“Сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація – неділима, єдина, яка здатна за себе постояти”

Василь Голованов:

– Сьогодні рівно рік виповнюється – Рік Незламності для України. Так, ми втратили друзів, родичів, знайомих на цій страшній війні і продовжуємо втрачати. Ми дякуємо Збройним Силам України, які захищають нас в цю хвилину, і всім медикам, волонтерам – всім, хто наближує нашу перемогу з кожним днем. За цей рік, Юлія Володимирівна, Україна змінилась. Як змінились особисто ви і що відчуваєте?

Юлія Тимошенко:

– Перш за все, я хочу приєднатися до тих теплих слів, які ви сказали для наших військових – чоловіків і жінок – для наших медиків, добровольців, тих, хто працює в територіальній обороні, для наших волонтерів. Я хочу приєднатись і просто подякувати кожному українцю, який сьогодні – кожен на своєму фронті – робить свою справу. Так, ви праві, Україна змінилась неймовірно. Ви знаєте, це переплавлення нації, це по суті війна, яка зробила нас єдиними, зробила нас Людьми з великої літери. І ось ви завжди, я пам’ятаю, в мирний час, запитували у мене, з якою емоцією я до вас прийшла, з якими відчуттями і почуттями. Хочу сказати, що от сьогодні було засідання парламенту, Верховної Ради – і я прийшла до вас з почуттям гордості неймовірної, що я є маленькою частинкою гордого, вільного, незламного українського народу. Ось такі почуття! І знаєте, щоб показати, як змінилась Україна, я хотіла б розповісти маленьку деталь – коли був розпал війни, уже відігнали окупантів від Київської області, Чернігівської та Житомирської, на чолі зі мною наша команда поїхала до Харкова – бо там було дуже гаряче. Ми поїхали у військовий госпіталь просто передати те, що там було потрібно. І ми на площі прямо попали під обстріл – артилерійський практично залп, і там всі ховались в бомбосховищі на Площі Свободи. І ось ми із нашою командою зайшли в це бомбосховище – і ми ж знаємо, що Харків завжди був російськомовний, завжди голосував до війни за, скажімо так, проросійські партії. І от ми заходимо в метро, і перше, що одразу здивувало – половина міста в метро, тому що йдуть нескінченні обстріли. А потім до мене вийшли харків’яни, які почали розмовляти зі мною ламаною українською мовою. Знаєте, ця ламана мова йшла не від законів, які до чогось зобов’язують, і не від модних трендів – вона у них йшла з серця, з глибини душі кожного харків’янина. Вони всі зі мною говорили українською. Вони сказали мені, що більше не хочуть розмовляти мовою вбивць. І коли я пройшла в це метро далі, там на стінах були розвішані написані від руки плакати – “Російський воєнний корабль…” (далі ви знаєте по тексту). І там сиділи харківські дітки, які щось малювали. Я підійшла і спитала – “А що ви малюєте”? А вони в жовто-блакитних кольорах малювали по спеціальному списку, який їм дали волонтери, поіменно для наших славних військових малюнки підтримки. Знаєте, я розповіла це саме для того, щоб відчути, як ми змінились. А коли я приїхала в Одесу – теж, коли там були найтяжчі дні, коли очікувалось, що Одесу будуть закидати ракетами, коли всі одесити згуртувались і залишались в Одесі. Ви знаєте, що мені сподобалося? Там було написано чистою українською мовою “Ну що, російський корабль, дійшов?”. Це, знаєте, чисто в одеському дусі. І ось це і є наша країна. Це і є та єдність, яку ми так хотіли побачити, і яка не диктується політиками і не пишеться в законах. Це наша українська національна ідентичність, яка йшла з кожної молекули нашого організму, стала нашим генофондом, складовою наших генів. Ось що відбулось з українською нацією – і це неймовірно. І крім того, ми всі знаємо, що стали центром всесвіту – Україна стала. Колись говорили, що у нас на Закарпатті центр Європи, і ми так цим пишались, але, на жаль, були десь на узбіччі. Сьогодні нам не треба говорити, що географічний центр Європи знаходиться в Закарпатті – бо ми стали центром свободи, центром боротьби і центром стійкості у всьому світі.

