Люди не хочуть вірити в те, що вони борсаються у бульбашці пропаганди. Свобода і незалежність власного погляду та власного вибору є для українців, на відміну від наших північно-східних сусідів, найбільшою цінністю, закладеною у свідомість з молоком матері.
Однак, на жаль, сила пропаганди пробиває «гематоенцефальний» бар’єр нашого мозку, обдурюючи його та закладаючи переконання, що це саме МИ і саме ТАК думаємо. Зрозуміло, що маю на увазі останні події – гарячі та нестямно болючі. Та для того, щоби, бодай, читачам «Версій» трохи розвиднілося, наведу невеличкий приклад зі свіжого дослідження «Детектора медіа». Зауважу, оперуємо лише «голими» фактами.
Отже, для порівняння автори моніторингу проаналізували контент «Єдиних новин» і «Суспільного». Як наслідок, факти засвідчили колосальну різницю між журналістикою та державною пропагандою, помітну неозброєним оком у політичній репрезентації.
Йдеться про те, що п’ять «незалежних» каналів «Єдиних новин» влаштували за грудень 109 ввімкнень із партією влади та нуль (0!) — із другою найбільшою фракцією парламенту — «Європейською солідарністю». Групи «За майбутнє» та «Довіра» вмикали значно частіше, ніж фракцію «Голосу» (п’ять ефірів проти одного).
Натомість перший канал Суспільного надавав слово всім фракціям. Найчастіше все ще «Слузі народу», що природно для партії влади — 49 ефірів за місяць, тобто одна-дві розмови щодня. 31 раз слово надавали «Європейській солідарності». По 14 разів — «Батьківщині» та «Голосу». Виходить, що один телеканал, себто Суспільне, вмикав опозиційних політиків частіше, ніж п’ять різних каналів разом, і це при тому, що саме ці п’ять і називають себе незалежними. Найцікавіше, що серед них є навіть канал із назвою «Рада». Що тут скажеш: хто платить, той і замовляє музику. Нагадаю лише, що, за даними «Наших грошей», від початку повномасштабного вторгнення по грудень 2024 року держава виділила на виробництво телемарафЕту (і це не описка за Фрейдом) 1,12 мільярда гривень. І лише за минулий рік пропагандистський канал «з’їв» понад 840 млн грн. То всі, думаю, добре усвідомлюють, що ці гроші забезпечують платники податків, себто пересічні українці.
Але продовжимо: найпопулярнішим політиком на Суспільному був Сергій Нагорняк від «Слуги народу» — йому давали слово шість разів. Олег Синютка від «Європейської солідарності» з’являвся тут п’ять разів за місяць. Олексія Кучеренка від «Батьківщини» показували чотири рази, як і ще кількох політиків.
Таку саму кількість ефірів, як усі ці люди разом, у «Єдиних новинах» відвідав за місяць один з небагатьох достойних депутатів зі «Слуги народу» Єгор Чернєв, заступник голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Другою найпопулярнішою політикинею була його, на жаль, зашкварена колега по фракції Леся Забуранна та подвійно стандартний Сергій Лещенко з Офісу президента (по 11 ефірів). Найпопулярнішим нардепом, який не представляє владу, виявився Павло Бакунець із групи «Довіра» (5 ефірів).
Що маємо у сухому підсумку? Чи є із цього якийсь вихід?
Поклавши руку на серце, зізнаюсь: не відаю такого. Щоправда, можу порадити ввімкнути критичне мислення, або ж постійно перемикати новинні канали, щоби чути різні точки зору, щоправда, опозиційні треба самотужки шукати в мережі Інтернет.
Одне слово, ситуація схожа на вже висміяну у відомому анекдоті про політологів, коли один запитує в іншого:
1-ий: – Ти розумієш, що відбувається?
2-ий: – …Я можу пояснити.
1-ий: – І я теж пояснити можу. Та я питаю, чи розумієш?!
…Проте критичне мислення допомагає. Бо, як влучно відповів мій маленький онук на заклик подумати, перш ніж щось робити: «Бабусю, а ти знаєш як це важко – думати?!.»
Так, я свідома того, що це неймовірно важко. Але треба! Якщо не хочете бути іграшкою в чиїхось руках…
Людмила Чередарик, «Версії»
Ілюстративне фото “Пропагандистська локшина на вухах” узяте з Інтернету. Натомість два інших – згенеровані на моє прохання штучним інтелектом чатGPT.
