Буковинські «мешканці печер» – хто вони? Ентузіасти, першовідкривачі, науковці?

Спелеоклуб «Троглодит» – це, найперше, творці нових реалій!

Чернівецький спелеоклуб «Троглодит» і його знамено: їм понад півстоліття!

І це без перебільшення. Бо Чернівецький спелеоклуб «Троглодит» на теренах нашої області – це явище унікальне й самобутнє. Зрештою, маю визнати: загалом північна Буковина породила багато такого, що має назву – особливий і неповторний.
Хоч сьогодні йтиметься лише про «Троглодит», що давньогрецькою дослівно означає «мешканець печер». І ви самі переконаєтеся в неординарності організації, чия історія розпочалася понад півстоліття тому, а точніше – 52 роки тому. І, як годиться неординарним особистостям, члени спелеоклубу вирішили відсвяткувати свій 50-річний ювілей у 52-гу річницю. Й зовсім не для того, щоби здаватися молодшими. Так склалося через низку причин, головна з яких – війна: більшість чоловічої частини спелеоклубу захищає вітчизну у складі збройних сил України, решта членів бере участь у волонтерському русі. На жаль, не обійшлося без болючих втрат…
Попри все, хотіли ще й приурочити до святкування презентацію монографії «Чернівецький спелеоклуб «Троглодит»: 50 років у цифрах і фактах». Адже це було пів століття активної та суспільно-корисної діяльності справжніх профі.

Афіша презентації книги

Засновник і ветеран клубу та один із авторів монографії Віталій Коржик згадав принагідно, як під час святкування у Вижниці на турбазі «Черемош» 40-ї річниці «Троглодиту» зачитав програмний вірш, присвячений цій даті, що закінчувався таким рядком:
“Ми такі чудові в сорок – доповземо й до півста».
«Отже, – констатував він, – ми таки успішно «доповзли», втративши дорогою кількох побратимів… І на урочисту імпрезу, що відбулася у конференцзалі Чернівецького обласного краєзнавчого музею, завітали більшість ветеранів і молоді клубу, науковці чернівецьких вишів, представники обласної та міської військових адміністрацій, державних установ, обласної преси й громадських організацій, – повідомив модератор урочистої зустрічі Віталій Коржик.

У спелеології Віталій Коржик зірка першої величини.

Отже, кандидат географічних наук, краєзнавець, популяризатор і розповсюджувач екологічних знань – і борець за здоровий глузд – ВІТАЛІЙ КОРЖИК підніме зараз завісу таємничості для непосвячених і розповість про те, що ж таке спелеоклуб? Чим він став для тих, хто пройшов десятки печер? Яка роль спелеології в житті конкретної людини та суспільства загалом? І що попереду?

Від Homo sapiens sapiens до Homo sapiens sapiens speleonensis: Свій початок Чернівецький спелеологічний клуб «Троглодит» бере від далекого вересня 1973 року, щоправда, як секція спелеотуризму при обласній раді з туризму та екскурсій, згодом при обласній федерації туризму. Та вже у другій половині 1975-го ми переросли в незалежний клуб за інтересом. За час своєї діяльності та завдяки її результатам на теренах Буковини та України він став своєрідним феноменом, взірцем активної та наполегливої праці кількох поколінь і сотень сучасних троглодитів – еволюційних піонерів Homo sapiens sapiens, які започатковують новітню гілку розвитку людства в його видовому варіанті Homo sapiens sapiens speleonensis. Дійсно, еволюція вивела людину з печер, тепер туди ж її заштовхує!))
У структурі обласної організації Українського товариства охорони природи ми стали успішною секцією охорони надр і геологічних пам’яток природи. Ще не будучи юридично організацією, у 80-х роках клуб фігурував у офіційних документах як повноцінна установа. Знаменного 1987-го року, вже за місяць від прийняття постанови Уряду СРСР про можливість створення недержавних організацій і установ, «Троглодит» другим серед спелеоклубів СРСР (після Свердловського) 11 березня легалізував статус юридичної особи як громадської організації і навіть здійснював госпдоговірну діяльність.

Варто взяти приклад з країн здорового глузду: Невблаганний досвід доводить, що жодна інша організація чи установа не здатна і не спроможна виконати те, на що здатні спелеологи. Це добре знають і розуміють у країнах здорового глузду, тож за будь-яких позаштатних ситуацій, чи то раптовий провал, несподіване викриття підземної порожнини, необхідність оперативного обстеження підземних порожнин тощо, першочергово звертаються по допомогу та консультації не до університетів, академій, геологів, МНСників, нацгвардійців або ще хто зна кого, а до найближчого спелеоклубу. Лише за їхніми висновками розпочинаються подальші дії.

