Історія життя чернівчанина Герша Тайчера у п’яти художніх книгах
Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського отримала нещодавно дуже незвичний, але від того не менш дорогий і вартісний дарунок – п’ять художніх книг справжнісінького чернівчанина Герша Тайчера, який тепер мешкає з родиною у Сінгапурі, США, Ізраїлі та Іспанії. Такі видання завжди спричиняють непідробний інтерес у наших читачів – як мешканців міста, які одразу ж досить прискіпливо читають такі книги, так і журналістів, які теж мають нове поле для пошуків і визбирують цікаві штрихи життя Чернівців та його мешканців. А незвичний цей подарунок тому, що це – повний цикл з п’яти книг. І кожна окрема в ньому книжка – це важливий етап у житті автора, без якого не було б наступного етапу – і наступної книги.
Одразу варто зазначити: це не переклад спогадів чернівчан, що жили в австрійський або міжвоєнний періоди, про які вони із ностальгією писали як про давно загублену в часі Атлантиду, дуже красиву, але яка залишилася в іншій епосі, іншій реальності, а ми щиро і замилувано віримо в це, бо самі тоді не жили.
Щоби написати і видати книги про Чернівці, про які ще дуже добре, аж до деталей, пам’ятають їх мешканці, яким десь трохи за …, та власне ті, хто читає ще книги й навіть переважно, за доброю звичкою, паперові, треба мати неабияку мужність. Правда, сам автор позначає це так: «Мої книги – це результат особисто мого творчого процесу, моїх душевних переживань, мною вигаданих подій і моїх солодких мрій».
Мабуть, тільки чернівчанин може так філігранно, з повагою до читача, написати про свої книги: «Нехай їх читають усі, для кого вони цікаві. А перед тими, кому не буде цікаво, я готовий вибачитися за те, що не спромігся їх зацікавити». Звісно, автор трохи кокетує, бо книги прочитуються легко, на одному подиху… І не просто прочитуються, а цілковито занурюють читача в ту атмосферу, в той час: разом з героєм проживаєш кожний момент…
І дуже сутттєвим є те, що автор – фізик, а це означає, що його виклад не стільки емоційно-описовий – хоча він дуже тонко і ненав’язливо описує і природу, і душевні переживання свого героя – а більш аналітичний і структурований. І кожне речення несе дуже важливу, хоча й з тонким чернівецьким гумором, інформацію – звісно для тих читачів, які також читають вдумливо. Свідченням логічного мислення постають і лаконічні назви кожної книги з циклу. Щоби назвати одним словом, в якому цілковито передано весь зміст книги, – це дуже талановито, це треба дуже тонко відчувати.
Очевидно, саме за цими спогадами історики, політологи та небайдужі журналісти й вивчатимуть життя Чернівців і чернівчан 50-60-70-х років минулого століття. Чернівці, починаючи від дитячих років автора, місто «яке має власне обличчя» та його мешканців, вже навіть після того, як Герш Тайчер об’їздив цілий світ і має, з чим порівняти. Так складається, що це місто «не відпускає» тих, хто його відчуває.
Тож книги Герша Тайчера, через призму його бачення та сприйняття і з відстані часу, можуть бути справжнісінькою візитівкою тих Чернівців, без прикрас і без нарікань, які вони були в другій половині ХХ століття – десь від перших років життя свідомого та допитливого хлопчика, коли дитина починає активно вивчати та аналізувати вже навколишній світ, і до січня 1978 року, коли молода людина зробила рішучий крок у невідомість і виїхала у світи…
Ніби це не так вже й багато – якихось двадцять років. Для історії – одна мить.
А небайдужим дослідникам і краєзнавцям чи тим, що нещодавно стали чернівчанами, щоби глибше зрозуміти й відчути Чернівці, варто достеменно прочитати книги Герша Тайчера. До слова, саме цей період радянської влади був, як би мовити, «у тренді» в європейських науковців і дослідників до початку великої війни в Україні. Вони приїжджали до Чернівців саме в пошуках таких свідчень освіченої і не заангажованої людини, яка має свою, а не стереотипну, думку. А Герш Тайчер абсолютно на все має власну думку. І ще дозволимо одну характерну цитату від автора: «А я не Бєлінський, тож пишу просто, мовчати не стану, як робив це багато років. Кривити душею, плазувати й брехати – теж не буду, ні до чого мені це. Не боюся я вас усіх, і в моєму віці я не маю права марнувати час».
