Фея Раутенделяйн, або Мавка біля криниці

Кілька штрихів до експонату Чернівецького художнього музею – Августи Кохановської-2

(початок – Медіа-Версії, 7 липня 2023)

1912 року на виставці в Чернівцях уперше експонувався твір Августи Кохановської «Раутенделяйн». Тепер він є експонатом Чернівецького художнього музею під назвою «Мавка біля криниці».

Августа Кохановська (1868-1927) .
Раутенделейн. Картон, темпера. 1912 р.
Чернівецький художній музей.

Виставка була організована новоствореним Товариством друзів мистецтва
Буковини і відкрита у Промисловому музеї. За відгуками преси, це була грандіозна подія у культурному житті Чернівців. У музейних залах було представлено 300 творів художників Відня – асоціації художників «Secession», скульпторів асоціації «Künstlerhaus» – Штирії та Чернівців. На відкриття розіслали понад 120 запрошень. Вернісаж відвідав ерцгерцог Карл Франц Йозеф, який “звернув пильну увагу на найкрасивіші роботи. Під час екскурсії ерцгерцогу представили панну Кохановську” («Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 18 травня 1912 р.). Губернатор також висловив найвищі похвали мистецтву пані Кохановській («Czernowitzer Tagblatt», 21 червня 1912 р.).

Список дванадцяти творів мисткині наводиться в каталозі виставки («Gesellschaft der Kunstfreunde der Bukowina». Kunstausstellung. Czernowitz. 1912).

Каталог художньої виставки Товариства друзів мистецтва Буковини.
Чернівці. 1912 р.

Окрему увагу чернівецькі часописи звертали на добірку творів Августи Кохановської. Наприклад, у часописі «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» від 7 липня 1912 року повідомлялось: «Панна Кохановська, окрім водянисто-зеленої композиції («Раутенделяйн») виставила дві інші інтуїтивні картини («Ангел» і «Заратустра») та кілька акварелей. Її твори демонструють технічний підхід у гармонії з делікатністю жіночої чутливості. Панна Кохановська не прагне копіювати природу з натуралістичною точністю. Не прагне також боротися за враження, а просто малює, керуючись власним теплим почуттям, сповнена радості від акту малювання…».

***…Августу Кохановську і наступними роками шанували за силу та цінність творчості. Щирими, теплими словами писали про неї 1927 року: «Панна Кохановська мала справжню художню душу, яка проявлялася в її роботах. … І досі ми відчуваємо, що її творіння продовжують дихати» («Czernowitzer Deutsche Tagespost», 28 грудня)… ***

Відомо, що у процесі створення композицій чималу роль відігравали емоції та внутрішній стан мисткині. Важливими для неї були незалежність поглядів і тверді переконання в необхідності свободи творчості. Про значення таких засад свідчить звернення Августи Кохановської до образу феї Раутенделяйн, навіяного драмою німецького драматурга, лауреата Нобелівської премії з літератури (1912 р.) Ґергарта Гауптмана (1862-1946).

Книга «Затоплений дзвін» («Die versunkene Glocke») вийшла друком 1896 року. Твір набув нечуваної популярності на рубежі 20-го століття, переведений майже на тридцять мов і за десять років перевидавався понад 60 разів. Свідченнями жвавого інтересу до символічної п’єси-казки є численні повідомлення в тогочасній австрійській пресі про її театральні постановки, рецензії літературознавців і оглядачів художніх виставок…
Чернівецькі часописи так само активно повідомляли про вистави у місцевому театрі, які відбувалися особливо часто на початку 1900-х років.
Персонажі драми Гауптмана були на слуху і в молоді.

