Великоповажна спільнота Чернівців – від пересічних містян до муніципальних депутатів – давно тримає в полі зору одвічну проблему безпритульних псів. І хто б не був директором «Притулку для тварин», проблема залишиться, адже притулок не «гумовий». Ті пси, що там не вмістилися, дичавіють і поступово набувають рис зграї. І добре якщо вони просто гавкають або підвивають. Раз по раз їхні «вилазки» перетворюються на справжнє полювання на беззахисних перехожих. Та попри це мало хто піднімає тему неадекватної поведінки нібито окультурених хазяйських псів. А вони бувають ще небезпечнішими від безпритульних – залежно від породи, вишколу та характеру… самого господаря.
Ідеальним місцем для такого пса є заміський будинок або особняк у місті. Там його тримають за огорожею, внутрішній периметр якої й треба захищати від зовнішніх посягань. Та коли ворота або хвіртка відкриті, коли господар, скажімо, заганяє автомобіль у двір або виїжджає з нього, пес має бути на прив’язі, а ще краще – у вольєрі. На прогулянці, за межами подвір’я – на поводку і в наморднику. Інакше прохід вулицею повз це обійстя перетворюється на азартну гру «Cave canem» – можна навіть приймати ставки на спокійне проходження тією чи іншою вулицею. Адже ніколи не можеш передбачити, чи вискочить пес, коли йдеш повз його територію.
Я часто гуляю Нижньою Калічанкою та Садками. Там мене приваблює панорама, що відкривається від вулиць Козятинської та Гайової як на Чернівці, так і на Хотинську височину. Назад, однак, я піднімаюся Дебальцевською і виходжу на Таджицьку, у напрямку вулиці Січових Стрільців, проходячи, відтак, «крізь» район без розворотів. Там я ходжу пішки, в супроводі улюбленого бразильського музичного гурту «МРВ-4» з перервами на термінові дзвінки.
Ось і цього разу я звично рухався крізь Садки: фотографував, чимчикував, слухав музику. Коли ж почав підніматися Дебальцевською, мені зателефонувала колега зі Львова. Розпочалася телефонна «нарада» стосовно важливих питань. Розмова вже тривала хвилин сім, за цей час я піднявся схилом і вийшов на Таджицьку. І коли ми досягли в обговоренні найцікавішого місця, крізь відкриту хвіртку вибіг величезний білий пес і почав гавкати ззаду. Пройшла секунда – і до нього приєднався сусідський – такого ж характеру та калібру. Я смертельно перелякався і підняв ґвалт. Добре хоча, що господарі поспішили за своїми представниками «клубу чотирилапи», яких вони нібито випадково забули прив’язати. А могло бути і гірше, як кілька років тому на Харківській (цей випадок був описаний у місцевій пресі).
У принципі, важливим є і характер господаря, адже в деяких хазяїв навіть звичайнісінький цуцик може перетворитися на леопарда. У керівника ж групи, в якій я працював у Бразилії, ротвейлер був достатньо доброзичливим.
Як advocatus diaboli, я міг би зауважити: «пес просто захищає свого володаря та його обійстя». Так, але не слід це виносити на нейтральну територію вулиці з атаками на перехожих, яким не пощастило двічі: бути із плоті та опинитися у полі зору занадто грізного пса з занадто яскраво вираженим інстинктом охорони території.
Недарма ж у цивілізованих країнах світу питання поведінки хазяйських псів врегульоване на законодавчому рівні, причому порушення закону обходиться дуже дорого. Навіть у тій же Бразилії, не кажучи про Європу, штрафи високі. В особливих випадках застосовується обмеження і навіть позбавлення волі. Адже йдеться про небезпеку тяжких тілесних ушкоджень аж до смерті!
І якщо для вирішення проблеми безпритульних псів треба виконати низку складних дій, то з хазяйськими псами все набагато простіше: примусити власників діяти за спеціально розробленими правилами доволі просто…
Влад ГОРЕНЮК, чернівчанин
