моя комунальна власність
Ця рубрика «Версій» – про права буковинців у комунальній сфері та про те, як правильно ними користуватися. Адже всі комунальні підприємства (КП) – це власність громади, тобто кожного з нас, хто мешкає на цій території.
Відкриємо завісу «таємниці» над КП, зробимо їхню діяльність прозорою та поставимо під контроль громади.
За багато років та десятиліть усі ми звикли до певних речей, які здаються нам непохитно-незмінними. Найбільше це стосується системи взаємин у площині надання-отримання комунальних послуг, які надаються переважно комунальними підприємствами-монополістами.
Частина 2 (Поч. див у №25 за 23.06.)
Потрібна комунальна декомунізація
Комунальні підприємства є ВЛАСНІСТЮ громади, як це визначено Статутом територіальної громади міста Чернівці (Конституцією міста), ухваленим 26 вересня 2015 року.
Комунальні підприємства зобов’язані надавати нам, мешканцям міста, різні, в тому числі життєво необхідні послуги, без яких жоден з нас не може нормально жити, бо вони визначають якість і рівень нашого життя. Це водопостачання та водовідведення, теплопостачання, освітлення вулиць, вивезення сміття, міські пасажирські перевезення, робота будинкових ліфтів тощо. Від комуністичних часів склалося так, що підприємства, які їх надають, є монополістами у своїй галузі. Тобто, ніхто крім них, таких послуг не надає: гріє тільки Теплокомуненерго, воду дає Водоканал, прибирає рідний ЖРЕП… Постачальники газу та електроенергії – це також монополісти, але які вже не перебувають у комунальній власності.
Що ж комунальний монополізм означає для кожного з нас? Тільки одне: ми не можемо скористатися пропозицією іншого постачальника аналогічних послуг, бо його немає – тож вибору у нас також немає. Ми не можемо обрати кращу якість або ціну.
До того ж, є ще послуги від яких ми не можемо відмовитися, а також ті, за які сплачуємо роками, фактично їх не отримуючи. Ось така пастка: з одного боку ми, громада, є власником комунальних підприємств, з іншого – ми споживачі цих послуг та платники за них. Але є ще й третій бік: ми є заручниками підприємств-монополістів, бо не можемо відмовитися від послуг: вони ж нам життєво необхідні. От і маємо такий собі конфлікт інтересів власників-споживачів зі своєю ж власністю.
А монополісти, користуючись своїм привілейованим становищем і всупереч антимонопольному законодавству викручують нам руки через установлені власні правила, ціни та тарифи, прийняті ними без участі громади. Беруть із нас гроші за ненадані, або невідповідної якості послуги, за які ми платимо, як то кажуть, «по повній». Це вони, монополісти, укладають з нами завідомо несправедливі договори. І якщо людина не сплатила своєчасно, згідно з таким договором, то юридична машина монополіста розчавить вас і все одно отримає від вас гроші через «найсправедливіший» суд. Така практика є і в нашому місті. У Луцьку ж за комунальні борги родини вже стають безхатченками.
Плата за комунальну послугу перетворилася на такий собі комунальний ПОДАТОК, адже ми щомісячно платимо за те, чого, здебільшого, або не отримуємо, або отримуємо невідповідної якості та за несправедливими цінами. У нас, споживачів комунальних послуг, постійно виникає багато питань, на які нам, власникам комунальних підприємств, ніхто не поспішає надавати вичерпних відповідей.
Отже, маємо почути відповіді на такі запитання:
Чому ми зобов’язані платити саме таку ціну чи тариф за послуги? Адже процедура формування місцевих тарифів практично таємна.
Чому ми з вами платимо за воду, якої не споживаємо – яка йде в землю завдяки непрофесійності відповідальних осіб чи розкрадається?
Чому ми платимо за тепло, яке гріє зимове повітря та плавить снігові кучугури й чому тепло обраховується за «квадратний метр»?
Чому ми платимо за вивіз сміття, яке вивозиться несвоєчасно?
