Молода жінка, мати двох дітей, не витримала знущань чоловіка і, коли він у черговий раз після пиятики ганявся за нею з чавунною пательнею в руках, схопила зі столу ножа і – повернулася йому назустріч…
Ця жахлива історія сталася майже 20 років тому в одному із сіл Новоселицького району. Односельці жінки не могли збагнути, чого їй бракувало. Адже сім’я жила заможно, в достатку. А що чоловік б’є? Так це така традиція у селі: усіх жінок б’ють і нічого особливого, мовляв, у цьому немає.
Мені довелося тоді поспілкуватися з цією жінкою, і вона сама розповіла про таку, м’яко кажучи, дивну реакцію. Її не посадили за грати, суд зрозумів і взяв до уваги всі обставини справи. Але вона переховувалася від друзів покійного чоловіка, які пообіцяли помститися за нього.
Саме тоді уперше зустрілася із таким явищем, як домашнє насильство. А коли почала досліджувати його, зрозуміла, що окремі села на Буковині цілком уражені цим «вірусом». У ті часи з’явилася і перша громадська організація Ельвіри Мручковської, що стала на захист таких жінок.
Минуло 20 років, та лише зараз про це починають говорити у повний голос – відверто і з бажанням допомогти.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
Чому жертви домашнього насильства не поспішають по допомогу?
Щороку в Україні сотні тисяч осіб стають жертвами домашнього та ґендерно обумовленого насильства. Про це говорять фахівці, посилаючись на статистику правоохоронних органів. І водночас додають: статистика є неповною. Люди, які потерпіли через насильство в сім’ї, не поспішають розповідати про свої проблеми і просити допомоги.
Працівники Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, яка працює при ГО «Ла Страда-Україна», називають ситуацію парадоксальною. Бо й самі правоохоронні органи вважають за краще не помічати проблеми домашнього насильства. НА цьому під час інтерв’ю наголосили президентка ГО «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук, професор Катерина ЛЕВЧЕНКО і директорка Департаменту правової, соціальної та гуманітарної допомоги цієї організації, адвокат Марина ЛЕГЕНЬКА.
Люди не готові довіряти державним структурам
– Чи багато дзвінків отримуєте на «гарячу лінію»?
К. Левченко: – Останнім часом кількість звернень на «гарячу лінію» зросла. За 6 місяців поточного року ми отримали понад 16 тис. дзвінків. 2015-го їхня кількість трохи перевищила 9 тис.
«Гаряча лінія» за номером 0800 500 335 або 386 з мобільних працює цілодобово – і це також далося взнаки. До того ж, проблема насильства є дуже актуальною і, на жаль, такою, що складно вирішується. Тому люди й телефонують до нас.
М. Легенька: – Дуже велика кількість дзвінків стосується домашнього насильства в усіх його проявах – фізичного, психологічного, сексуального, економічного. Буквально кілька днів тому ми розпочали дослідження: опитуємо жінок, які телефонують до нас, чи зверталися вони по допомогу до правоохоронних органів, чи отримали її, як змінилася від того ситуація в їхніх сім’ях.
За перші 3 дні мали вже 21 заповнену анкету, з яких зрозуміло, що жертви домашнього насильства досить часто не звертаються до поліції. По-перше, дехто взагалі не ідентифікує насильство, яке було вчинене щодо них. Особливо це стосується сексуального насильства в сім’ї. Інші не довіряють правоохоронним органам як державній структурі, що може вирішити їхні проблеми. Треті просто бояться: коли їхній кривдник навіть буде притягнений до відповідальності, потім повернеться додому і «віддячить» тим, хто на нього скаржився.
Та є випадки, коли постраждалі від домашнього чи ґендерно обумовленого насильства викликали правоохоронців, але ті не відреагували на звернення. Тож більше до них і не телефонують.
– Мета вашого дослідження?
М. Легенька: – Воно має, насамперед, показати слабкі місця відповідної роботи правоохоронних органів. У їхній структурі є підрозділи, що займаються проблемою домашнього насильства, але їхній вплив на поліпшення ситуації наразі залишається слабким. Тож хочемо проаналізувати, чому так відбувається і як можна домогтися потрібних змін. Далі ми плануємо підготувати рекомендації для національної поліції, провести навчання, аби підвищити кваліфікацію її працівників. Сподіваємося, що вони підуть на співпрацю.
Однак опитування на «гарячій лінії» – це лише частина комплексного дослідження. Ми хочемо, умовно кажучи, пройти весь ланцюжок від звернень громадян до отриманої чи не отриманої ними допомоги, зрозуміти, як тривають ті чи інші процеси. Це допоможе сформувати загальну картину того, як правоохоронні, судові органи працюють з домашнім та ґендерно обумовленим насильством, яку профілактику проводять.