У цих книгах немає нарікань чи то страждань за дешевою ковбасою чи неповторним смаком, що їх мали тоді сік і морозиво. Хоча, звісно, автор не міг не «…описати пиріжки в Чернівцях. Залишити цю тему, не сказавши ані слова, було б просто несправедливо», бо то є смак дитинства – так, щасливого і безтурботного. Та ніхто б не повірив, що він чернівчанин, бо ж чернівецькі пиріжки, якби тепер сказали, були і залишаються брендом Чернівців. І на сторінках Фейсбуку, в спогадах чернівчан, вони посідають дуже почесне місце. Звісно, що й наш автор, разом зі своїм героєм, Соломоном Абрамовичем Глейзером, доброзичливо занурює свого читача в ту далеку і знайому атмосферу, «аби цілковито відчути усі принади чернівецьких пиріжків». І якби Герш Тайчер залишився в Чернівцях, мабуть, він знайшов би можливість створити на них таки непоганий бізнес.
Сама назва першої книги «Скляр» вже говорить сама за себе, – що Герш Тайчер народився й зростав у нашому місті далеко не на Панській вулиці і не в румунському «люксі», а це багато про що говорить. Так, він народився «…в дуже хорошій та щасливій родині, нормальній пролетарській родині 50-х і 60-х років», у якій батько працював склярем в рембудконторі. Родина переїхала 1946-го з Бельців до Чернівців, де батько знайшов роботу і отримав таке-сяке житло: «Наша оселя складалася з двох підвалів – одного для вугілля, а іншого – для дров. Ці підвали були напівпідвалами, бо вони не були цілком під землею й невеличкі вікна під стелею виходили на вулицю. Мій батько за допомоги родичів і друзів перетворив приміщення з двох підвалів на квартиру, що складалася зі спальні та кухні…».
Помешкання містилося неподалік Театральної площі, в будинку на розі вулиць Сковороди та Лесі Українки.
І далі штрихами про умови життя: «На жаль, туалету в нашій квартирі не було й бути не могло… Іграшок у мене ніколи не було… Власного м’яча в мне теж ніколи не було…».
Такі моменти і є тими характерними ознаками, які аж надто багато про що говорять і які визначили долю хлопчика з цієї родини.
«Чим же я різнився від іншого радянського хлопчика мого віку 60-х років? А нічим, хіба що розмовляв вільно й без акценту російською, українською та на ідиш».
Правда, були тоді дуже непрості обставини, навіть для дитячої уваги дуже тривожні і болісні: чи то в школі, чи від однолітків можна було почути образливі слова про те, що хлопчик – єврей. Він не бачив свого майбутнього в рембудконторі, де працював батько, і не бажав бути спадковим склярем. Тож вирішив, що варто отримати добру освіту, а для цього йому довелося за рік блискуче опанувати програму математики з приватним репетитором – і деяким чином вчителем життя, – якого він у книзі назвав Ісааком Ісуміровичем Гольдманом… І при тому самий заробив на додаткові заняття.
Саме репетитор з математики й сказав йому мудру річ: «Ти хочеш увійти у світ, до якого ти не належиш. Ця війна – твоя війна». Юнак робить єдиний правильний висновок: «Як добре, що в мене немає іншого виходу – тільки перемогти. Це збільшує шанси на мій успіх у багато разів. Моя рука не здригнеться, коліна не затрясуться, а думка бігатиме найкоротшою лінією. Тоді я цього не усвідомлював, але відчував величезну силу, безкінечну енергію, непохитну впевненість».
Оскільки до Чернівецького університету він не мав шансів поступити, він подався до Новосибірського університету, де в суворих умовах економії вивчився й отримав диплом за фахом «Фізика і прикладна математика». Тож у книзі «Студент», як можна здогадатися з назви, міститься оповідь про студентське життя в Академічному містечку так, як автор його бачив, не фасадний бік, а те справжнє, яке було за «високим парканом», чим доволі розчарував своїх однокурсників, про що вони дали йому зрозуміти після виходу книги… Це така собі енциклопедія радянського студента, правда, в даному випадку, думаючого, з усіма моментами, які він проживав…
Назва третьої книги – «Учитель» – також говорить сама за себе. І хоча в цьому статусі він був лише один навчальний рік, та автор присвятив цьому етапу окрему книгу. Тобто, період, коли він працював учителем фізики в далекому карпатському хуторі Замогила, що знаходиться біля Дихтинця на Путильщині, був для нього аж надто важливим: «Для мене Дихтинець був центром цивілізації та метрополією».
Тут він мав можливість «…поважно розмірковувати разом з усім мислячим людством про щось дійсно глобальне та важливе. Часто навіть доводилось зупинятися… щоби сфокусувати свої спостереження, почуття й думки». І саме там йому прийшла думка: «Нехай же й нинішня дорога, твоє теперішнє нове життя почнеться в цих же горах.
Перебуваючи високо в горах, я відчував, що горизонти відсунулися від мене настільки далеко, що, здавалося, бачиш і відчуваєш кривизну земної кулі».
«Відтоді Карпати значать для мене дуже багато. Ми не могли не зустрітися з Карпатами, пройти повз чи розминутися. Ми повинні були затоваришувати на все життя.
Я полюбив гори й разом з горами струмки, дерева, трави й квіти. Карпати розмовляли зі мною й виховували мене. Можливо, саме це допомогло мені знайти свій неповторний світ».