Чому платимо міським перевізникам за цінами, яких ми не розуміємо, та за незадовільну якість перевезень? Чому приватні перевізники шантажують чернівчан, замість того аби міськрада від імені громади замовила послуги на пасажирські перевезення на відкритому конкурсі та конкурентних умовах, де ціну встановлює замовник, тобто громада.
Чому і за що ми платимо ЖРЕПам, які не надають більшої частини послуг, визначених договором?
Чому ми з вами, чернівчани, власники комунальної власності міста, в т.ч. комунальних підприємств, дотуємо з міської скарбниці, тобто з нашої кишені, доведений десятиліттями недолугими керівниками до практичного банкрутства МКП «Чернівціводоканал» і не тільки його?!
Чому пани депутати так легко погоджуються на чергові мільйонні вливання грошей громади в доведені до ручки комунальні підприємства, замість того, щоби розібратися у причинах і прийняти ефективні й відповідальні рішення?
Чому мовчить міська рада як уповноважений громадою розпорядник комунальних підприємств?
Чому немає реакції обранців-депутатів, яких ми з вами обрали для слугування нам, на актуальні, кричущі комунальні проблеми? Не під «свій округ», а на загальногромадські?
Спитай з чиновника і депутата
Справді, запитань у громади багато і вони наче не зовсім складні, але дуже хочеться почути зрозумілі відповіді людською мовою – як, що й кому треба зробити тут, на місці, а не лише кивати на Кабмін, НКРЕ…
Але громаді треба змінитися самій, змінити свою свідомість, своє «постсовєтьськє» ставлення до комунальної власності, взяти відповідальність на себе: питати з чиновників та депутатів.
Поки ми, громада, мовчки, за звичкою, бо «так треба», платимо за послуги, які не отримуємо, за неякісні послуги, за незрозумілими цінами, наша комунальна власність далі руйнується через непорядних і безвідповідальних керівників, які лише вимагають від нас коштів на реконструкцію, оновлення, капітальні ремонти. А грошей, як завжди, не вистачає….
Ми не можемо залишатися осторонь цих життєво важливих питань і маємо як власники та виборці вимагати від міської влади – що їй громада передала «повноваження на створення та управління комунальними підприємствами, які мають ефективно працювати на забезпечення економічних, енергетичних, соціальних, житлових, побутових, транспортних потреб чернівчан», як це визначено ст. 40 Статуту територіальної громади міста Чернівці – прозорості, підзвітності, фаховості та відповідальності.
Прийшов час громаді кардинально переглянути роботу цілого комунального господарства нашого міста. Якщо міська влада й депутати забули, навіщо їх чернівчани обрали, то треба їм про це нагадати!
Частина 3
Про таємниці ОСББ, ліцензію для двірника та намагання влади посадити на шию громаді нового монополіста, який встановлюватиме комунальні тарифи
Ситуація на ринку постачання енергоносіїв суттєвим чином змінилася – і нас, споживачів цих енергоносіїв в умовах енергетичного монополізму – перевели на так звані «ринкові, європейського рівня» ціни й тарифи: щоправда – без європейської якості та без європейських зарплат і пенсій. Гірку пілюлю тарифів підсолоджують субсидіями, на які, схоже, можуть уже претендувати мало не всі 100% українців. Але ж виходить, що ми самі собі виплачуємо субсидії? Дива та й годі!
Що ж відбувається в системі житлово-комунального господарства нашого міста, яке залишилося законсервованим з радянських часів як головний споживач енергії? Воно практично не реагує на зміни, що відбуваються в країні.
Якщо уважно подивитися на теперішню систему обслуговування житлового фонду, то можна чітко констатувати: комунальна сфера залишилася в минулому, бо ця система цілком відповідає не тільки радянській назві, а, що головне, стилю управління, роботи, ставлення персоналу до споживачів…
Підозріла ж тиша у державі в цілому та й у нашому славетному місті навколо «декомунізації» ЖРЕПів та переведення старої системи на так зване новітнє управління житловою нерухомістю – створення ОСББ, як нових за суттю та формою суб’єктів управління спільною власністю багатоквартирних будинків, наштовхує на роздуми. Геть квола, формальна й малопомітна діяльність департаменту ЖКГ в рамках запланованої інформаційно-роз’яснювальної кампанії серед населення, яка мала б дати поштовх до змін у ставленні людей до управління власним майном, що й мало би призвести до докорінного реформування житлово-комунальної сфери, плодів не приносить і, як завжди, є неефективною. Бо робиться це формально, без ентузіазму, без зворотного зв’язку з людьми. У кращому випадку – прийшли, прочитали лекцію і повернулися до департаменту. Поставили чергову галочку: громаду поінформовано. До слова, ці функції краще виконують громадські організації разом із ЗМІ.