Для цього ми не лише анкетуємо наших абонентів, але й проводимо аналіз судових рішень, які стосуються притягнення до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. А також спілкуємося з правоохоронцями, експертами.
Жертву насилля перетворюють на винуватицю
К. Левченко: – Сьогодні, за статистикою Міністерства внутрішніх справ, кількість звернень до поліції за фактами насильства у сім’ї величезна – понад 120-130 тис. на рік. Але наше дослідження доводить, що більшість жертв до поліції не звертається. Виникає питання: на скільки треба помножити оприлюднені цифри, аби дізнатися, як багато людей потерпають через це. На жаль, це явище є дуже поширеним. Держава не може ігнорувати його, вона має виділяти кошти і на допомогу жертвам, і на профілактичну роботу.
Дослідження засвідчує, що люди не готові довіряти державним структурам. Часто для цього є підстави. У проекті закону про запобігання та протидію домашньому насильству, розробленому Проектом Ради Європи та Міністерством соціальної політики, міститься норма про формування реєстру постраждалих від насильства. Питання: навіщо? Як експертка Ради Європи, я не можу цього зрозуміти. Скажімо, жінка піддається насильству, вона принижена і не хоче ділитися своїми бідами зі сторонніми особами. Та раптом потрапляє до якоїсь бази даних, інформація про неї стає практично публічною, бо, на жаль, принципу конфіденційності дотримуються далеко не всі державні службовці. Такий підхід ще більше відверне людей від бажання звертатися по допомогу до правоохоронних органів.
Ця норма суперечить також нормам Конвенції Ради Європи «Про запобігання домашньому насильству і насильству щодо жінок і боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція).
Думаю, наш моніторинг буде ще одним аргументом, аби скасувати це положення в законопроекті. Ми активно співпрацюємо з міжфракційним депутатським об’єднанням «Рівні можливості», з експертами і будемо пропонувати потрібні законодавчі зміни для вирішення болючої проблеми домашнього насильства.
– Як на вашу думку, чому правоохоронці так мляво реагують на випадки домашнього насильства?
М. Легенька: – Часто працівники правоохоронних органів недостатньо володіють спеціальними знаннями або применшують проблему домашнього насильства. Дехто вважає її несерйозною, мовляв, вони займаються розслідуванням убивств, а їх викликають через синці та сварки. Тож замість дієвої допомоги вдаються до відписок.
А деякі працівники поліції саме жінку вважають винуватою в тому, що сталося. Трапляються випадки, що жертву насильства, що викликала правоохоронців, ще й притягують до відповідальності за «завідомо неправдивий виклик». Тож є потреба і в удосконаленні законодавства.
К. Левченко: – Як у системі Міністерства внутрішніх справ, так і в системі Міністерства соціальної політики тематика насильства в сім’ї та насильства щодо жінок є маргінальною. От скільки разів ви чули про цю проблему з вуст міністра соціальної політики? Хоча це уповноважене міністерство. Міністри в нас міняються, а тема залишається маргінальною.
Від політики, від людей, які керують структурами, від тих, хто впливає на громадську думку, дуже багато залежить. І їхня позиція теж може змінювати ситуацію.
Ні поліція, ні суд, ні прокуратура не сприймають серйозно проблему домашнього насильства
М. Легенька: – Від поліції насамперед залежить усе подальше проходження справ із домашнім насильством, притягнення кривдника до відповідальності та відновлення прав постраждалої особи. Як справу буде кваліфіковано, як буде направлено протокол до суду, чи вірно цей документ буде оформлений.
Кажу про це невипадково. Юристи ГО «Ла Страда-Україна» проаналізували 300 судових рішень стосовно притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Із них маємо 28 фактів непритягнення через неправильно складений протокол! А ще 13 фактів непритягнення через те, що правоохоронні органи пропустили 3-місячний термін передачі протоколу до суду! Ви уявляєте, як некваліфіковано хтось поставився до виконання своєї роботи та до чужих страждань і поневірянь?!
– Як судова система реагує на випадки домашнього насильства?
М. Легенька: – Тут діють такі ж стереотипи, як і в національній поліції, прокуратурі. Бо, якщо повернутися до моніторингу згаданих 300 судових рішень у справах домашнього насильства, то у 109 випадках кривдники не були притягнуті до адміністративної відповідальності. Серед них 48 справ визнані малозначимими, за якими не потрібно притягати когось до відповідальності.
У 8 випадках суд визнав, що в діях особи взагалі немає складу адміністративного правопорушення.
Була одна справа, коли адміністративне правопорушення вчинила особа, що повернулася із зони АТО. Суд визнав подію малозначимою, посилаючись на те, що кривдник перебуває в поганому психологічному стані.
Хочемо наголосити, що йдеться про третину справ стосовно домашнього насильства.
