У квітні 2022-го громада Вознесенської церкви в с. Лукашівка на Чернігівщині перейшла з московського патріархату до ПЦУ. Це рішення на зборах прийняли абсолютною більшістю голосів: 99-ма. Четверо, які були проти, – священники МП. Після того, що тут трапилося, інакше й бути на могло. Святиню, пам’ятку архітектури, храм, зведений 1913 року, російські окупанти на початку минулого року спершу перетворили на склад боєприпасів, а потім там же і самі знайшли свою смерть.
Тепер сюди привозять міжнародні делегації і групи журналістів, і місцеві намагаються донести до всього світу те, з ким світ має справу. З нелюдами.
Керівник фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко також веде своїх гостей спочатку сюди, до церкви. Показує подзьобані обстрілами стіни, руїни всередині. Розповідає, що саме тут російські окупанти були розбиті вщент у день, коли Лукашівку звільнили наші війська.
Фермер Григорій Ткаченко, керівник фермерського господарства “Напорівське”
Рашисти облюбували будівлю церкви одразу за товсті стіни. Сподівалися за ними сховати і зброю, і себе. Розташувалися в храмі, занесли туди ж боєприпаси, під церквою поставили дві мінометні батареї. Стріляли по людях – щонайменше трьох місцевих селян розстріляли. Різали фермерську худобу, влаштовували сафарі на тварин. Намагалися вбити менших – телят, поросят, бо ж через власні обстріли і бомбардування пошкодили електропостачання і не мали холодильників для зберігання м’яса. Смажили шашлики із «впольованого» просто в храмі.
Вони різали мою худобу, смажили в церкві шашлики – і думали, що їх омине кара, – з болем каже фермер.
Ця церква була складом уже двічі – вперше за радянської влади, і вдруге – за російського повномасштабного вторгнення. Але цього разу покарання на голови богохульників упало дуже швидко. І в буквальному сенсі: впало на голови.
В останній день окупації Лукашівки рашисти ховалися в церкві і відстрілювалися. І наші вдарили по церкві. Стіни витримали. Але дах упав. Кажуть, що боєприпаси детонували упродовж кількох годин, а крики російських загарбників, які самі себе загнали в пастку, були гучнішими за вибухи. А згодом бродячі собаки розносили по навколишньому лісу останки рашистів.
Єдина вціліла фреска всередині церкви
Для відновлення цієї пам’ятки архітектури знадобляться мільйони – починаючи від проєктно-кошторисної документації. Зрештою, фермер Григорій Ткаченко слушно зауважив, що тепер церкву краще було б законсервувати в тому вигляді, до якого її довели росіяни. Хоча, звісно, це також потребуватиме чималих коштів. Яким би не було рішення щодо подальшої долі храму, наразі фермер розпочав поруч будівництво нового – невеликого, дерев’яного, в стилі козацького бароко. Бо віряни, які регулярно відвідують храм, таки мають десь молитися. Тим паче, після переходу в ПЦУ таких стало більше.
Наприклад, тепер до церкви щодня приходить місцева жителька пані Галя, опікується всіма справами, які тут ведуться, допомагає священникові.
Пані Галя – “берегиня церкви”
Каже, що поки в церкві були московські попи – не ходила туди, а зараз приходить із легким серцем. Її тут напівжартома називають «берегинею церкви».
Якщо не покінчимо з московською церквою – не переможемо ворога навіть після військової перемоги, – каже Григорій Ткаченко.
Він і його односельчани, які тепер є вірянами ПЦУ, бачили зблизька на власні очі «русскій мір».
Відстріляні рашистами гільзи всередині церкви
Цікаво, що ще має статися, аби цей висновок нарешті прийшов у голови буковинським прихожанам УПЦ МП?
Маріанна Антонюк, Чернігів-Чернівці
Фото авторки
Матеріал підготовлений завдяки престуру Харківського пресклубу реформ