навіть міні-сироварні, Олег використовує її дуже рідко, «під настрій».
«Без настрою, – каже, – сир не роблю». І попри куплену доїльну установку для кіз, їх (через малу кількість) доять вручну, а оскільки збуту нема, то молоко розбавляють водою і дають поросятам. Ті добре ростуть…
Чому держава курку цінує як пів корови?
Обидва фермери (яких насправді уже важко чимсь здивувати) усе ще дещо знизують плечима з дій держави у напрямку «підтримки фермерства». І обидва погоджуються на тому, що розраховувати на допомогу держави – якось… нереально. Менш фантастичним є варіант сподіватися, що держава не заважатиме. Цього й дотримуються.
«Цьогоріч держава виділила 6 млрд грн на розвиток агропромислового комплексу (2017-го це було 5 млрд), з них 1 млрд передбачено на розвиток фермерського руху, – розповідає власник «Напорівського». – Але до цього я ставлюся скептично. Це шалені гроші, але ж фермери не мають до них доступу. Весь цивілізований світ дотує АПК, і це правильно, бо це дуже спеціалізована галузь. І дотує залежно від площі землі, яку обробляє фермер. Це зрозуміла схема, яка не має корупційного підгрунтя. У нас же держава придумала таку схему дотування, що я, з вищою освітою, її так і не зрозумів. Думаю, що і працівники Кабміну на 80% цієї схеми не розуміють. З усіх коштів, виділених на розвиток агропромислового комплексу, 41% потрапив на «Миронівський хлібопродукт» – потужний агрохолдинг, який займається птахівництвом. Є ще Ukrlandfarming Бахматюка – на другом місці. Решта ж, ми, отримали якісь крихти, мізер». Ткаченко відкриває «секрет»: у нас дотують поголів’я худоби. Хитро так дотують: на корову передбачають 750 грн, а на курку… 300!!! Фактично на курку дають як на півкорови! Тому й розвивається в нас птахівництво, та й то – не все, а лише в одному окремо взятому господарстві, яке отримує мало не половину всього дотаційного бюджету країни.
«Нинішнє керівництво держави чітко вказує європейський вектор розвитку, і це правильно, це єдиний цивілізований шлях, – продовжує Ткаченко. – Але це тільки гасла, а насправді ми розвиваємося шляхом російсько-олігархічно-латиноамериканським. Яку модель держава будує? Спирається на великі агропромислові групи, холдинги, консорціуми, як їх ще назвати… а я їх називаю одним словом – «латифундія». Європейський розвиток залишається лише декларацією. А вся Європа – і я в ній багато де бував – базується на невеликих фермерських господарствах. Гігантоманії нема ніде у світі».
А буковинець Олег Мельничук зауважує, як непросто конкурувати з «сірими фермерами» – тими, що не укладають угод на оренду паїв (та й люди не дуже охоче укладають ці угоди офіційно). Розповідає про дешеву в нашій країні пальмову олію, якій виробники віддають перевагу перед якісними молочними жирами.
Про дворічне вже відтягування парламентом прийняття закону про якість харчових продуктів, якого вимагає ЄС. І про прийняте сесією ОТГ, до якої належить його ферма, рішення сплачувати податок за силосну яму ферми, бо це вже, бачте, «нерухомість».
Григорій Ткаченко, який жваво цікавиться використанням альтернативної енергетики і навіть уже дещо запроваджує в господарстві, тим часом трохи шкодує за сонячними батареями, які наразі встановити в його «Напорівському» неможливо: «На жаль, поки що з нашим законодавством не змогли оформити земельну ділянку для цього, а без ділянки про жодне серйозне будівництво не може бути мови. Ну і поки що дорогувато».
Земля: продавати чи не продавати?
Не тільки альтернативній енергетиці перешкоджає невизначеність із землею. «У моєму рідному селі за останні три роки половину стада вирізали, – розповідає Олег Мельничук. – Вигідно тримати корову тоді, коли немає страху, що в тебе відберуть землю. Бо люцерка на силос, на сінаж, пшениця, ячмінь для корму вирощують на землі. І якщо плануєш нарощувати поголів’я – то мусиш нарощувати і землю».
Як не дивно, питання мораторію на продаж землі сільгосппризначення сприймається обома фермерами (представниками, нагадаємо, різних політичних сил) подібно.
«Кожний нормальний фермер хоче купити цю землю і передати її у спадок, – продовжує пан Олег. – Але всі добре усвідомлюють, що як тільки сьогодні цей закон про продаж землі буде прийнятий, то завтра прийде агрохолдинг, який має грошей більше, ніж дрібний фермер, і перекупить її дорожче. Тому це питання непросте. Гадаю, державні землі не можна виставляти на торги навіть якщо закон про продаж буде прийнятий – їх власником має залишатися держава. Складніше з земельними паями. В принципі люди вправі визначати, це їхня власність. Але з кількох млн власників земельних паїв один мільйон уже помер. Близько 400 тис. людей не змогли використати своє право на цю землю. Більше того, в той час як кажуть, що ринку землі немає, існує щонайменше 3-4 схеми, за якими землі все одно передають у власність… Тож запровадження продажу землі якщо й можливе, то лише за певних умов».
Григорій Ткаченко ще категоричніший: «Моє гасло таке: Батьківщина, родина і земля не продаються. Цивілізований ринок землі можливий, але точно не сьогодні. Не тоді, коли тут іде війна. І не тоді, коли наша країна зі 156 країн у рейтингу рівня корупції посідає 143-тє місце». Він також визначає певні умови, за яких скасування мораторію не продаж землі сільгосппризначення стане можливим, і серед них – припинення війни і створення чіткої правової бази для купівлі-продажу землі. «От я, наприклад, хотів би купити цю землю. Але де взяти кошти на це? – питає риторично. – В той же час агрохолдинг точно до цього готовий – прийти вже і скупити».
А про схеми, за якими і під час мораторію скуповують землі, також усі знають.
Завдання фермера – створювати позитив навколо себе
Обидва фермери дбають за своїх працівників. Ткаченко облаштував побутову кімнату, де працівники можуть помитися, розігріти їжу в обід, перекусити, відпочити, перевдягнутися. Мельничук також, коли починав, облаштував кухню, душ. На жаль, не завжди таке мотивування знаходило відгук у працівників. Та зрештою «природний відбір» зробив своє і залишилися найкращі. Для них Олег Михайлович навіть старенькі «Жигулі» придбав: якщо треба кудись поїхати – авто до їхніх послуг.
Дбають фермери і про добробут у населених пунктах, де мешкають чи працюють. «Що я роблю? Легше сказати, чого не роблю», – сміється Григорій Ткаченко, адже його зусиллями і коштами робиться і ямковий ремонт доріг, і чиститься сніг узимку, і облаштовуються ФАП чи школа…
Олег Мельничук теж з усмішкою згадує і першу відремонтовану дорогу від центру Рокитного до орендованого там озера, і вуличне освітлення, і придбані телевізори для садочка, і подаровані поштаркам велосипеди… «Уявімо, що я буду один багатий, а кругом – бідні. Та хіба ж людина нормальної свідомості отримає задоволення від такого негативу навколо? Тому намагаємося створювати позитив біля себе», – пояснює фермер з Полісся.
А буковинець захоплено розповідає про те, як його однодумці-депутати готуються до сесій, виконкомів, як вчаться, проходять тренінги і змінюються самі та змінюють свою громаду. А на запитання, чи допомагає політика у фермерстві, сміється: «Фермерство допомагає в політиці».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
В матеріалі використані фото автора і Андрія Романцова
Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».
