5 червня у приміщенні Чернівецької міськради відбулося нагородження учасників та переможців Всеукраїнського конкурсу «Герої у моїй родині». Учні переповідали історії воїнів, своїх татусів, дідусів, близьких родичів. На нагородження прийшли учасники конкурсу, їх батьки, вчителі, однокласники.
Всеукраїнський конкурс учнівських малюнків та творів “Герої у моїй родині” зініційований ВО “Свобода” до Дня героїв України (24 травня).
Головна мета конкурсу – популяризація героїчних сторінок історії України, збереження пам’яті свого роду, підтримка культурного розвитку молоді та патріотичне виховання.
У поданих роботах, згідно умов конкурсу, мали бути історії людей (як із далекого минулого, так і з сьогодення), які жили й працювали на благо Української держави.
Кожний учасник конкурсу, це 29 школяра, були нагороджені подяками та книгами, яку вибрали самі.
Переможницею конкурсу стала Оксана Філіпчук, учениця 8 класу Грушовецької школи Кельменецького району. Оксана розповіла про свого батька, героя, бійця 80-ої аеромобільної бригади Ігоря Філіпчука, який загинув під Щастям, Луганської области.
… Пригадую, як ранньої минулорічної весни ми з татом білили маленькі деревця, а вже через місяць він залишив рідну домівку, міцно обійняв маму, мене і братика і пішов добровольцем на Схід боронити рідну землю від ворожої навали. Спочатку були військові навчання: «Згадую армійську службу, відпрацьовую набуті навички, знайшов нових друзів», – ділився тато з нами у телефонних розмовах. А потім травневого ранку він повідомив, що їхню 80-ту аеромобільну бригаду направили в місто Щастя Луганської області. «Ми віримо, що ви обов’язково повернете щастя, мир та спокій цьому містові», – щиро бажала наша сім’я татові та його побратимам. Телефонні дзвінки тепер ставали все рідшими, а хвилювання все більше наростало. Щоранку ми прокидалися і ввечері лягали спати з молитвою до Бога, щоб Він вберіг батькове життя. Кожен день ми з мамою пильно слідкували за телевізійними новинами, як проходить антитерористична операція, і кожен день було неспокійно на серці, бо крім смертельної небезпеки втомлювали бійців і погодні умови: на зміну пекучому степовому сонцю приходили часті дощові зливи. Нелегкі солдатські будні доводилося проживати татові. Я гордилася, що мій батько – захисник України, бо він один із перших разом з чотирма односельцями пішов обороняти нашу землю від російських окупантів…
“Скільки разів моя родина уявляла ту мить, коли Україна здобуде перемогу у несправедливо нав’язаній їй війні, і ми будемо зустрічати тата з квітами і музикою як справжнього героя-переможця!
На Буковині спекотне липневе сонце висушило останні краплі ранкової роси, а на Сході лили сильні проливні дощі. «…А у нас ллє як із відра, здалися б мені чоботи…», – це були останні татові слова. По обіді нам повідомили, що ворожий снаряд влучив у бойову машину сержанта Філіпчука Ігоря Венедиктовича…
… Буяє цвітом і живе татів сад. Людське життя… Я хочу зрозуміти його, знати його ціну. Чому так миттєво увірвалася смерть з чиєїсь злої руки в мою родину і забрала життя мого татка? Але він живе і буде жити, бо живу я і мій маленький братик. Я знаю і вірю: герої не вмирають, а мій тато – Герой!”
Оксана Філіпчук
Моральна підтримка солдат – не менш важлива сьогодні, ніж будь-яка інша. Солдати завжди чекають і листи від рідних, незнайомих людей, дитячі листи. А ці роботи школярів будуть видані у збірці і їх передадуть на схід. Солдатам потрібна велика підтримка тилу. На цій війні ми всі маємо об’єднуватися і підтримувати одне одного.
А діти, учасники конкурсу – неймовірно щирі, з безмежним теплом, милосердністю.
На завершення всі побажали один одному миру. Скоріше б закінчилася війна!..
І бережи Боже наших воїнів!
Тетяна Спориніна,
фото автора