*** Жартівливим свідченням цьому є, наприклад, оголошення часопису «Czernowitzer Tagblatt» від 24 травня 1911 року такого змісту: «Дві життєрадісні, веселі молоді жінки бажають листуватися з такими ж веселими кавалерами. Листи слід надсилати на адресу: Раутенделяйн і Дездемона на поштове відділення в Чернівцях».***

Твір Ґергарта Гауптмана швидко розходився у колах зацікавлених читачів.
Іван Франко відгукнувся на цю книгу 1898 року в статті «Ґергарт Гауптман, його життя і твори». Обмінювались враженнями про драму Ольга Кобилянська та Леся Українка, для яких тема європейського модернізму мала в їхніх взаєминах особливий контекст. Підтвердження знаходимо в їхньому листуванні. Своїм захопленням німецьким драматургом і аналізом його творчості Ольга Кобилянська ділилася в листах до Лесі Українки, дискутуючи про неоромантичний стиль драматурга. Леся Українка називала себе «гауптманісткою». А 1897 року Ольга Кобилянська в листі повідомляла Осипа Маковея про п’єсу «Затоплений дзвін». З листування Ольги Кобилянської та Августи Кохановської довідуємося, що подруги постійно наводили власні думки про нововидані книги.

Безсумнівно, Августа Кохановська була знайома з твором «Затоплений дзвін» ще в студентські роки в Kunstgewerbeschulle (1893-1899). Адже з виходом драми Ґергарта Гауптмана (1896) в середовищі віденських студентів значно пожвавився інтерес до новітніх течій неоромантизму та символізму. А образ Раутенделяйн сприймався як дух часу – як естетичний ідеал, як втілення вільного мистецтва і прагнення художньої свободи.

Утверджувалась А. Кохановська в тому, що її феміністичні погляди на часі, й під враженням від таких «безневинних» міркувань деяких оглядачів мистецьких виставок як от:
«Місцева художниця Августа Кохановська зробила такий значний внесок у виставку, що важко говорити про окремі роботи. Пані Кохановська демонструє себе як пензлем, олівцем, так і пастеллю. Багато її картин справляють суворе, майже чоловіче, сильне враження». А. Мунк. Художня виставка-3 («Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 3 червня,1906). Виділена фраза ніби ставить під сумнів можливості жінки в мистецтві.

Надто важливо зауважити, що незалежні феміністичні погляди Августи Кохановської формувалися замолоду і в подальшому вона втілювала їх у мистецьких творах.

Одним з них є написаний темперою твір «Раутенделяйн», в якому Августа Кохановська створила образ одуховленої та романтичної лісової феї, навіяний казковою п’єсою Гауптмана, а також передала власні емоції та концептуальні ідеї. Сюжет драми привернув її увагу трагічним конфліктом між світом життєвих людських обов’язків і прагненням абсолютної творчої свободи. Цей образ зокрема яскраво втілював феміністичні переконання самої мисткині.

Статична композиція Кохановської вражає майстерно утвореним звучанням кольорів і взаємодією відтінків, підпорядкованим задуму художниці.
Старий колодязь на узліссі. На його колись високому краї сидить Раутенделяйн.
Струнка постать чарівниці прикрита довгими зеленими стеблинами очерету, що невловимо зливає її з оточенням, в якому вона почувається безпечно. Складні напівпрозорі та м’які відтінки створюють відчуття прохолоди, чистоти та спокою.
Водночас цей спокій контрастує з моторошними лісовими хащами майже монохромної палітри, які поринули у тумані і недоступні звичайній людині.
Настроєвий характер композиції утворений на протиставленні темно-понурого лісу і тендітної красуні із золотим волоссям, яке сяє загадковим світлом. «Я люблю своє волосся, ця моя корона не є важкою» – зізнавалася героїня п’єси Гауптмана. У п’єсі вона розповідає про себе, що «її дім у лісі на болоті та в горах». Адже її знайшла лісовичка Віттіхен, а «олениця вигодувала її своїм молоком».
Ефект світіння та мерехтіння, яке випромінює лісова німфа, яскраво увиразнює її надприродність лісового духа, а також її роль як ідеалу, що манить і водночас є недосяжним.
Саме таким ідеалом постала фея Раутенделчйн у казковій драмі Гауптмана про затонулий дзвін.
У творі йдеться про майстерного виробника дзвонів Генріха. Сталося так, що він втрачає дзвін, який був його найціннішим творінням, у гірському озері. У відчаї блукаючи лісом, пригнічений ливарник зустрічає Раутенделяйн, яка зцілює його, адже «в її в очах він побачив оновлений світ» (тут і далі текст твору Ґ. Гауптмана “Затоплений дзвін” цитується за виданням Gerhart Hauptmann. Die versunkene Glocke. Berlin. 1911. Майстер кидає свою родину, щоб залишитись жити з лісовою красунею та насолоджуватися вільною художньою творчістю. Зрештою це призводить до трагедії для них обох: Генріх помирає, так і не створивши прекрасного дзвона з ідеальним звучанням. А його кохана Раутенделяйн у стані сильного душевного болю потрапляє в інший світ.

