Мало хто пам’ятає, та перша спроба осучаснити галузь охорони здоров’я, яка лишилася нам у спадок від СРСР, була здійснена ще 1996 року. Відтоді країна мала майже півтора десятка керівників МОЗ, утім, жодних реальних змін в українських лікарнях і поліклініках не відбулося.
Чи не найбільшою новацією 1996 року став дозвіл лікарям брати плату з пацієнтів за певні медичні послуги. Тоді бюджет просто «не витягував» забезпечення галузі, тож це була спроба якимсь чином підтримати фахівців, які на той час мали зарплату приблизно 17 доларів США (сьогодні це дорівнювало б 500 грн). Такі «новації» реформою назвати складно. Жодних серйозних змін не відбулося й при наступних спробах змінити на краще українську медицину: 1998, 2002 та 2011 року. Всі вони виявилися невдалими й лише тільки сприяли поглибленню кризи галузі.
Тож не дивно, що Петро Порошенко, ставши президентом України й пообіцявши кардинальні зміни у значних для українців сферах, чи не найважливішим напрямком визначив саме медичну реформу. Не можна заперечувати, що українці давно заслуговують на гідне медичне обслуговування, а будь-які дрібніі перетворення не можуть вирішити масштабних проблем галузі. Реформа передбачає зміну самої системи – як наслідок громадяни отримуватимуть якісні послуги в сучасних медичних закладах (у т.ч.), а працівники сфери охорони здоров’я – високі зарплати, соціальні гарантії й можливість професійної реалізації.
Закордонний досвід
«У мене тверда впевненість у тому, що 2018-й стане вдалим для імплементації медичної реформи для кожного доктора і для кожного пацієнта», – заявив у грудні 2017-го Президент України після підписання Закону про медичну реформу. Сьогодні засади реформи тільки-но починають діяти, тож пересічному громадянину важко оцінити масштаби змін. Порівняємо з досвідом Польщі: там реформу, дуже схожу на нашу, здійснили ще 2003-го.
Головною ланкою польської системи медичної допомоги також є сімейний лікар. Отримати медичні послуги можна тільки після звернення до нього. Він призначає обстеження та направляє пацієнта до профільного фахівця. За лікування хворих лікар отримує гроші з бюджету. Це називається «кавітація»: на рік на кожного пацієнта виділяють певну суму. Лікар сам вирішує, як розподіляти ці кошти, тобто фактично він одночасно є і бізнесменом у медичному напрямку. В такому випадку пацієнт є його клієнтом, який, за правилами світового бізнесу, завжди правий. Тож поляки новою системою задоволені. Та й лікарі мають зиск – скажімо, хірурги отримують зарплату 3-4 тисячі євро.
Отже, в Польщі ця система працює вже багато років. Запрацювала вона й в Україні.
Невідворотність змін
Водночас варто зазначити: державні витрати на медицину завжди були захмарними: 3,5–4% ВВП. Водночас людям доводилося чимало платити за щонайменші медичні послуги: загалом практично стільки ж витягали з власних кишень чи не щоразу під час відвідування медичних закладів. Отже, донедавна Україна витрачала на потреби охорони здоров’я значно більше, ніж будь-яка країна з аналогічним рівнем доходів, але працювала ця галузь украй неефективно. Поганий стан справ у медицині підтверджує і статистика: тривалість життя українців є найнижчою в Європі.
Реформування медицини – не забаганка, а необхідність. Розуміють це завдання й народні депутати, які ухвалили такі потрібні закони, і Уряд, який послідовно реалізує медичну реформу, і Президент, який озвучує ключові задачі та цілі.
Суть змін – пацієнт стає головним
Про медичну реформу написано чимало. Тож більшість українців уже знає: зміни полягають у фінансуванні послуг, а не надмірної та частково застарілої інфраструктури. Формулюється це просто і зрозуміло: гроші віднині йдуть за пацієнтом. І саме він – пацієнт – є головним вигодонабувачем медичної реформи. Він сам вирішує, до якого лікаря чи закладу звернутися. Там йому надаватимуть якісні послуги. Навіть більше – ані пацієнт, ані ті, хто його обслуговують, тепер не повинні турбуватися про гроші: держава гарантує повну оплату визначених послуг.
