Два світи, або Чому я хочу бути з Європою

Я свідома того, що Європі Україна як держава не надто й потрібна. Тим паче, сучасна – розорена, спустошена, сплюндрована. Хіба що як зручний  буфер – «прокладка» між Європою та Азією, себто Московією. Одначе така роль мене особисто якось не влаштовує. Щоправда, маємо ще багаті природні ресурси: землі, ліси, корисні копалини. До слова, наші люди теж задовольняють європейців: грамотні, працьовиті, чепурні – вміють добре прибирати й доглядати, будувати й збирати сільгосппродукцію, та й у закордонних  науково-дослідних лабораторіях працюють за невелику плату. Одне слово, може, ми й не найкращі, та далеко й не найгірші. А наші добровольці й волонтери, без перебільшення, вразили світ. Подібного патріотичного руху не було, мабуть, ніде й ніколи!

Але… пригадалася давня розмова із британським журналістом, який на початку 90-х минулого століття приїздив до Чернівців для написання розгорнутої статті про причини екологічної трагедії – невідомої хвороби, що виникла у місті на початку серпня 1988 року та яку назвали ХЕІ – хімічною екзогенною інтоксикацією. Незрозумілим було геть усе: недуга вражала переважно маленьких дітей, світловолосих і світлооких. Їх переслідували нічні кошмари й галюцинації, була вражена центральна нервова система, а ще – печінка, шлунок, дихальні шляхи. В усіх випадало волосся – цілком або частково, що «подарувало» побутову назву – «алопеція». Разом з отруєним пізніше істориком Віктором Фреліхом проводила тоді незалежне журналістське розслідування. Тоді й захотів зустрітися з нами журналіст із Лондона. У відвертій розмові він запитав тоді нас із Віктором: «Невже ви думаєте, що Європі потрібна ще одна велика за територією та  населенням потужна і самостійна держава?» Захоплені незалежницькою ейфорією, ми з Віктором тоді не надто звернули увагу на ці слова, хоча й не пропустили їх повз вуха: вони гостро різали слух, не вкладаючись у наші сподівання та мрії.

Тепер я розумію, про що говорив тоді колега з Англії. Бо усе сталося так, щоби ми не стали ні великою, ні потужною державою. А за певних негативних розкладів узагалі можемо зникнути з мапи Європи. Та попри це я все ж таки волію рухатися до Європи. Чому?

Та хоча б тому, що вже наступного року італійські фермери отримають зграї дронів – безпілотних літальних апаратів малих розмірів – для пошуку бур’янів на бурякових плантаціях. Дронів «навчають» зараз чутливості бджолиних роїв. Вони складатимуть карти бур’янів, за якими фермери розпилюватимуть пестициди адресно. Що не тільки екологічно, але й дешевше та ощадніше. За фінансування ЄС займаються цим в Інституті когнітивних наук і технологій Національної дослідної ради Італії.

Саме ЄС виділяє кошти й на проект «IOF 2020», над яким працюють майже 200 дослідників у 70 партнерських установах. Супутникові знімки й спеціальні сенсори в ґрунті визначатимуть потребу в азотних добривах. Система дозволить не зловживати ні азотом, ні водою й зважено використовувати хімію. Проект випробують наступної весни під Парижем.

Ще один європейский проект – «TrimBot 2020» – роботизує мінікосарку-тример.  Створивши роботи-косарки, науковці перетворять садівників на операторів.

А молодший брат відомого інноватора Ілона Маска, Кімбал, захопився балконною гідропонікою – проектом «Square Roots». Разом із партнером він навчає юних і підприємливих фермерству в місті й надає у користування контейнери з вертикальними системами для вирощування рослин, іригаційні системи й набори світлодіодів. Продуктивність – 22,6 кг овочів на тиждень за витрати лише 30 л (3 відра!) води на день. Такі мініферми невдовзі стоятимуть на дахах і балконах у містах світу, переконані творці «Square Roots».

А фінська компанія вже почала навіть випускати 13-тиметрові контейнери з гідропонними полицями-грядками. Фермі потрібні тільки вода й електрика, її можна поставити поруч із рестораном, магазином чи поблизу житла. За тиждень ферма «Exsilio Oy» дає  54 т томатів!
…А тепер зазирнемо до сусіднього «руського міра». Цього тижня на виставці там показали спецмашину «Щит», яку концерн «Калашников» розробив для… розгону масових демонстрацій протесту. Потужні металеві розсувні щити легко змітають голодних мітингувальників. А у Парку Горького в Москві забили до смерті талановитого блогера, 25-річного Стаса  Думкіна – лише за те, що він мав на голові капелюха, що не сподобалося трьом виродкам…

Тож, поклавши руку на серце, скажіть, де ви хочете жити? І де хочете, щоби жили ваші діти? У відповіді я не сумніваюсь…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.