Чому вважаю себе українцем?:
Тому що я нащадок козацького роду. Тому що Україна – це моя батьківщина.
Тому що українська мова це моя рідна мова. І я не байдужий до долі України…
Займаюся відродженням кобзарсько-лірницького мистецтва на Роменщині .
Олександр Тріус – кобзар, поет, співак, бард, музикант завітав до Чернівців із авторською програмою. Учасник зйомок української історичної кінодрами від Олеся Саніна виконує старовинні козацькі та історичні пісні, думи, псальми, канти .
– «Поводир» – історично й психологічно важка картина. Що можете розповісти про участь у ній?
– Так, я брав участь у зйомках фільму «Поводир, або Квіти мають очі». Нагадаю, що це історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в якій американський хлопчик супроводжує українського сліпого музику в мандрах Радянською Україною напередодні та під час Голодомору. У цій українській історичній кінодрамі я виконував старовинні козацькі та історичні пісні, думи, псальми, канти .
В основі фільму – справжні історичні факти. Для радянської влади пересування кобзарів були незручними та навіть небезпечними: сліпі музики співали про незабуті народом козацькі вольності. У переписану історію України та «нову культуру» кобзарство, традиційно спрямоване на громадську свідомість і спонукання людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь християнське, аж ніяк не вписувалося. Перш за все кобзарям було заборонено подорожувати. Співати можна було лише зі сцени і з дозволу влади. Та й цього «совєтам» виявилося замало. 1934 року в Харківському оперному театрі відбувся з’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей звезли 337 делегатів. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де заздалегідь були вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів та їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу, загін НКВС розпочав розстріл… Потім тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили…
– Чому, на вашу думку, автор поетичного«Кобзаря», великий наш поет Тарас Шевченко визнаний українцями Великим Кобзарем? Адже сліпим він не був…
– Кобза здавна високо шанувалась у козацькому товаристві. Ім’я Тараса Шевченка нерозривно пов’язане з поняттям кобзарства не тому лише, що його поетична збірка «Кобзар» стала знаковою національною книгою, а й завдяки особливому ставленню поета до цього інструмента. З «Кобзаря» покладено на різні музичні форми 250 творів. Власне, це завдяки Тарасу Григоровичу «старців» почали називати «кобзарями».
– А як Ви особисто прийшли до кобзарства?
Я народився 1967-го у Ромнах на Сумщині, здібності до музики мав з дитинства. Але від народження мав поганий зір. І з таким зором призвали до армії, але пощастило: грав у військовому духовому оркестрі та естрадному колективі при клубі військової частини. У 20 років мав важку травму голови, зір упав ще, а 2003-го осліп зовсім.
Відомий лірник і мистецтвознавець Михайло Хай порадив мені опанувати старосвітську бандуру. А вже від 2011-го беру участь у фестивалях «Кобзарська Трійця». Прийняв посвяту у братчики Київського кобзарського цеху…
– І чим зараз займається кобзарський цех?
– Нині цехові братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки традиційних українських музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють музичні інструменти за старовинними зразками: бандури, кобзи, колісні ліри, гусла, торбани, гудки… У репертуарі цехових співців – думи, псальми, канти, історичні, козацькі, чумацькі, побутові та жартівливі пісні, балади, народні танці. Саме кобзарі й далі утверджують дух українського народу, вони були і є втіленням невмирущості, нескореності українства в його прагненні до волі і свободи.
– Колись за кобзарськими канонами стати мандрівним співцем могла лише незряча людина. Незрячість вважалась скарбом богообраності, тому цих людей вважали «Божими людьми». Тож думаю, доречно завершити нашу розмову поетичними рядками чернівецької поетеси Лариси Хомич:
Що то за Божий дар: Слову відчути міру!
По Україні ліру носить сліпий кобзар.
Є в його вічній ночі Божому слову час.
Хай би і зрячих нас не спокушали очі…
Тетяна СПОРИНІНА,