*Тож перша мета презентованої книги – підвести підсумки півстолітньої роботи клубу як унікальної спелеологічної, природоохоронної та науково-дослідної установи.

*Друга мета – просвітити суспільство, та передусім «батьків» області, регіонів і керівників державних установ, які ще і сьогодні несповна усвідомлюють необхідність співпраці зі спелеологами, як це робиться в усьому цивілізованому світі. Бо лише вони, спелеологи, здатні вилікувати буденне невігластво тих, хто приймає на «свій хлопський розум» будь-які управлінські рішення у сфері підземного та суміжного простору.

Буковина стала одним з найвідоміших спелеорегіонів світу!: В змаганнях (всесоюзних та республіканських) наші представники неодноразово виборювали призові місця. Як спелеотуристи ми дослідили печери у понад 20 (!) країнах світу. Здійснили сотні обласних експедицій на Буковині і суміжжі, а це – тисячі робочих виїздів.

До появи нашого клубу на Буковині були відомі лише 4 печери, нині ж їх розвідано понад 200!

І серед них – «Попелюшка», яка стала національною гордістю нашої країни, увійшовши до десяти найпротяжніших печер світу й посівши третє місце серед печер у гіпсах. А сталося це 48 років тому – 12 березня 1977 року. Саме тоді наша група молодих чернівецьких спелеологів на південній околиці села Подвірне Новоселицького району здійснила справжнє географічне відкриття кінця ХХ століття. Про те, як це відбувалося, можна прочитати тут:

А тепер увага!
Нами розвинуті абсолютно нові наукові напрямки: біолокація і біоенергетика; спелеомедицина з цікавими висновками і рекомендаціями; спелеоресурсознавство (яке дозволило долучити спелеоресурси до світу земних економічних відносин). А попри все, ще й виявлена роль бактерій у розвитку здавалося б суто хімічного процесу корозії (розчинення) гіпсів. Окремо слід зауважити, що всі дослідження проводилися на ініціативних засадах, без жодного стороннього примусу.

Спелеоклуб став науковою установою на громадських засадах: Бо так чи інакше, прямо чи опосередковано, він відкрив дорогу до великого життя шістьом докторам і десяти кандидатам наук. Вийшло друком понад 600 наукових публікацій, 7 монографій. Іншими словами, як вдало хтось сказав, «спелеологія стала громадською совістю офіційної науки»!
Прикметною рисою «Троглодиту» стали вагомі науково-дослідні здобутки. І все це завдяки нашим кадрам. Ми внесли чимало новацій в розвиток традиційних напрямів карстознавства і спелеології. Ось лише перелік деяких із них: спелеогенетична роль блочно-розломної тектоніки, теорія артезіансько-фреатичного сифонного розвитку лабіринтових порожнин у гіпсах, так званий гіпогенний карст, геохімічний напрямок теорії сульфатного карстогенезу. Вибачайте за науковість, але слів із пісні не викинути. Завдяки нашим спелеологам сформовані нові погляди на процеси провалоутворення в гіпсах і локальні особливості провалоутворення, геофізичні дослідження, вивчення газового складу повітря у печерах, бальнеологія, карстове ландшафтознавство, палеонтологія, антропогенний, або ж техногенний, карст. Окремо варто зазначити спелестологію – дослідження штучних підземних порожнин, спелеоохоронний напрям. Показово, що увесь карстовий доробок штатних геологів Чернівецької комплексної гідрогеологічної партії Львівської геолого-розвідувальної експедиції здійснений у цій службі саме чернівецькими спелеологами за час їхньої праці в цій структурі.

Де-факто ми чистильники чужих помилок у сфері практичного карстознавства. І прикладів цього – море. Як відомо, техногенний карст – болюча проблема для Буковини. Назву лише кілька найбільш резонансних подій: Данковецький провал 1998 року, провал біля села Динівці у 2003-му, провалля у селах Борівці,. Погорілівка, Рукшин. З останніх подій – карстовий провал під залізницею у селі Драниця 2021 року. Хоч мушу без зайвої скромності сказати, що повсюдно справи без спелеологів зайшли у глухий кут. Адже як робилося колись та й далі ведеться нині? Створили комісію на чолі з головою райради й до складу якої увійшли відповідальні районні спеціалісти, серед яких, на жаль, жодного профі. Ба більше, комісія запрошувала геодезистів зі Львова. Ті приїжджали, отримували гроші та їхали назад. Тоді, вже без запрошення, прибували наші хлопці, обстежували ділянку, розробляли рекомендації.
Узагалі-то до наших порад краще дослухатися. Колись, багато десятиліть тому, ми відмовляли керівництво колгоспу-мільйонера імені Суворова, – був такий у селі Подвірне Новоселицького району на межі з Молдовою, – ставити греблю для зрошення біля балки, де протікав невеликий струмок. Переконували, що там є карстова лійка (діра). Та нас не послухали, вклали у будівництво 200 тисяч карбованців, на нинішні гривні це понад мільйон. Але вода так і не з’явилася, бо витікала вся через лійку. Гроші пішли на вітер. А дослухалися до наших порад, такого б не сталося.

