Про правду і кривду як в житті журналіста так і в житті будь-якої людини…
«Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам – чинімо добро».З виступу на Майдані Незалежності Блаженнішого Любомира (Гузара) 1 грудня 2013
Ну й химерує лжа життьова!
Правду мурує? З брехонь? – Овва!
Жили вузлами в’яжи – це й є
справжнє життя твоє…Марина Цветаєва, “Неподражаемо лжет жизнь”,
переклад Василя Стуса
Стосовно реколекціі «Майдан, що змінив нашу професію» у церкві Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ взнала з Фейсбуку. Мене ніколи ніхто не запрошував на реколекції. А от з дитинства пам’ятаю церкву на вулиці Нікітіна, тоді вона була забута і занедбана. А коли на buknews прочитала діалог анонімних опонентів зустрічі, вирішила і самій переконатися, чи зручно сидіти на лавиці, як «священники займаються політиканством і паратизують на вірі і святості» і що таке підкуп чи відплата. А моральний неспокій дописувачів так і завершився приватною епістолярністю – на зустріч вони не прийшли…
Церква Св. Антонія (1903-1908 рр.) на вул. Старовокзальній
(нині діюча церква, вул. Нікітіна, 31).Церкву спорудили на честь 50-літнього правління цісаря Франца-Йосифа для віруючих римо-католицького та греко-католицького віровизнання у нижній частині міста. Вона знаходиться поблизу вокзалу і її було збудовано залізничниками власним коштом, а також завдяки внескам членів товариства, добровільним зборам та пожертвам готівкою і будівельними матеріалами. Для будівництва храму було створено товариство, яке знаходилося в Чернівцях. Кожен член товариства мав право бути обраним та обирати президію товариства, та право голосу на всіх зборах товариства. Головою товариства було обрано цісарсько-королівського католицького радника, інспектора австрійських залізниць Франца Екгардта, писарем – Адальберта Вайнедека.
Від 1 листопада 2004 року культова споруда Святого Антонія передано безоплатно у власність Українській греко-католицькій церкві Коломийсько-Чернівецької єпархії. Сьогодні храм знову слугує тій меті заради якої і був збудований.
М.Д Никирса, науковий співробітник ЧНУ ім. Ю. Федьковича
О 15 годині, як і було зазначено у запрошенні, розпочалася зустріч.
Священників, журналістів, не журналістів, прихожан різних церков.
Отець Василь Гасинець, декан Чернівецький Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці запропонував разом помолитися за загиблих журналістів. І закликав журналістів бути вірним покликанню журналіста.
Питання: «Кому і як служити?» постає не тільки перед журналістами. Є певні кодекси, закони, норми. Журналісти об’єднуються заради правди і чесного висвітлення подій. Діяльність журналіста, звичайно, має бути морально досконалою. Це в ідеалі.
Ідеалом є також громадянська справедливість.
(А чи прямування до соціальної, громадянської справедливості не є утопією? – мої сумніви)
«Пізнайте правду (істину) і правда вас звільнить». Правда звільнить від небезпеки покарання.
Правда є конструктивною основою.
Отець Іван Гопко, настоятель церкви Святої Анни УГКЦ у Сторожинці говорив про осмислення сучасної епохи через історію християнства, ставлячи питання та співвідносячи поняття «справедливість», «правда», «праведність».
Слово має відображати дійсність, суспільство потребує правди. Правда завжди стоїть у центрі будь-якої системи. Обговорювали складові справедливості, такі поняття, як прямота, чесність, правда, святість. «Найгірше продається найкраще», – це треба пам’ятати.
Отець Іван Гапко був на Майдані, найтрагічніші спогади – 18 лютого, протистояння між Майданом і Беркутом.
Всі пам’ятають, як у січні Міністерство культури режиму Януковича погрожувало Українській греко-католицькій церкві судовими позовами за участь її духовенства у протестах на Майдані. Приводом до звернення Мінкульту стала участь священників у протестах громадян. Не знаю, у якій церкві молилився Мінкульт, але виходить, що не за народ…
Отець Василь розповів і про церкву Різдва Пресвятої Богородиці, познайомив із Павлом Півнем, художником, співавтором іконостасу.
Автори іконостасу: Микола Півень (різьба) і Павло Півень (іконопис).
Наостанок запалила свічки, помолилася…
Запевняю, що на лавиці, дійсно, зручно сидіти. Не переконалася, що взагалі можлива соціальна справедливість. Але вірю у Правду! Адже служити Правді обов’язок не тільки журналіста. І спасибі за зустріч.
Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора
