Аналітика – це коли прогнози стають реаліями

За чотири роки до виборів Зеленського президентом, політолог із Сум передбачив його перемогу.
Ще 15 грудня 2015 року на сайті «Української правди» з’явилася колонка «Чому наступним президентом стане Зеленський» – публікація Віктора БОБИРЕНКА члена громадської організації «Бюро аналізу політики», яка об’єднує експертів з напрямків соціології та політології, що протидіють російським наративам і пропаганді, а також проводять антикорупційні дослідження.
Цей факт, мабуть, переконає багатьох у тому, що аналітику Бобиренку можна довіряти.
Та перш ніж запропонуємо його публікацію, кілька думок щодо того, кого варто слухати і читати.
Сучасне суспільство – цифрове, тож закономірно, що й війна у нас – гібридна. Такими є реалії нинішнього буття. Тому, як мовиться, в сухому залишку маємо потужне інформаційне промивання мізків із найрізноманітніших, та, як правило, протилежних боків. І саме ця інформаційна обробка членів суспільства є, мабуть, замінником того чинника, який тримав у покорі рабів у період рабовласницького ладу, селян – у феодальному, робітників – у капіталістичному. Нагадаємо собі, що рабовласницький лад визначала приватна власність на засоби виробництва і на головного виробника матеріальних благ – людину-раба. За феодалізму основою була власність феодала на засоби виробництва, насамперед землю (зверніть на це увагу, бо з 1 січня 2024 року українська земля продається, та ще й у найгірший спосіб), і неповна власність на основних виробників (кріпаків), а також його право здійснювати державну владу на своїй території. Капіталізм теж ставить у залежність більшість людей від меншості через приватну власність на засоби виробництва – землю та підприємства.
Натомість зараз маємо постіндустріальне суспільство, яке ще називають постмодерним чи інформаційним. Спеціалісти кажуть, що для нього характерним є посилення чинника знань, інформації, використання відновлювальних джерел енергії, захист довкілля тощо. Прикметно, що починає домінувати сфера послуг, а власність як критерій соціальної нерівності, втрачає свою значимість, бо вирішальними стають рівень освіти і знань. Але, як відомо, високий рівень освіти дуже дорого коштує. Та й як ми вчилися і як нас вчать теж відомо. І від цього зовсім не радісно. Наша середня українська школа, зрештою, як і виші, не закладають в підростаюче покоління основного – вміння логічно мислити та вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки. Цих знань позбавлені і ми, їхні батьки. Тим паче бракує таких підходів батькам нинішніх батьків…
Тому для власного порятунку мусимо вчитися не тільки по ходу розвитку й становлення держави, але й постійно. Натомість більшість ЗМІ, як правило, засмічують голови споживачам їхніх новин та аналітики. Тож варто було б ретельніше ставитися до вибору того, що допускаємо у свою свідомість.
Приміром, неодноразово справджувалися прогнози військового експерта, полковника ЗСУ Петра Черника. Натомість сентенції Олексія Арестовича, який позиціонує себе блогером, актором, розвідником, політичним і військовим оглядачем, викликають ну дуже великі сумніви.
Тому треба пам’ятати, що кажуть експерти, а потім зіставляти з тим, що відбувається насправді. Бо почасти наражаєшся на відверту брехню, яка подається в обгортці думки в останній інстанції.
Людмила Чередарик
P.S. Пропонуємо до уваги текст аналітика, який за чотири роки до президентських виборів передбачив перемогу Зеленського. Тим паче, що він актуальний і нині. Адже Коломойський знову задумав через фільм «Смт Інгулець» – це комедія про ухилянтів і Поворознюка – підсунути нам ново президента, свого на заміну нинішнього свого.

«Віктор Бобиренко, Бюро аналізу політики, Суми, спеціально для УП:
Чому наступним президентом стане Зеленський
Справедливість – поняття відносне. Як буде по справедливості – порівну, чи по-чесному?
Держава має бути егоїстом. У хорошому розумінні слова. Держава Україна від 2000-х років ввела спрощену систему оподаткування. Таким чином вона декларувала свою підтримку малого бізнесу. І впроваджувала цю політику, закріпивши її у Податковому кодексі.
Це було нерівноправно по відношенню до великого і середнього бізнесу? Може, й так. Але на те і держава. Свідома і послідовна підтримка певної категорії підприємливих людей.
Спрощена система дозволила вивести малий бізнес із тіні. Ба, він ще й податки платив. Ще й які. Наприклад, я плачу податок в міську казну більше, ніж міський голова.