Абсолютно безкоштовними для кожного будуть екстрена, первинна та паліативна допомога, медичне обслуговування у зв’язку з вагітністю та пологами, а також медичне обслуговування дітей до 16 років. Українці не платитимуть із власної кишені за профілактичні огляди за чотирма головними видами захворювань, за певні аналізи та рецепти на «доступні ліки». До речі, їхній перелік буде розширюватися. Невдовзі запрацює система так званих електронних рецептів, що дасть можливість отримувати ліки не лише у своєму місті, але й у інших населених пунктах.
Престиж роботи лікаря зростатиме
Якщо гроші йдуть за пацієнтом, а пацієнт «закріплений» за тим лікарем, якого він самостійно обрав (і якого будь-коли може змінити), то, відповідно, гроші ходять і за лікарями. Вони отримують вибір і свободу працевлаштування. Медичний заклад зацікавлений у кваліфікованих фахівцях із великою кількістю пацієнтів, бо за кожного з них держава надаватиме їм 370 гривень на рік, а від 2019 року – до 450 гривень. Лікарі нарешті отримають не лише фінансові гарантії та гідну зарплату, а й повагу суспільства та роботодавців.
За такої системи лікар буде зацікавлений якісно лікувати, оскільки до поганого спеціаліста ніхто не прийде, а від кількості пацієнтів залежатиме зарплата. Лікарі та лікарні конкуруватимуть і підвищуватимуть якість своїх послуг. Медичні заклади самі вирішуватимуть, які фахівці потрібні їм для надання послуг, що гарантує держава.
Експерти прогнозують, що країна зможе вирішити й проблему нестачі лікарів загальної практики, бо певні фахівці за вигідних умов захочуть працювати у первинній ланці. Пацієнти від цього теж виграють. Бо люди, приміром, з хронічними серцево-судинними захворюваннями оберуть сімейного лікаря, який до того ж є кардіологом. Відповідно, загальна кваліфікація сімейних лікарів зростатиме.
Особлива увага сільській медицині
Чи не найбільші зміни чекають на сільську медицину. Це логічно, адже до реформування вона була вкрай занедбана й давно потребувала «реанімаційних заходів». Ситуацію цілком можна було назвати катастрофічною, з огляду на кількість сільських мешканців в Україні.
Часто-густо популісти відмахуються: мовляв, це ж менше третини населення. Утім вони не беруть до уваги, що держава велика, тож статистика в регіонах різна. В Україні сім областей, у яких понад 50% становить сільське населення, і вісім областей, де цей показник – понад 40%. І що всі ці люди отримували досі під виглядом «безкоштовної медицини»?
Це був цілковитий жах. У сільській місцевості наразі працює 4 тис. амбулаторій і майже 13 тис. ФАПів. Чотири з кожних п’яти цих закладів не мають санвузлів! Тільки чверть із них має водовідведення. Водопостачання є лише у 28% закладів, причому третина з них бере воду з колодязів. Що вже казати про забезпеченість обладнанням, інструментами, ліками?!
Розуміючи, що стан справ незадовільний, Петро Порошенко ініціював законопроект «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування в сільській місцевості». Президент запропонував і бачення для фінансування першого – найдорожчого – етапу впровадження реформи сільської медицини. Він запропонував виділити на це частину конфіскованих Генпрокуратурою активів колишнього керівництва країни. Відтак ті, хто з недовірою сприймали цю ініціативу, отримали у грудні 2017-го чітку відповідь у вигляді вже підписаного закону.
ФАПи отримають фінансування
Цей документ передбачає надання протягом двох років 5 млрд грн на потреби медичної інфраструктури на селі. Кошти спрямують на будівництво нових закладів із можливістю проживання лікаря та його родини, придбання транспорту для пересування між селами, оновлення обладнання амбулаторій тощо.
Створювана модель сільської первинної ланки меддопомоги передбачає навантаження на одного лікаря на рівні 1,5 тис. пацієнтів із доступністю до амбулаторії не далі ніж 5 км. Передбачається не тільки ремонтування наявних закладів, а й створення нових. Навіть більше: уряд розробив типові проекти ФАПів і амбулаторій, тож такі заклади можна буде швидко та якісно зводити в усій країні.
За цими планами сільська амбулаторія має бути забезпеченою портативними кардіографами, тонометрами, пульсоксиметрами, лабораторним обладнанням для експрес-аналізу сечі та крові, результати яких можна передати через інтернет-зв’язок для консультації фахівців вищої ланки, апаратами Ротта, небулайзерами (новітніми пристроями для інгаляцій) та іншим обладнанням, а також певними фармацевтичними препаратами і препаратами за програмою «Доступні ліки».
Сільський лікар матиме гідні умови
Однак приміщення й наявність усього необхідного – лише половина справи, бо якість медичної послуги залежить, насамперед, від рівня підготовки лікаря. Саме кадрове питання є головним у реформуванні сільської медицини. Уряд планує залучити фахівців до роботи в селі, надавши їм гідну зарплату й гарні умови роботи, забезпечивши хороші умови на побутовому рівні (житло й інфраструктуру для лікаря та його родини).
Йдеться також про певний «мотиваційний пакет» медперсоналу. За розрахунками, за повного здійснення змін зарплата сільського лікаря первинної меддопомоги, залежно від кількості пацієнтів, сягатиме 15-30 тис. грн, медсестри – 4-8 тис. Уже згадуваний типовий проект сільської амбулаторії передбачає службове житло для персоналу.
Зміни в сільській медицині будуть суттєвими й забезпечать сільським мешканцям якісну диспансеризацію, вчасне виявлення захворювань, системний нагляд за певними групами хворих, профілактичні та оздоровчі заходи тощо.
Висновки
Які вигоди отримають пересічні громадяни від реформи охорони здоров’я?
- Конкретні медичні послуги замість доволі розмитого поняття «медичне обслуговування», причому оплачуватиме ці послуги держава.
- Якісні медичні заклади, що надзвичайно важливо, приміром, для сільської місцевості.
- Чуйне ставлення лікарів до пацієнтів, бо гроші ходитимуть саме за отримувачами послуг.
4.Доступні ліки.
Втім, у медичної реформи є опоненти. Умовно їх можна поділити на дві групи.
Перші виступають узагалі проти будь-яких змін. Це дивує, адже застаріла система не може залишатися далі в тому стані, в якому перебувала до реформування. Вочевидь, ці люди або несповна розуму, або ніколи не відвідували вітчизняних медичних закладів.
Другі незадоволені тим, що зміни не гарантують їм уже завтра високої якості медичних послуг на рівні розвинених країн Європи. Саме до них звертається уряд, роз’яснюючи: після стількох років занедбання за кілька днів, тижнів та навіть місяців неможливо побудувати те, що за кордоном створювалося десятиліттями.
Реформа розпочалася. Первинна ланка вже відзвітувала: декларації з сімейними лікарями підписали 17 310 847 пацієнтів, що складає 43% населення. Люди вірять у реформу та здебільшого готові до змін.
І вони вже є. Вже на початок осені затверджено будівництво 513 амбулаторій. Тільки до кінця 2018-го планують здати в експлуатацію близько 300 нових медичних закладів. Вже працює Національна служба здоров’я. З нею нині співпрацюють 623 медичні заклади. Вона вже виплатила їм понад 809,9 млн грн за обслуговування пацієнтів.
Це лише початок тих кардинальних змін у галузі, які були ініційовані Петром Порошенком і підтримані Верховною Радою України. Надалі ситуація розвиватиметься стрімкішими темпами. Кожен українець упевниться, що влада зацікавлена у здоровій нації, адже здоров’я – то найцінніший дар.
Олександр САМЧУК