Чому так? Бо така така тиша дуже комусь вигідна й потрібна. Зрештою, аналіз підказує, що так воно і є: наша, бо обрана нами, влада знову готує нам подарунок у вигляді чергового монополіста – такого собі загальнодержавного управителя нашою з вами житловою нерухомістю! І буде він правити й управляти, керувати й розпоряджатися людським нерухомим майном, як сам того забажає. Іншими словами, знову ж таки правила «гри» та ціни буде встановлювати він – той самий, тільки вже приватний монополіст, розклавши в усіх містах та містечках свої мережеві представництва…
Хіба не цим пояснюється введення нової законодавчої норми, звичайно ж із посиланням на європейський досвід, – так зване ліцензування послуг управителів житловою нерухомістю? Зауважу, що ліцензування в нашій країні не є панацеєю для громадян. Ми всі знаємо, як лускають, мов мильні бульбашки, ліцензовані банки, вичищаючи з наших кишень останні, працею зароблені кошти. Та й виникає питання: а як же працювали та далі працюють уже 25 років українські ЖРЕПи? Без ліцензування та сертифікації послуг ЖКГ трудяться поки що сантехніки, електрики, двірники…
До того ж, незрозуміло, чи, може, навпаки, зрозуміло, чому Міністерство ЖКГ та регіонального будівництва не проводить стосовно реформування ЖКГ у частині управління житловою нерухомістю широкої загальноукраїнської інформаційної компанії, не пропагує переваги та необхідність об’єднання людей за місцем проживання й створення ОСББ, не заохочує до цього кроку населення міст, яке в цій сфері традиційно не проявляло ініціативи й справедливо побоюється, що його залишать сам на сам з усіма проблемами застарілого та зношеного житлового фонду, в тому числі, різними програмами співфінансування реконструкції та капремонту будинків, доведених «до ручки» внутрішньобудинкових систем. Ми з вами не можемо не погодитися, що мешканці одного будинку часто не здатні узгодити між собою звичайне прибирання під’їздів та подвір’я, але за всі ці не отримані послуги вони роками сплачують ЖРЕПам.
Найкращий спосіб вберегти власний багатоквартирний будинок – це об’єднатися й узяти на себе спільну відповідальність за управління власним житлом, ніж думати, що «хтось там нагорі» – «свої» чи «заслані» – зроблять це краще за нас, господарів будинку та ще й за наші ж гроші. Тож на одній шальці терезів перебуває наше з вами майно разом із бажанням та спроможністю самостійно та спільними зусиллями його утримувати, а на другій – новостворені управительські приватні компанії-монополісти, які на свій власний розсуд, без нашої з вами згоди, встановлюватимуть ціни за послуги, покладаючи на нас обов’язок платити. Адже метою їхнього створення та діяльності в першу чергу є отримання прибутків, а не благочинна діяльність. Якщо ж мешканці багатоквартирних будинків не зможуть об’єднатися самостійно, то ринок ЖКГ буде переділений між створеними на базі старих ЖРЕПів місцевими ліцензованими управителями, яким все ж таки доведеться посунутися перед загальноукраїнськими компаніями.
Тому ГРОМАДІ, ЯК ВЛАСНИКУ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА МІСТА, необхідно звернутися до виконавчого комітету та до депутатів міської ради, щоби вони зрозуміли, що, крім виділення земельних ділянок та інших шкурних питань є інші, пріоритетні, за визначенням громади, проблеми. Громада вимагає невідкладно розглянути дану ситуацію на засіданні виконкому та на сесії міської раді для подальшого проведення ефективних змін у комунальній сфері Чернівців.
Лідія Анциперова, голова ради Конфедерації профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області