Поступово почав складатися середній клас. З людей самозайнятих, які ще й створювали додаткові робочі місця. Людей, від держави незалежних. Ну, хоча б тому, що віддавши невеликий відсоток з обігових безготівкових коштів, підприємець спав спокійно.
Ця активна частина населення була на вістрі Майдану 2004 року і Майдану 2013-2014 років. Тому що не бюджетники. Під прапори не поставиш. З роботи не звільниш.
Так було за Кучми, за Ющенка. Так було навіть і за Януковича.
Розуміючи, ну не він, звичайно, але ж і там хтось був з головою, що є кількамільйонний прошарок населення, на який адмінресурс не розповсюджується.
Навіть злочинний уряд не посягнув на привілеї малого бізнесу.
І ось, революційний уряд, який став до влади на крові, у тому числі, представників малого бізнесу, які дружно скидалися грошима, весело звозили шини і викашлювали легені від беркутівського газу…, цей революційний уряд одним махом підіймає єдиний податок малому бізнесу у 5 (!) разів. Від 4-х до 20%. Як казали раніше: без оголошення війни.
І це – своєму базовому електорату. Бабусі Юліни чи за Ляшка. А тут – свої. Ті, хто зробили Порошенка президентом у першому турі. Бий своїх, щоб чужі боялися.
Звичайно, в апологетів рішення «усі платять однаково» є свої аргументи. Ну логічно ж, щоб усі платили порівну? І я, і Ахметов, і Фірташ. Логічно.
А ще – що єдинщики – це канал переведення безналу в нал. Але ця схема знімається просто. З 20 мільйонів гривень обігових коштів зробіть мільйон чи два. Схеми закриються. Або доведеться спрощенцями робити не лише близьких, а і далеких родичів. І за них платити соціальний внесок у пенсійний фонд.
Інший аргумент. Потрібно зменшувати соціальне навантаження на великий і середній бізнес, щоби він був конкурентоздатний на світових ринках? А хто спорить? Потрібно. Замість 37,8% нарахувань – 20%. Правильно? Правильно.
Але вийшло так. Власник «Рошену» буде платити податків майже у двічі менше, а підприємець на третій групі оподаткування – у п’ять разів більше. Щоб у Ахметова бізнес став конкурентоздатним – хай заплатить дядя.
І ось – урядова пропозиція змін до Податкового кодексу. Шикарне рішення.
Рейтингові Яценюка падати вже нікуди. Значить – наступним – обвалиться рейтинг Порошенка.
Тим більше, що популістськи налаштовані «Батьківщина» і Партія Ляшка, а може і «Самопоміч», за цей варіант Податкового кодексу не проголосують. Побояться електоральних втрат.
А значить, доведеться підтягувати колишніх регіоналів, читай: олігархів. Вони голоси за оптимізацію своїх видатків дадуть «на ура».
Матимемо формат ситуативної коаліції. Ой, що буде?! Я вже передчуваю, що буде у мережі. Покращення життя олігархічних працедавців за рахунок… кого?
А тут, як на зло, – атака уряду і президента у форматі стьобу. Стьоб – найефективніша зброя. Це я про «95-й квартал» і їхні проєкти (читаємо – Коломойського). Особливо класно у народ зайшов серіал «Слуга народу».
Зрозуміло, що серіал є тестом на розуміння принципів функціонування держави. Ну не може президент отримувати менше вчителя. Але Зеленський каже, що це правильно. І класика жанру – піпл хаває.
Не може держава гарантувати ваші банківські ризики, іпотеки або ще щось. Але безжурно і талановито Зеленський стверджує – можна.
Закручується новий виток спіралі патерналізму. На наших очах.
Знайомий професор (!) говорить мені: от нам би такого президента. Щоби не в кіно, а в житті. Я в шоці. Якщо так думає професор, то що думає прибиральниця на його кафедрі?
То що тепер? Відіграє Володимир Зеленський три сезони «Слуги народу». Створить партію. Скаже, що тепер буде, як у кіно. Покажуть з десяток нових облич, бо старі вже у Шустера примелькалися. Буде нова картинка.
Тексти вже заучені в серіалі, придумувати нічого не треба. Сценаристів серіалу – у креативний департамент штабу. Грошей у Коломойського на «нашу відповідь Чемберлену» – є.
А тут іще і справа честі поквитатися. І маємо нового президента.
Мудрий дідусь Ленін говорив: «З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». Правда, Петре Олексійовичу?