Проте і тут втрутилися обставини: він повернувся до Чернівців. І «… рідне місто допомагало мені набувати нового сенсу в житті. Ні, воно не вказувало, що я повинен робити та в які строки. Воно лише азартно натякало. Треба було лише зрозуміти, на що воно натякає…»
А місто настійливо підказувало, що слід щось радикально змінити. І наступна книга, «Емігрант», відкриває не просто нову сторінку, а нове життя Соломона Глейзера. Він опинився в Ізраїлі, де його стали називати Шломо… Там, у всесвітньо відомому осередку науки – в Інституті Вейцмана, одному з кращих у світі по якості наукових досліджень – він захистив докторську дисертацію й займався дослідженням різновидів магнітно-резонансної томографії. Шломо потрапив у науку до професора Авраама Голда, в якого не міг навчатися жоден аспірант через його неймовірну вимогливість і власну працездатність. Тому аспірант в нього був один – Шломо, якого іронічно називали «рабом професора Голда». Про це – наступні сторінки книги «Емігрант». А наслідком цієї виснажливої праці стали події, описані у книзі «Винахідник».
У свої сімдесят років Герш Тайчер із задоволенням займається науковою, винахідницькою справою, тепер його захопила ще й письменницька творчість. І звичайно, як справжнісінький чернівчанин, він поважає людей, відчуває смак життя в усіх його вимірах. Як влучно зазначив його друг – і невтомний організатор видавничого проєкту – Володимир Килинич, «Семен не оглядається назад, а просто любить те, що з ним відбувається тут і вже». А він робить усе блискуче і з певною долею здорового азарту.
Цілком зрозуміло, чому книги, написані упродовж 2019-2021 років, готувалися до друку й виходили в Чернівцях. Тут живуть його друзі, які належать до одного покоління, а тому їм так само близька атмосфера Чернівців.
Книги відредаговані й перекладені українською мовою Ларисою Хомич, що зросла неподалік від мікрорайону дитинства автора – на Театральній площі – і добре пам’ятає атмосферу того часу (навіть навчали її свого часу ті ж учителі – на п’ять років раніше).
І ще один знак долі: проілюструвала та здійснила верстку талановита чернівецька художниця Раїса Рязанова, уродженка Новосибірська, де пройшли студентські роки доктора Тайчера. Вступне слово написав Володимир Килинич, український публіцист, громадський діяч – і фізик за фахом.
Книги Герша Тайчера видані англійською, іспанською, російською та українською мовами.
В цей гіркий та важливий для України час Герш Тайчер також має мужність мати власні принципи і власну думку. З поваги до України та українців він вважає за потрібне фінансувати переклад всіх своїх книг українською мовою. І ми поки не ставимо крапку в епопеї життя Соломона Глейзера, так схожого на свого автора, хоча в одній з книг Герш Тайчер сам розкриває різницю між ним і його героєм.
А нещодавно він розмістив дуже зворушливе звернення на сторінці Фейсбуку:
Шановні українські читачі!
Були часи, коли і моя основна, і завжди улюблена мова була українською. Замолоду все було коханим, а до старості стало розважливим.
Хоча сьогодні я особисто рідко використовую українську мову, але через глибоку повагу до неї та моїх українських читачів, вирішив видати нею свої книги.
Буду щиро вдячний за читання моїх книжок!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Цим проєктом з п’яти книг чотирма мовами і електронним варіантом зокрема, Герш Тайчер елегантно вклонився місту свого народження, дитинства та юності. В цей проєкт вкладене найдорожче, що є цінним для людини, – час, інтелект, емоції і звісно, дуже конкретні й чималі кошти. Без перебільшення, він привідкрив світу рідні Чернівці.
Леся Щербанюк, директорка Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського
Довідково: Доктор з прикладної фізики Герш Тайчер (Zvi Taicher) – засновник і президент корпорації EchoMRI™ ( Сінгапур – США), винахідник і розробник метода EchoMRI™ для лабораторного аналізу складу тіл тварин і людей. Його дослідницькі інтереси лежать у галузі неінвазивного й неруйнівного дослідження матеріалів з використанням методів ядерного магнітного резонансу, аналізу характеристик живих тканин, дослідження пористих середовищ, таких як гірські породи й кістки, а також розробки апаратного та програмного забезпечення медичного устаткування. Доктор Тайчер отримав 31 незалежний патент у галузі ядерного магнітного резонансу із застосуванням у нафтовій промисловості, фармацевтичних дослідженнях і в медицині.
Книги автора можна придбати на Amazon (Ukrainian Edition) за посиланням:
www.amazon.com/%D0%A1…/dp/B0BS8HDBMV/ref=sr_1_4… www.amazon.com/s…
А також скачати безкоштовно за посиланням: glazersolomon.wixsite.com/website