Неприборканий потяг творити

Отже, картина «Раутенделяйн» є не лише казковим сюжетом про світ земний і фантастичний, а символом вільного духу художника, що прагне обрати світ уяви та краси понад звичні норми повсякденного життя та побуту.
Августу Кохановську хвилювала глибока психологічна драма Ґергарта Гауптмана феміністичним духом Раутенделяйн. Адже вона трактується як муза, що надихає на втілення творчої свободи та вибір власного шляху. Вона залишає свій ельфійський світ, щоб слідувати за нещасним ливарником дзвонів Генріхом і заохочує його до створення «ідеального дзвону». Драматизм цього персонажу в тому, що Генріх мав великі здібності, «був сильним, але недостатньо сильним». І загибель Генріха змусила його безсмертну музу Раутенделяйн у відчаї кинутись у колодязь до водяника Нікельмана. Відтак волелюбна лісова німфа перетворилася на духа колодязя, полонянку злого духа, про що вона сама вигукує: «Я бідна, зачарована діва колодязя (Brunnenmaid)».

Алегоричний автопортрет

Емоційний і настроєвий твір Августи Кохановської не є звичайним портретом у пейзажі. Його можна віднести до алегоричного автопортрета. Адже у зовнішності Раутенделяйн, чиє «волосся утворене з чистих сонячних променів», чітко простежуються портретні риси художниці.
Августа Кохановська свідомо зобразила себе в образі міфічної феї, щоб утвердити свою належність до світу творчої свободи. Доречно навести слова самої феї з драми Гауптмана: «Я не знаю, хто я: чи то лісовий птах, чи то фея; я не знаю, куди я йду, звідки я прийшла… Я прекрасна, золотоволоса лісова діва».

Дослідити портретні риси художниці в її творі «Раутенделяйн» дозволяють фотографії Августи Кохановської студентської пори та автопортрети, а також низка портретів, виконаних професором Школи прикладного мистецтва (нині Віденський університет прикладного мистецтва) художником Францем Мачем (Franz Matsch) (1861-1942). Йдеться про алегоричні образи в підготовчих портретах, створених ним при розробці ескізів до його великих монументальних робіт, зокрема для настінних розписів у палаці Думби у Відні для «Кімнати муз». Митець прикрасив стіни зображеннями прекрасних жіночих фігур, які були втіленнями мистецтва та муз. Оскільки робота над оформленням інтер’єрів тривала кілька років, Августа Кохановська та інші студентки неодноразово позували як моделі. Отже Франц Мач створив узагальнені, декоративні та алегоричні жіночі постаті, які уособлювали різні види мистецтва та класичних муз. Одним з його творів, для яких позувала Августа, є, скажімо, «Поезія» («Муза»). Вона була також моделлю для грандіозного плафонв у Великій актовій залі Віденського університету. У цій величній багатофігурній композиції «Тріумф світла над темрявою» художник зобразив у небі усміхнене обличчя дівчини-сонця, що сяє променистим світлом. Принагідно пригадується Раутенделяйн зі знаменитої п’єси: «її волосся зроблене з чистих сонячних променів».
Франц Мач передавав риси обличчя Августи з надзвичайною портретною точністю. Він зберіг характерні риси зовнішності своєї учениці — специфічний овал обличчя, чітку лінію підборіддя, виразний погляд, гордий поворот голови, золотий відблиск волосся, її шляхетну вроду та інтелектуальний вираз обличчя, який так часто повторюється у власних автопортретах Кохановської. (Медіа-Версії, 10 березня 2018).

Августа Кохановська (1868-1927) .
Раутенделейн. Картон, темпера. Виставка 1912 р. Фрагмент
Августа.

