Як би хто не ставився до політики загалом і до різних українських політичних партій зокрема, є моменти, коли варто розглядати і оцінювати їх історичну роль. Наразі йдеться про партію ВО “Батьківщина”, яка відзначає своє 25-ліття. Екскурс у її історію здійснив журналіст і блогер В’ячеслав Ільченко.
“Цього тижня виповнилось 25 років моїй політичній силі – партії “Батьківщина”, – пише Ільченко на своїй фб-сторінці. – На офіційній сторінці ви можете подивитись коротенький ролик, в якому перелічені основні здобутки… але я хотів би все-таки викласти і свій погляд, неофіційно-експертний. Все-таки із цієї далеко непростої чверті століття майже 20 років партійної історії я спостерігав на власні очі.
Скористаюсь можливістю і нарешті, відповім на питання про “претензійну назву” партії, а також про гасло “партій багато – Батьківщина одна”.
Знаєте, іноді складається враження, що люди не пам’ятають назв партій, які ще не так давно гриміли в медіа. Наприклад, “Слуга народу” – це хіба не претензійна назва? А “Голос”? А ще була така партія, “Садопоміч”… пробачте, “Самопоміч”. А ще на моїй пам’яті була така організація, “Україна, Яку Будуємо Самі” із епічною аббревіатурою УЯБС. А пам’ятаєте ГАК – Громадянський Актив Києва?… Ще був “Демальянс”, який був такий страшний, його так всі боялись… що він кудись розчинився.
На всьому цьому строкатому фоні претензій і пафосу ювілярка виглядає… доволі невишукано. Всеукраїнське Об’єднання “Батьківщина” – із цією назвою партія пройшла всю свою історію (ще раз нагадую – “Блок Юлії Тимошенко”, який досі поминають, був реальним блоком декількох партій). І на відміну від перелічених прикладів, не забулась, а досі продовжує працювати в парламенті. Так і виходить, що партій багато, а ось така “Батьківщина” – одна…
Чим же мені запам’ятались ці двадцять п’ять років. Перш за все, друзями – більше друзів, ніж в “Батьківщині”, я не зустрів ніде (включаючи фейсбук).
Але я все-таки експерт і системний аналітик, отже, крім чисто особистого враження, необхідно навести щось об’єктивне і більш суттєве. На щастя, в “Батьківщину” я вступив саме тому, що в ній було достатньо системних проєктів, які варті згадки навіть через роки. Із них я вибрав п’ять.
– Енергетична реформа 2000 року. Більшості вона запам’яталась як повернення світла після довгого періода віялових відключень, а тому сприймається чисто емоційно. Однак це було системне рішення, яке можна і треба знову вивчати – бо перед Україною стоять аналогічні проблеми, і уже ясно, що голий ринок їх не вирішить. В основі тодішнього рішення лежало поняття Національної Енергетичної Мережі (National Grid) – термін, добре відомий британським енергетикам. Воно виходило із розуміння, що виробництво електрики – це складний процес, який включає в себе не лише генерацію, а й доставку і накопичення. Відповідно, необхідно на державному рівні передбачити систему не лише загального менеджмента, а й мікроменеджмента – який буде враховувати заміщення поставок, пікове споживання, раптові скачки, стихійні лиха тощо – і приймати рішення на основі чітких критеріїв. Юлія Тимошенко тоді заклала тільки саму основу – “енергетичний пул”, в рамках якого можна було легко контролювати заміщувальні схеми поставок, і ловити за хвіст численних посередників. І цієї основи вистачило для того, щоб не лише відновили енергетичний баланс, а й на 8% підняти ВВП. Окремо необхідно зауважити – у нас уже ті часи забули, а в російській пресі тоді стояв формений вереск “у наших компаній атбірают Україну” (що, до речі, дає опосередковану відповідь на питання, хто від початку марив пробковими шоломами і звідки неоколоніалізм розповзся світом). Кому треба, я покажу скрин із прикладом.