– Що треба зробити державі, аби позбутися таких стереотипних і непрофесійних підходів?
К. Левченко: – Без сумніву, потрібне краще законодавство. Експерти працюють, але наразі справа просувається не так швидко, як мало би бути.
Постраждалі залишаються сам на сам зі своєю бідою.
Потрібна система допомоги постраждалим. Адже постраждалі від домашнього насильства в абсолютній більшості випадків залишаються сам на сам зі своєю бідою. «Гаряча лінія» – це джерело інформації про можливу допомогу, яку можна отримати за місцем проживання. Якщо ніде отримати таку допомогу за місцем проживання, якщо відсутні спеціальні центри, відсутні фахівці, то і «гаряча лінія», на жаль, мало чим може зарадити.
Нещодавно ми отримали інформацію, що ліквідуються навіть невеличкі паростки державної допомоги, які досі були. У Горішніх Плавнях ліквідований Центр соціальних служб сім’ї, дітей та молоді. Хоча це та державна структура, яка безпосередньо опікувалася, зокрема, проблемами встановлення статусу потерпілих, надання допомоги, координування, перенаправлення.
Такі дії – наслідки викривленої децентралізації. Децентралізація – це не ліквідація функцій держави. Це передача їх із центрального рівня на місцевий.
Надання допомоги постраждалим – це також питання освіти. Ми робимо аналіз програм підготовки юристів і бачимо, що дуже мало годин виділяється на адміністративне право, розгляд сімейного права і кримінально-процесуального.
Такий підхід характерний не лише для правників, це ставлення до проблеми суспільства загалом. Маємо толерування насильства з боку суспільства: це виправдання насильства, готовність до нього, невміння вирішувати проблеми іншими способами окрім конфлікту.
Наше суспільство толерантно ставиться до насильства, певним чином виправдовуючи його
Фахівці постійно наголошують, що насильство в сім’ї, якому піддавалися, яке бачили діти, у подальшому стає нормою їхньої поведінки та виправданням злочинів.
Тож усі ці питання, хоч і є міжособистісними, але мають державну вагу. Важливо, щоби це розуміли керівники правоохоронних органів, прокуратури, судів.
Злочинець має право на безоплатну правову допомогу, а жертва – ні
М. Легенька. – Є ще один аспект, який потребує змін. Це доступ жертв злочинів до системи правосуддя і отримання правової допомоги. Коли особа вчинила злочин, у тому числі, й ґендерно обумовлений, вона має право на безоплатну правову допомогу. Однак жертва такого злочину не має доступу до безоплатної правової допомоги. Вона може отримати її тільки як малозабезпечена. Але й для цього постраждала особа має взяти довідку про забезпеченість сім’ї і довідку про заробітну плату від кривдника. Це нонсенс. Але поки що змін у цьому напрямку не передбачено.
– Як ратифікація Україною Стамбульської конвенції може посприяти вирішенню проблеми домашнього насильства?
К. Левченко: – Сподіваємося, що вона дасть поштовх серйозним змінам: відпрацюванню належної державної політики з цього питання, створенню системи надання допомоги особам, які постраждали від домашнього та ґендерно обумовленого насильства, а також посиленню профілактичної роботи. Думаю, що відповідні зміни відбудуться і в роботі правоохоронних органів.
– «Ла Страда-Україна» вже багато років опікується питаннями протидії домашньому насильству. А що у планах?
К. Левченко: – Спільно із багатьма нашими партнерами, серед яких міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості», Міністерство соціальної політики України, Фонд народонаселення ООН, Рада Європи, громадські організації, підготували низку телевізійних відеороликів, спрямованих на підтримку Стамбульської конвенції. Ми вирішили, що саме чоловіки повинні доносити до суспільства ідею незастосування насильства. Тому у відеозверненнях виступають військові, ветерани АТО, політики, поліцейські. Плануємо зробити такі ж з акторами та спортсменами. І, сподіваємося, що кампанія, яку розпочали у вересні, отримає широкий розголос і народні депутати ратифікують Стамбульську конвенцію.
Ми активно долучаємося й до законотворчої роботи. Плануємо низку експертних обговорень на підтримку законопроекту №4952, спрямованого на внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Ініціюємо також створення робочих груп із вдосконалення відомчого законодавства. Цього потребуватиме ратифікація Стамбульської конвенції. Бо зміни на рівні законів ухвалюються, а на рівні інструкцій, наказів, постанов залишаються прогалини.
Чітко відстежуватимемо вплив процесу децентралізації на державну політику з протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству. Це так само одне з наших завдань.
Ми знаємо, що наша робота дуже потрібна людям. Одним вона допомагає, інших змінює. Отже, загалом спрямована на позитив. І це додає оптимізму.
Володимир ДОБРОТА, Національний прес-клуб «Українська перспектива»