Франц Мач. (1861-1942).
Підготовчі портрети Августи Кохановської для створення монументальних композицій:
«Поезія» («Муза»). Картон, пастель.1897 р.. “Сонячна голова”. Картон, олія. 1898 р.

На щастя, ці та деякі інші твори збереглися.
Непоправна трагедія в тому, що значна кількість мистецьких творів Франца Мача, як і багатьох митців того часу, тепер не існує. 1945 року його будинок і студія з колекцією творів мистецтва були знищені під час бомбардування.

Про твір А. Кохановської «Біля криниці»

Необхідно згадати ще й інший музейний експонат – «Біля криниці». Композиція збігається із зображенням твору, в якому фея Раутенделейн сидить на оголовку криниці. У цій роботі, яка безтурботно звучить жовто-зеленими барвами, художниця, вочевидь, теж звертається до казки-драми Ґергарта Гауптмана.

Августа Кохановська.
Біля криниці. Картон, темпера . 1912 р.(?)
(За мотивами п’єси Гауптмана «Раутенделейн»)

На першому плані відтворена знайома нам напіврозвалена огорожа старого колодязя, до якого низько схилилась жінка. Вона одною рукою підтримує дерев’яне цеберко, а іншу спустила до води. З тексту твору Гауптмана дізнаємося про лісову бабусю – віщунку Віттіхен. Вона жила в лісі, де «підібрала з моху та лишайників» дівчинку Раутенделяйн, яку взяла до себе та виховала.
З німецького фольклору про містичну лісову віщунку Віттіхен відомо як про міфічну істоту та лісовий дух. Вона мала вигляд згорбленої жінки зі зморшкуватим обличчям, яка тримає в руках сукувату палицю. За легендою, бабуся-чагарник, як її називали, поєднувала як добрі, так і злі наміри, з’являючись перед людьми лише раз на сто років у найглухіших лісових хащах. А духи казали, що вона старша від лісу і грозили їй спаленням.

Музейна назва твору «Раутенделяйн»

Твори Августи Кохановської в експозиції Чернівецького обласного художнього музею. Фрагмент. 2012 р.

Як уже зазначено, оригінальною назвою музейного експонату – композиції Августи Кохановської із зображенням чарівної феї, є «Раутенделяйн». Уперше вона була представлена чернівецькій публіці на виставці 1912 року.
Після 1940-го року найменування твору двічі змінювалося на описову назву: «Мавка», коли твір надійшов до музейних фондів Краєзнавчого музею, та 1989 року «Мавка біля криниці» – вже як експонату Художнього музею.

Довідково:
*Німфа Раутенделяйн та мавка – це міфологічні істоти, які походять відповідно з німецької та української міфології. Раутенделяйн – золотокоса дівчина, сонячна лісова ельфа. Українська мавка традиційно має зелене (або дуже темне) волосся й тісно пов’язана з деревами та корінням.
Важливою деталлю є те, що лісову німфу (ельфу) Раутенделяйн зображували саме біля криниці на відміну від персонажів слов’янських сказань – чорнявих мавок та русалок, які селилися поблизу річок або озер.
*Раутенделяйн часто називали «мавкою» в українських перекладах «Затопленого дзвону», а також у театральних постановках за твором німецького драматурга, щоб адаптувати німецький фольклор до звичних українських образів.
Слід зауважити, що з точки зору німецької міфології та літературознавчого контексту іменування Раутенделяйн мавкою сприймається неоднозначно і потребує уточнення. Адже вона не є мавкою в буквальному сенсі. Проте у переносному значенні чи як порівняння, наприклад, з образом Мавки у драмі «Лісова пісня» Лесі Українки, може бути прийнятним.

Як бачимо, музейна назва твору «Мавка біля криниці», яка є описовою, не збігається з авторською назвою композиції «Раутенделяйн», зафіксованою в каталозі виставки 1912 року.
Відтак, задля відображення історичного часу створення картини, а також збереження літературної аналогії та захисту авторського задуму за цим музейним експонатом закріплюються його оригінальна назва та рік його першого експонування.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України