Василь Голованов:

– Ви сьогодні були на засіданні Верховної Ради. Скажіть, будь ласка, що там відбувалось, які теми піднімались – якщо можна про це говорити, і хто був присутній, окрім депутатів, сьогодні в залі парламенту?

Юлія Тимошенко:

– Ну, депутати сьогодні були присутні всі. Сьогодні на балконах ВР були присутні всі посли всіх країн, які представлені в Україні. Ви знаєте, це просто як весь світ був присутній по суті на цій події, коли ми всією Україну згадували цей рік, страшний рік, трагічний рік, із болем, із втратами, з кров’ю, із вбивствами. Це неймовірно тяжкий рік. Але посли всіх країн стоячи вітали Україну. Яка була атмосфера в залі – сьогодні всі згадували і перший день війни, і як цей рік проходив. Ми всі з вами пам’ятаємо, як 24 лютого прокинулись не від будильників, а від ракетних ударів. Ми прокинулися від війни. І в той час, я дуже добре пам’ятаю, як ми із чоловіком просто встали, одне на одного подивились, і подумали, що неможливо повірити, що це війна. Неможливо. І в цей же день ми зустрілись із президентом, із іншими лідерами політичних сил, керівниками регіонів, генералітетом нашої армії. Ми потиснули одне одному руки і вирішили, що з цього моменту немає більше влади і опозиції, немає політичних прапорів, немає нічого того, що нас розділяло. Ось із цього моменту і до перемоги ми одна потужна українська команда, яка підставила плече президенту і нашій армії, і разом з ними йде вперед. Я і наша команда жодного разу за весь цей рік не порушувала цієї єдності і її не можна порушувати, бо це великий ресурс нашої країни – бути єдиними. І знаєте, я дуже добре пам’ятаю – сьогодні ми це згадували у Верховній Раді – як проходили перші дні, перші тижні, перші місяці. Якщо хтось каже, що ось вони були мужні з першого дня, з першої хвилини війни – як на мене, це неправда. Страшно було дуже, неймовірно, і всім було страшно. Але потім цей страх переплавився в ненависть, в особливу силу, здатність вистояти. Я пам’ятаю, як в перші дні війни в Києві була достатньо велика паніка – ви знаєте, скільки людей кинулось виїжджати. І в перший же день всім депутатам без винятку видали зброю. Не знаю, чи ви це пам’ятаєте, але в перший день усі депутати до єдиного отримали зброю. Коли мені дали в руки автомат – слухайте, я тільки в школі на “воєнці” тримала в руках автомат. Я розуміла, що, знаєте, жінка і автомат якось не поєднується – це виглядає трошки неприродньо. Але всі ми розуміли, що ці автомати нам дали на той випадок, якщо потрібно боронити Київ, якщо потрібно боронити кожне українське місто – щоб ми були готові до вуличних боїв. Ми, до речі, як тільки отримали ці автомати, поїхали одразу в Київську область – там є у нас Костя Бондарєв, керівник нашої Київської обласної партійної організації, і там під Броварами учились стріляти. Як мінімум, я вчилася стріляти, і хочу сказати, що у всі дні загрози окупації Києва – і я, і вся моя команда – ми всі були на місці, в Києві. І все, що ми робили в цей час – все, що могли робити – перше, до чого приступили, це почали вивозити діток з Охматдита, хворих, коли не було ані автобусів, нічого не було готове до вивезення. Але ми все це діставали, і я дякую нашій славній поліції міста Києва, яка нас проводила з дітками в автобусах – важкохворими, онкохворими, дітками з іншими дуже важкими захворюваннями – їх провозили через всю Україну для того, щоб вивезти їх за кордон і продовжити їх лікування. А потім, у перші дні звільнення Київської області наша команда була вже і в Бучі, і в Бородянці, і в Гостомелі – і всю війну ми без шуму, без реклами, без оцих великих повідомлень, без таких, знаєте, гучного “ба-ба-ба-бам” із роздачею чогось. Ми кожного дня, з ранку до ночі, працювали в самих гарячих точках України для того, аби забезпечити армію тим, що ми можемо забезпечити, лікарні – ми прямо упор зробили саме на лікарні, аби забезпечити їх всім необхідним – і безумовно ми возили їжу, продукти харчування, воду, вивозили людей з тяжких окупованих територій. Зараз навіть страшно згадувати, що влітку ми ще були в Соледарі, зустрічались із шахтарями, привозили їм туди все необхідне. Під Херсоном були – за 51 км від нього, коли він ще був окупований. Я хочу просто сказати, що ми не робили з цього ніяких великих, знаєте, рекламних сюжетів – я такі спостерігала – але вся наша команда, включаючи “молодіжку” нашу Батьківщини (“Батьківщина молода” – прим.), яка на 52 млн. дол. залучила зі світу гуманітарку конкретно для військових, привозила і безпілотники, і машини і все інше. Ми всі стали однією армією і сьогодні в парламенті кожен згадував свій оцей рік, кожен згадував всю історію, яку ми пройшли – біль, сльози, втрати, але й мужність неймовірну, і тому сьогодні ми всі, українці, можемо гордо дивитися світу в очі. Ми стали в проломі за мир, за волю, за збереження кордонів інших держав – ми, українці, стали в проломі за все це, і ми витримали. І після сьогоднішнього року, який був тяжким, ми можемо з честю дивитись в майбутнє і з честю звітувати про історію.

Василь Голованов:

– Напевне, головне питання, з яким прокидається кожен українець – коли закінчиться війна? Ми не можемо спрогнозувати, але тим не менш, можемо аналізувати і я все ж таки поставлю це питання – як і коли закінчиться ця війна?

Юлія Тимошенко:

– Я думаю, що це питання, з яким живе сьогодні не лише кожен українець, а й весь світ насправді. Я щойно повернулась з Мюнхенської безпекової конференції, де ми зустрічались із усіма лідерами світу, де всі були за Україну, і де вперше не було російської делегації взагалі, просто не було нікого. Це був світ без вбивць, без окупантів, без агресорів. Можу вам сказати, що всі, хто знаходився на цій конференції, задавав те питання, яке задаєте ви – як і коли закінчиться війна. І ви знаєте, що дуже важливо – сьогодні, в таку дату, коли ми вистояли рік, ключові лідери світу заявили, що Путін програв. Ось що важливо. Заявила навіть Німеччина, яка тривалий час намагалась сповідувати, знаєте, таку політичну філософію “збереження обличчя путіна”. Навіть вони заявили, що путін програв, і це заявили лідери Британії, Франції, США. І що цікаво, знаково, також і пан Орбан, лідер Угорщини, сказав, що путін програв. Це той випадок, коли вже українці разом із усім світом справу зробили, а тепер – коли йде велика баталія – всі уже зрозуміли, хто програв, але треба поставити жирну крапку. От якраз нам і треба обговорити декілька шляхів, які обговорювалися в світі за весь цей час. Перші місяці всі намагались “клеїти” мирну угоду – ви пам’ятаєте Стамбул, скільки переговорів з Путіним вели президент Франції, канцлер Німеччини та всі лідери ключових країн світу, навіть Папа Римський вів переговори про мир. Ви пам’ятаєте, що в Стамбулі – для того, щоб просто завершити це питання – Україні були виставлені чотири вимоги. Перше – визнати окуповані території російськими, друге – одностороннє роззброєння української армії і зменшення її до абсолютно незначних розмірів, третє – коли у нас не буде армії і нас роззброять в односторонньому порядку, вони вимагали, щоб ми ніколи не стали членом НАТО – а це наш другий головний захист, членство в колективній безпеці. І четверте – від нас вимагали, щоб ми почали крок за кроком зраджувати нашу національну ідентичність. І коли оцей бурхливий процес йшов в Стамбулі, я тоді якраз на Єдиному Марафоні чітко сказала, що цього шляху не існує. Коли у нас вимагають окуповані території закріпити за окупантом, роззброїтись в односторонньому порядку, не вступати в колективні системи безпеки і відмовитись від своєї національної ідентичності, це не шлях до миру, а це шлях до продовження війни і до знищення української нації в Україні. І тому я ще тоді, коли почались ті переговори, сказала, що такого шляху у нас немає. Тому що ніхто з окупантів не уступить нам нашу країну – їх мета стерти нас з обличчя Землі. І тому сьогодні я можу сказати те, що говорила і коли Мінські угоди підписували і коли намагались в Стамбулі підписати документи, і зараз повторю – тільки перемога і у нас немає іншого шляху. Ніхто більше за українців не хоче миру. Ми хочемо. Ми втрачаємо своїх дітей, чоловіків, жінок, українок і українців на фронті – але ми не бачимо в таких “мирних домовленостях” ніякого миру. І тому від дитини до президента – це дуже важливо – українці цього ніколи не сприймуть. І друге, що зараз обговорюється – ви бачили, що зараз заявляє Китай, про що заявляють…

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, я хочу потім детально про Китай поговорити. Я тільки скажу про Стамбул, оскільки я був присутній в Стамбулі, і мав можливість спілкуватись із українською делегацією. У неї був свій план і свої пропозиції, які були озвучені на тій зустрічі, і там жодних питань про здачу територій тоді з українського не стояло в жодному разі.

Юлія Тимошенко:

– Безперечно. Але було і те, що вимагали росіяни – я казала про їх вимоги. І не говорю про те, що наша сторона на щось таке погоджувалась. То були їх вимоги – і ці вимоги були неприйнятні, сьогодні неприйнятні і ніколи не будуть прийнятними.

Василь Голованов:

– Щодо Китаю. Той план, 12 кроків і 12 пунктів, озвучили вони сьогодні. Що ви думаєте щодо нього? Я не побачив, на жаль, серед тих пунктів, що росія виходить з усіх наших територій.

Юлія Тимошенко:

– Ну дивіться. Важливо, що вони в першому пункті зазначили повагу до суверенітету. Це перший пункт, для всіх країн важливий. Ви знаєте, що для Китаю територіальна цілісність держави є пунктом номер один. І тут не може бути подвійних стандартів. Якщо вони вважають – світ, до речі, це говорить – якщо територія Китаю є єдиною і неділимою, і ті території, які вони бачать своїми, є їхніми, то вони не можуть сповідувати подвійних стандартів. Тому вони багаторазово й заявляли на всіх міжнародних зустрічах, що територіальна цілісність є понад усе. І ось це головне, що нам треба читати і розуміти. Друге, що там є корисного, це ядерна безпека – вони там сказали, що атомні електростанції мусять бути в безпеці, мусять бути захищені і це теж важливо. Але в той же час, я хочу зауважити – продовжуючи те, про що ми з вами говорили в попередньому питанні – що дехто, в першу чергу країна-окупант, зараз мріє не про перемогу. Не про те, чого вони прагнули на початку війни. А про замороження конфлікту. А заморожений конфлікт починається зі слів “припинити вогонь”. Тому що вони програють. Тому що вони слабкіші за Україну. І тому категорично не можна розглядати будь-які контексти зупинки вогню до тих пір, поки не буде повністю звільнена наша територія. Це той другий шлях, про який сьогодні говорять. А перший – якщо хтось його ще сповідує в світі – це “мирний договір”. Категорично ні! Єдине, що слід зауважити – іноді зараз так говорять, що будь-яка війна закінчується мирними договорами. А це неправда. Війна, наприклад, Друга Світова, закінчилась двома актами про капітуляцію.

А ті, хто говорить про заморожений конфлікт – а це “припинення вогню”, та якийсь “мирний договір” – насправді не хочуть завершення війни. І тому нам треба йти вперед. І те, що зараз лідери ключових країн світу заявили, що Путін уже програв, це початок його кінця. Також хочу проговорити, як війна може закінчитись. По-перше, відновленням наших кордонів 1991-го року. Потім перемогою, а потім гарантіями. Тільки в такій послідовності, ніяка інша не приймається. І тепер питання – коли буде розгромлена армія ворога, одночасно впаде режим Путіна. Неможливо вистояти путінському режиму після розгрому і поразки його армії на території України. І тоді там включаться внутрішні інструменти, коли там за владу почнуть боротися клани, які оточують Кремль. І там уже абсолютно точно не буде тих, хто готовий йти і руйнувати світ – тому що вони добре вивчать уроки, які ця війна показала агресору.

Василь Голованов:

– Розкажіть про загрози, які існують додатково – у нас крім росії існує ще Білорусь, до речі, звідки і розпочалась агресія на Київ та Чернігів тоді, 24 лютого – у нас є “друзі Росії”. Наприклад, Північна Корея та Іран, який постачає ті самі “шахіди”. І плюс з’явилась інформація, що Китай теж може допомагати безпілотними апаратами, і Китай нібито уже спростовує. Але це “вісь зла” тих, хто остаточно на боці росії – і ті, хто іще вагається, і ми маємо працювати дипломатично, аби їх перетягти на бік Добра, на нашу сторону.

