Ресторан на Горечі, 19 ст.
Об’єктом головного болю міської влади усіх часів була проблема наповнення і забезпечення міського бюджету. Вона надзвичайно актуальна й нині, коли основним донором опинився наш ріднесенький годувальник – Калинівський ринок. Не треба заново створювати ровера, а краще звернутись до практики наших мудрих і досвідчених попередників.
У липні 1895 року тримовна чернівецька газета-каламбур «Pele Mele» надрукувала українською мовою баладу про Горечу. Після 130-літньої перерви знайомимо сучасного читача із тим історичним оригінальним текстом, автора якого, на жаль, не встановлено. Всі аналогії та можливі збіги з нашими реаліями будуть вважатися виключно плодами уяви кожного читача, який наслідує досвід відомого чернівецького мешканця фон Куно.
Розбишацка печера на Горечі (Балляда)
Чернівецький лицар Куно
У Пачинського* на пиві
Думав довго, що зробити,
Щоби місто мало гроші.
Трамвай, світло електричне
Водопроводи залізні
І підземні нори довгі –
Се-ж для Чернівців епоха!
Щезне темнота у місті,
Зникне порох черновецкий,
Не будем ходити пішки,
Катару не будем мати.
Але гроший треба, гроший!
Підбільшили нам податки,
Воду будем мати добру,
Але пива смак забудем…
І задумавсь лицар Куно,
Випив десять кріґлів пива,
І видумав добру раду,
Щоби місто мало гроші.
На Горечі там печера
Розбишацка є у лісі.
Там ватажко спить омлілий
І пильнує срібла-злота.
Та з’явились бісурмени,
Розбишаків розігнали,
Тілько сам ватажко смілий
Коло злота полишив ся.
Спить зімлілий він до нині
І пильнує скарб в печері
Хто-ж єго у сні убив би,
Весь той скарб собі забрав би.
Нагадав то лицар Куно
І у темну нічку пізно
У печеру розбишацку
На Горечі він забрав си.
Місяць вже втопив ся в Пруті,
Сови відізвались грізно,
А у багнах рехкотали
Гучно поетичні жаби.
Станув Куно у печери:
«Гей! Ватажку, пробуди ся!
Дай нам свого срібла-злота,
Бо на пиво нам не стане!»
Тихо-тихо у печері,
Сови відізвались грізно,
Жаби рехкотять у багнах,
А ватажко спить-дрімає.
Не злякав си лицар Куно,
Сьміло вліз він у печеру,
Стукнув джаґаном у стіни,
Аж печера залунала.
Став він землю розгортати,
Добуватись до скарбниці,
Аж ту бринь! Щось забреніло!
Лицар Куно аж підскочив.
Лапу-цапу він руками!
Аж находить штири флєшки,
Штири флєшки величезні,
Повні вина прастарого.
Він до них, понюхав носом –
Крикнув радісно, підскочив:
Се-ж вино кількасот літне
З монастирскої пивниці!
Лицар Куно сів на землю,
Вхопив флєшку в обі руки,
Притулив до уст чим скорше
І за хвилю цілу випив.
Вхопив другу, випив знову,
Вхопив третю, пив помалу,
При четвертій лицар Куно
Весь на землю положив ся.
Спав він день цілий, як вбитий,
Аж під вечір пробудив ся;
Срібла-злота він не бачить,
Тілько чує Katzenjammer**
Як би Куно був не впив ся,
Було-б місто мало гроші;
А так ми платІм за воду,
А на пиво лиш дивІм ся…
Пояснення.
* відомий власник кнайпи (пивної), напевне друзяка автора вірша.
** кошаче нявчання.
Зазирав у минуле Віталій Коржик
