Цей травень дуже гарний. Як йому й належить. Квітнуть вишні, магнолії, тюльпани, газони вкриті кульбабками.
Пам’ятаєте, це означало, що в зошитах і підручниках закінчуються останні сторінки?
Ще залишаються контрольні, та це вже деталі. Такий запашний травень – це напередодні літа, канікул, моря. Чи поїздки до бабусі, де можна абсолютно все, а ще там сільські друзі і вологий ніс корови, і запах свіжого томатного соку…
Пам’ятаєте це травневе чисте щастя, передчуття чогось особливо чудового?
Ось хлопчик. На жаль, він такий не один.Йому нині 13 років.
І травень для нього не має цих відтінків і смаків.
Запитайте в нього: що він поробляв 8 років поспіль?
Коли йому було 5, його домівку в Луганську відібрали росіяни.
Він переїхав до Маріуполя.
У 13 років росіяни відібрали в нього домівку ще раз, знищивши місто ущент.
А у травні вбили його тата, який захищав від росіян домівки усіх нас.
Це син Саші Махова Владислав.
Тепер він – дитя війни, а не лише наші бабусі й дідусі.
Усе його свідоме життя росіяни знищували усе, що тільки може бути дорогим для дитини: домівку, родину, травень.
«Ви стільки років не любили росіян», – пишуть ображені блогери в Інтернетах.
«Світ захлеснула русофобія», – скаржаться російські блогери, шматуючи сумочку від Шанель.
…
«Чи можливі колись добрі стосунки росіян та українців?», – запитують російські журналісти в російських експертів.
Запитайте про це у Влада.
І у цих дітей, що сплять у бомбосховищах…
Джерело: Фейсбук. Переклад українською від «Версій»
