Рекламісти і рекламодавці Чернівецької області презентували свою громадську організацію. Очолив її відомий у цій галузі фахівець, свого часу – багаторічний керівник МКП «Реклама» Ігор Воронич. Мета об’єднання – згуртувати як тих, хто працює на ринку зовнішньої реклами, так і власне рекламодавців. Адже вони тісно пов’язані, і від успіху діяльності рекламістів залежить і успіх рекламодавців. Тим часом, у цій царині, кажуть учасники новоствореної спілки, далеко не все безхмарно. І якщо яскраві заяви про «зачищення рекламного ринку» і «усунення чужих для влади людей» (йдеться не лише про Чернівці, а й про Україну загалом) можна списати на емоції, то наведені спілчанами факти викликають щонайменше – запитання до влади.
Загалом представники новоствореної спілки – і її голова, і заступник Сергій Писаренко, і секретар Дмитро Левченко, і юрист Богдан Бирчак – говорили про неузгодженість законів і місцевих норм, якими керуються рекламісти і чиновники. А поруч з неузгодженостями є ще й різне прочитання і трактування цих норм. І навіть застосування «вибіркової справедливості», як твердять спілчани.
Насамперед вони нарікають на певне «замкнене коло», яке склалося через запровадження в місті мораторію на розміщення реклами. Він триває з жовтня 2015-го, і якщо у когось із власників рекламної конструкції завершується дія договору – поновити його неможливо, бо ж мораторій. А тим часом, поки конструкція є незаконною (договір закінчився – поновлення неможливе через мораторій), до влади приходить новий претендент на конструкцію чи на її місцерозташування і робить заявку. Отримує так званий «пріоритет» і спокійно в статусі першого кандидата на обрану конструкцію чекає завершення мораторію. Схема, кажуть, опрацьована в столиці. Так воно чи ні, а мораторій справді триває вже півтора року, що спричиняє нерівні умови для «гравців» на рекламному ринку.
Ще один факт нерівності умов – те, що міське комунальне підприємство «Реклама», яке є таким самим «гравцем», як і інші, виконує також контролюючі функції на цьому ринку і приймає рішення, які конструкції демонтувати, а які ні. А це вже геть не за законом.
Спілчани наводили факти й про те, як рішення про демонтаж були необгрунтованими, водночас конструкції, які могли би підлягати демонтажу за всіма ознаками – його уникають. Наводили приклади інших міст, де сам демонтаж відбувається через тендер. На переконання рекламістів, доцільніше розробити стандарти, прозорі правила гри і забезпечити певний «перехідний період» для підприємців – можливість відреагувати на зауваження і узаконити свої вивіски, зовнішню рекламу чи конструкції. Адже робочі місця і сплачені податки і збори до місцевого бюджету значно корисніші за вибірковий демонтаж, який не змінює ситуації в комплексі.
Спілчани навіть готові виробляти не лише юридичні правила, а й естетичні – виробити якісь єдині вимоги до зовнішньої реклами, наприклад, в історичному центрі міста, стандарти вивісок тощо, яких би дотримувалися усі без винятку рекламісти. «І будемо ініціювати, щоби гроші, які надходитимуть у бюджет від зовнішньої реклами, йшли на відновлення архітектурної спадщини, фасадів – які незалежно від того, чи прикриває їх зараз незаконна реклама, чи ні, залишаються однаково облупленими», – каже Ігор Воронич.
Наскільки реальні ці обіцянки – можна лише здогадуватися. Але сам голова спілки рекламістів і рекламодавців Буковини заявив, що ще 2014-го особисто звертався до відповідного відділу міської ради з пропозицією вагомо долучитися до розробки проекту вимог і стандартів до зовнішньої реклами в історичному центрі: був готовий понести витрати, найняти дизайнерів і архітекторів, врахувати побажання фахівців-чиновників, забезпечити роботу проекту на розвиток… У відповідь, каже, почув пораду «навіть не тратити на це грошей: це не буде підписано, бо реклами в центрі не буде». Спливло три роки, півтора з них у місті діє мораторій на встановлення реклами. Центр заполонений рекламою: всілякою, різною і по-різному оцінюваною чиновниками. Влада своїх декларацій не дотрималася. Може, хоч громадськість?..
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
А як «у них»?
У містах світу розташування зовнішньої реклами регулюється індивідуально. Є міста, де реклама підпадає під мораторій (наприклад, у країнах Балтії вона тільки за межами міста, а у бразильському Сан-Паулу діє «Закон чистого міста» – зовнішня реклама заборонена як «елемент візуального забруднення середовища), а є такі, де вона цілком мирно співіснує зі старовинною архітектурою – прикладами є Будепешт, міста Італії.
Фахівці вважають, що стосовно регулювання зовнішньої реклами Україна нині перебуває на рівні Польщі 90-х років. Тоді польські міста були переповнені сіті-лайтами і білбордами – це були нові і привабливі форми, які вважалися ознаками великого міста.
Львів’яни кажуть, що у них у місті можна зустріти методичні матеріали, які поширює Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ. Там начебто містяться рекомендації щодо розміщення різних рекламних форм: як це правильно робити, аби не створювати зайвий «шум» для людського сприйняття. У Чернівцях таких довідників наразі ми не зустрічали.