Думаю, подібні факти підтверджують формування та існування чернівецької наукової школи спелеології та карстознавства.

Заслуговує на кілька слів і спелеомедичний напрямок нашої діяльності. Печера «Попелюшка» своїми параметрами та підступними чарами змусила нас вивчати вплив гіпоксично-гіперкапнічного (малий вміст кисню та великий – вуглекислого газу) стану на здоров’я та виживання людини. З урахуванням бальнеологічних властивостей мінеральних вод печери розпочата таласотерапія (лікування печерними глинами). Даруйте, та дослідження проводились не тільки на мишах, а й на самих… спелеологах. Визначено високий лікувальний ефект води «Попелюшка» при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів, а також при гіпоацидних гастритах. Лікувальні властивості глини також були високими, а результати терапії позитивними.
Було доведено, що помірна гіпоксично-гіперкапнічна атмосфера деяких районів печери «Попелюшка» може використовуватися для санаторно-курортного та реабілітаційного лікування хворих на ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, вегето-судинні розлади, хронічні гіпоацидні гастрити, бронхіальну астму. У «жорсткому» гіпоксично-гіперкапнічному середовищі печери (район «Геохімічний») можна проводити тренування спортсменів на витривалість, за визначенням реакцій пристосування здійснювати професійний відбір підводників і космонавтів, коригувати терміни індивідуального перебування спелеологів у цих та подібних ділянках печери. Проведена робота створила науково-методичне підґрунтя для можливої організації санаторію на базі печери «Попелюшка» у складі туристсько-рекреаційно-оздоровчого комплексу. Це наша праця на майбутнє.

Завдяки нам до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» внесена нова категорія охоронюваних об’єктів – «карстово-спелеологічні». Загалом природоохоронна робота – це велика окрема глава історії Чернівецького спелеоклубу «Троглодит».Із самого початку своєї діяльності ми надавали пріоритет цьому напрямку, тож позитивні наслідки не забарилися. Застосовуючи методи спелеоресурсознавства, розроблена методика економічної оцінки спелеокарстових і гідрогеологічних ресурсів, що дозволило законодавчо запровадити методику нарахування збитків за знищені або пошкоджені об’єкти і ввести спелеоресурси у правове поле екноміки.

Організація кампаній з охорони карсту. Для виховання населення карстових регіонів краю і так само керівників різних державних установ, спелеоклуб провів декілька загальнообласних кампаній, втіливши їх у відповідні постанови і розпорядження обласних і районних держадміністрацій. Кампанії супроводжувались виступами у пресі, по обласному радіо та телебаченню. Вперше у практиці тодішнього Радянського Союзу нами був виданий плакат «Охороняйте карстові води» форматом А-1 накладом 500 примірників. Справа зрушила з місця.

Розвиток природо-заповідного фонду (ПЗФ). Завдяки зусиллям спелеологів, які перебували на відповідних офіційних посадах, природно-заповідний фонд Чернівецької області збагатився на 62 нових об’єкти, а спелеологічний внесок у природно-заповідний фонд склав 19% по кількості об’єктів та 10,2% по площі. Серед них Черемоський регіональний ландшафтний парк, Національний природний парк «Вижницький».

