Це перевірений шлях до успіху фірми «РОЗМА». 25 жовтня її колектив відзначатиме 75-річчя заснування підприємства
Гума в стилі «унісекс» або кожній країні – свою трубу
У музеї «РОЗМИ» зібрані зразки продукції різних часів – від повоєнних 40-х років минулого століття і аж до сьогодення. Це справжня «історія гумової моди» в картинках, бо кожний експонат супроводжують знімки, де зображене виробництво.
– Чорні шкіряні постоли з прошитою гумовою підошвою – один з перших наших товарів, – розповідає директор ВАТ «РОЗМА» Михайло КРАСОВСЬКИЙ. – Ті, що на виставці, датовані 1944-м роком. Виготовляли їх вручну, працювали на заводі переважно жінки. Постоли тоді купували і селяни, і городяни, бо вони були відносно дешевими й довговічними. Як кажуть нині, постоли – взуття у стилі «унісекс» – і для чоловіків, і для жінок, зрештою, була війна і вибирати людям не доводилося.
– На іншому стенді зразки виробництва радянських часів, коли «РОЗМА» називалася гумовзуттєвим заводом. Тут і калоші, і гумові чоботи, і кеди, і туфлі та босоніжки. Є тут справжні раритети: «ювілейні» руді чоботи з написом «35 років» виробництва 1970-го. Виготовлення таких чобіт і калош все ще залишалося трудомістким, більшість операцій виконували вручну. Попри все, продуктивність праці була високою. Про це свідчать різноманітні кубки, грамоти, вимпели й перехідні червоні прапори, які вручалися ударникам п’ятирічок. Зокрема, ось такий прапор за перемогу у соцзмаганні у кращих радянських традиціях – червоний, оксамитовий і з великим портретом Леніна – на всю Україну мали тільки ми та ще одне підприємство на Сході республіки.
Із розвалом Союзу змінилися потреби покупців, відповідно, змінився й асортимент продукції. До вже звичного взуття додалися килимки для авт, а згодом пластикові труби та фітинги (деталі для їхнього з’єднання).
– Із взуття в нас залишилися нині лише калоші, які ми експортуємо до Афганістану, – веде далі Михайло Михайлович, – Ми зазвичай думаємо, що в засушливій Азії гумаки не потрібні. Однак це хибне уявлення, адже за найменшого дощу їхнє бездоріжжя стає гіршим за наше, тож у селах більше нічого не взуєш. Окрім того, люди там живуть бідно, а калоші дешеві.
Наше взуття полюбляють також польські фермери. Звичайні чорні гумові чоботи із валяним повстяним верхом стали особливо актуальними під час великих повеней останніх років. А нинішній «писк моди» – різнокольорові чоботи з малюнками – ми випускали ще 4-5 років тому, проте попитом вони не користувалися. Ледь розпродали, ще й залишилося. Із сезоном не вгадали…
Смаки й вимоги споживача взагалі треба знати до найменших дрібниць. От здавалось би, яка різниця, якого кольору труби купувати, аби замінити систему водопостачання в будинку? Між тим, виявляється, що українці чомусь найкраще беруть коричневі труби, білоруси – сірі, а росіянам подавай білі!
Ще стільки ж… і 150!
– Розширювати асортимент нині складно, – говорить директор. – У технологічно-простому виробництві ми програємо маленьким кустарним підпільним фірмочкам, бо ті не платять ані податків, ані орендної плати, ані пристойної зарплати людям. Тож навіть за невеликих затрат, вони апріорі більш прибуткові. Налагодити випуск технологічно-складної продукції – не вистачає коштів і спеціалістів. Тож оптимальний варіант розвитку підприємства – удосконалювати наявні технології, шукати дешевші та якісні матеріали, автоматизувати працю, перетворювати виробництво на екологічно чисте.
Приміром, тиждень тому ми запустили нову енергозбережну лінію, яка заощаджує 167 тис. грн на місяць. Змонтували 4 нові термопластавтомати і трубну лінію. Таким чином, обсяги виробництва зросли більше ніж уп’ятеро! Вже уклали експортні контракти на наступний рік загальною вартістю майже 5 млн. доларів.
Але найбільше ми очікуємо на реформу житлово-комунального господарства, бо це – величезний неосвоєний сектор вітчизняного ринку. Тільки підрахуйте, скільки труб потрібно, щоби оновити усі водопроводи та каналізації! Але цього, так само як і розвитку виробництва поліпропілену (сировини для виробництва труб, яку нині доводиться закуповувати в Німеччині) ми чекатимемо ще довго, та й навряд чи дочекаємося. Бо, за великим рахунком, проблеми підприємства нікого «нагорі» не цікавлять.
Утім, свято має бути святом, яке «РОЗМА» відзначатиме у найкращих традиціях заводу. Найбільшим подарунком працівникам, переконує Михайло КРАСОВСЬКИЙ, буде підвищення зарплат і чергова премія. На урочистості запросять також почесних гостей і ветеранів заводу. Виготовлять пам’ятну медаль, якою нагородять найдостойніших.
– Головне, аби люди відчували, що вони – не гайки, а найцінніше, що є на заводі. Без них виробництво нічого не варте. Хочеться, аби про тих, хто працює нині, пам’ятали і через наступних 75 років. Уявляєте, тоді «РОЗМІ» буде вже… 150!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»