– Проект “Ідеальна країна”. Я досі вважаю його за системністю другим по значущості проектом “Батьківщини” – і не лише тому, що саме там почалась моя довга дорога як експерта. Це не просто була перша соцмережа в Україні – це було те, що зветься “проблемно-орієнтованою соціальною аналітикою”. Знаєте, напевне, модель кризового менеджмента під красивою назвою SARA – Search, Analyse, Response, Assessment. Так от в Україні єдина спроба застосувати цю модель була зроблена якраз в “Ідеальній країні” – більше таких спроб не було. В його основі лежить уявлення, що законодавство повинно йти не від теоретичних побудов певних “ідеальних відносин”, а від аналізу того, як ці відносини складаються в суспільстві. А для цього необхідно якомога широко збирати описи низових проблем та варіантів їх рішень, які потім мають аналізуватись, виводитись певна спільна модель, яка перш за все вирішує підсвічені проблеми (і за можливістю не породжує нових), і результує в набір практичних законопроектів. В “Ідеальній країні” була реалізована повнофункціональна модель цього ланцюжка – від форм опису проблем до функціоналу автоматизованої розробки законопроектів. Вона не “вистрелила” лише тому, що з’явилась в 2007 році, а поширення інтернету у нас набуло критичної межі аж в 2010-2011 рр. (до речі, цікаво якось прослідкувати, яку роль в лібералізації ринку інтернет-послуг зіграли вимоги Манафорта, який планував використати інтернет для своїх пропагандистських програм – і наскільки це було одним із наслідків покращення добробуту громадян, закладене урядом Тимошенко).
– Законодавча реформа 2005 року. Переважна більшість читачів таку і не згадають, бо вона ніколи так не називалась і не розглядалась в такому контексті. Однак вона все-таки була. В попередньому блоці я описав модель законотворчості, яка йде “знизу”. А в Україні традиційно законотворчість йде “згори” – законотворці спершу пишуть закон, “по теоретичним тезам” (часто взятих з якоїсь методички або наукоподібної статті), а потім цей закон обростає положеннями, листами, роз’ясненнями, трактовками, підзаконними актами, в яких поламає ногу і професійний юрист… Зараз, до речі, цей принцип дійшов свого апогея – законопроекти, які тягнуть через парламент, не більші за 10-20 сторінок, бо там все винесено на постанови Кабміну. Тобто, у нас начебто правова система є, а на практиці всім в ручному режимі керує уряд. Так ось в 2005 році Тимошенко зібрала команду експертів-правників, прошерстила закони і скасувала більше ТРЬОХ ТИСЯЧ отаких ось листів та роз’яснень, за кожним із яких ховались чиїсь інтереси чи навіть прямо схеми. Це знову ж таки, єдиний приклад, коли законодавство цілеспрямовано аналізувалось як складна система, і цілеспрямовано шукались методи спрощення правового простору і переходу до “низового формату” законотворчого процесу.
– “Конституанта”. Я виокремлюю це в окремий системний проект, тому що Основний Закон завжди повинен бути центром правової системи. Всі закони мають конкретизувати чи розвивати норми Основного Закона по кластерному принципу – це полегшує розробку нових законів і полегшує аналітику їх застосування. Більше того, такий принцип дозволяє представити законодавство моїм улюбленим математичним методом – як граф, де вузлами будуть виступати поняття, а кластерами – правові сфери. За допомогою такої моделі можна буде просто ковзати по законодавству, як по хвилі – а життя людини стане на порядок простіше, якщо вона здатна сама розібратись в законах, які стосуються її добробуту та життя, а не налякано тицяється куди попало і таким чином стає легкою здобиччю для шахраїв, які пропонують зробити все “за один клік та безкоштовну реєстрацію через смс”.
– “Новий Курс”. Це уже всі знають – масштабний проект системного аналізу стану української економіки, який було виконано експертами і науковцями з різних галузей. Я й сам трохи доклав до нього руку, тому я й називаю його останнім – хоча він представляє собою результат осмислення і глибокого аналізу всіх попередніх системних проектів та рішень як самої Тимошенко, так і партії “Батьківщина”. Не було б ніякого Нового Курсу, якби не було енергетичної реформи, правової реформи, спроб створити проблемно-орієнтовану аналітику і ще багато-багато всього…
… я не сумніваюсь, що точно так само можна знайти і численні невдачі партії. Але цим із задоволенням уже не перше десятиріччя займаються цілі армії експертів – так що, я думаю, можу собі дозволити зосередитись на здобутках та успіхах.
Ну і потім, ювілярка заслужила – адже всі перелічені мною системні проекти варті вивчення, осмислення, модернізації… і повторення, на новому, якісно кращому рівні.
Сподіваюсь, що так і буде”.