«Воєнні кампанії», що їх вели спелеологи: Вони були результатом нашої інспекторської діяльності. Проведено понад 130 екологічних рейдів, за матеріалами перевірок видано 120 приписів, оштрафовано 60 посадових осіб, серед яких був і впертий голова колгоспу «30 років Перемоги» з села Киселів Кіцманського району: він тричі (!) сплачував штраф за забруднення карстових лійок.
У Новоселицькому райсуді ми виграли судову справу одразу проти чотирьох екологічних злочинців з приводу забруднення ними водойми у котловані Сталінештського (нині Стальнівського) кар’єру в охоронній зоні печери «Буковинка».
З великими зусиллями вдалося закрити сміттєзвалище у карстовій лійці біля м. Заставна, звідки стічні води і сміття потрапляли до важливого карстового джерела у сусідньому с.Товтри, де люди вживали просто фекальні води.
Ліквідований і гноєпровід у карстову лійку з комплексу ВРХ (великої рогатої худоби) на 5 тисяч голів у с.Кадубівці.
Вінцем природоохоронної діяльності клубу стали три «воєнні кампанії». Під час Першої трирічної «Макосійської» війни (від прізвища ярого супротивника – керівника обласної земельної інспекції І.П.Макосія) борня йшла за збереження і заповідання печери «Буковинка». Ми виграли!
Під час Другої «Макосійської» війни – а це вже була дворічна війна з усім облагропромом – домоглися припинення видобування торф’яних відкладів у днищі ріки Совиця, яким був активізований техногенний карст, і створили заказник загальнодержавного значення «Совицькі болота». Під час Молдовської кампанії, яка безперервно тривала протягом 1977-1990 років, супротивниками та конформістами виявилися Міністерство будівельних матеріалів Молдови, Держкомітет Молдови з охорони природи, Молдовська академія наук, тамтешня преса, а також Держкомітет України з охорони природи. Але врешті-решт наша наполегливість дозволила вберегти від руйнування білатеральну печеру «Попелюшка» і створити безпечний вхід до печери, щоправда, з молдовського боку. Отже, громадська, юридично не визнана на той час організація «Троглодит» з сусідньої республіки зробила те, на що не здатні були державні органи Молдови на власній території.

Наші фундаментальні ідеї чекають на свою реалізацію: Багато нами зроблено та ще більше – попереду. Суттєвим практичним результатом є розроблена спеціалістами клубу концепція створення на базі спелеоресурсів печери «Попелюшка» міжнародного туристсько-рекреаційно-оздоровчого комплексу. Створена відповідна виконавська організація – Буковинська асоціація з використання спелеоресурсів. Проведені серйозні науково-дослідні роботи за участі Калуського Інституту галургії. Лише розпад СРСР та бідність республік призупинили цю справу. Сподіваймося, тимчасово.

Загалом наша діяльність сприяла поліпшенню санітарного стану багатьох лійок і карстових джерел. Зокрема, був створений кадастр печер регіону. Буковина перетворилася на відомий у світі печерний край. Ось тільки перелік зробленого:

*Виявлені головні осередки агресивного техногенного карсту в нашій області та розроблені рекомендації з усунення катастрофічних наслідків.
*Визначені ареали поширення штучних підземних галерей.
*До Міністерства оборони надіслані пропозиції зі створення спеціальних спелеозагонів, адже навіть після закінчення війни зі східним загарбником доведеться підчищати її наслідки у районах поширення підземного простору.

Віталій КОРЖИК

А ми повернемося до урочистого засідання, під час якого виступили всі президенти спелеоклубу, які розповіли, чим для кожного із них став цей клуб.
Як відомо, батьком-засновником «Троглодиту» був Віталій Коржик, який і керував ним від 1973 до 1990 року.

У 1990-2000 рр. на чолі організації став Богдан Рідуш, відомий український географ, палеогеограф, спелеолог, доктор географічних і кандидат історичних наук. Як визнав пан Рідуш, від географії та печер він якось непомітно перейшов до археології та палеонтології, адже у печерах завжди багато кісток, сказав він, влучно назвавши печери консервами часу. Бо саме за ними можна відтворити минуле, адже в них законсервовані минулі клімати, минулі епохи тощо.
2001-2005 та 2009 – 2012 роках президентом «Троглодиту» був Павло Купріч.
2006-2008 рр. – Микола Ковбаснюк.
2013-1016 – Костянтин Ковбаснюк. П’ятий за головуванням президент клубу героїчно загинув, захищаючи Україну, своїх рідних, свою справу. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглого героя.
2017-2020 – Ольга Горбачова. Вона взяла участь в урочистому засіданні онлайн, бо перебувала у Німеччині. Та її колеги й друзі відзначили, що саме вона першою серед спелеологів опустилася під землю на 3000 метрів.
Від 2021-ого року естафета від пані Ольги перейшла до Уляни Костюк. «Троглодит» знову в ніжних жіночих руках. Нинішній президент, прийшла у спелеологію 2011 року, розділивши з чоловіком Костянтином Ковбаснюком захоплення печерами. А через 10 років стала президентом клубу. «Печера – це місце, де найкраще пізнаєш себе, – підкреслила молода науковиця-екстремалка, яка є ще й головою ради молодих науковців географічного факультету. І з її твердженням важко не погодитися.

Перший президент і засновник спелеоклубу Віталій Коржик “роздає” автографи. Сподівємось, що через кілька десятиліть нинішня очільниця клкбу Уляна Костюк робитиме те саме.))