Юлія Тимошенко:

– По-перше, по закінченню Другої Світової Війни було два акти про капітуляцію підписано, якщо ви пам’ятаєте. Так ось тут теж дві капітуляції треба підписувати – Білорусі та росії. Це перше, що треба сказати. І покарані мають бути всі, хто долучався до цього кровопролиття на території України. І трибунал міжнародний має бути проти всіх, хто долучався. Що стосується Китаю, я вам хочу сказати – з початку війни Китай стоїть над процесом і повірте мені, це краще, ніж будь-що, що могло статись. Я переконана, що Китай, який дуже цінує свою співпрацю із західним світом і має неймовірні ринки збуту своєї продукції як в Европі, так і в Сполучених Штатах, а крім того – в країнах, які складають антипутінську коаліцію. Китай, для якого економічне процвітання є питанням номер один, не відмовиться від цих ринків. Він не поставить свою країну під удар всеохоплюючих санкцій. І тому я хочу вірити в те, що Китай не втрутиться із постачанням будь-якої зброї або компонентів зброї для російської федерації, країни-агресора. Дуже важливо, що Китай чітко виступив за територіальну цілісність всіх країн світу. Дуже важливо, що Китай однозначно, чітко, на багатьох міжнародних платформах сказав, що він проти, категорично проти, застосування ядерної зброї в будь-якому вигляді. І це теж сигнал російській федерації, яка ядерний шантаж використовує практично щодня. Роль Китаю зараз, яка балансує всю цю ситуацію, є важливою. І тому я хотіла б, і вірю в це, що всі переговори, які ведуться з Китаєм – всі обміни певними кроками – будуть утримувати Китай в цьому нейтральному статусі, причому нейтральному статусі із чіткою позицією територіальної цілісності і незастосування будь-якої ядерної зброї. І хотіла б, аби наша країна негайно призначила посла в Китай – це ключова країна зараз в наших стосунках, а там два роки немає посла. Це недопустимо – негайно треба самого досвідченого, інтелектуального з точки зору розуміння Китаю і китайських традицій і дипломатії, призначити посла. Що стосується інших країн, які ви назвали – повірте мені, вони не можуть бути хоча б мінімальною противагою всьому вільному світу, який постав за Україну. Навіть порівнювати це не потрібно. І чим більше країна-агресор програє, тим більш самотньою вона залишається в міжнародному просторі. Ви знаєте, “непоганий”, якщо можна так сказати, вийшов аналітичний матеріал по підсумках цього року від одного із військових експертів рф, де він чітко написав, що саме росія програла – вона абсолютно програла всі свої плани захоплення України, що росія не була свідома того, наскільки потужна її армія і що вона не відповідає вимогам, які вони хотіли бачити. Він у своєму експертному заключенні написав, що замість роз’єднатись, Європа з’єдналась і стала монолітом у боротьбі проти цієї агресії. Росіяни розраховували, що роз’єднають США і Європу як трансатлантичну єдність – а навпаки, з’єднали і перетворили на єдиний моноліт. Вони хотіли “демілітаризувати Україну”, а зробили її однією із найсильніших армій світу. Вони хотіли “денаціоналізувати”, знищити Україну – але сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація. Неділима, єдина, яка здатна за себе постояти, яка уже прикінчила на своїй території п’ять імперій, а зараз докінчує шосту – російську федерацію. Хочу сказати, що в цьому так званому “звіті” була написана одна тільки позитивна перевага – що навколо росії є єдність більшої частини світу. А це обман, бо цього у них немає – бо з кожною поразкою все більше і більше тіньових однодумців росії зникає і вона залишається ізольованою, самотньою, під економічними санкціями і аморальною по суті і по духу. Коли я дивилась витримки на наших каналах з путінської промови 21 лютого – чесно кажучи, слухати її абсолютно не має сенсу. Тому що коли в перші хвилини він заявив, що це Україна напала на росію, далі вже можна не слухати. А на що треба було подивитись – це на очі тих, хто сидів там в залі. Як на похованні, знаєте. І аплодисменти теж як на цвинтарі. Тому я думаю, що сьогодні більша частина хоч трошки мислячих росіян уже розуміє, в яку колосальну біду потрапила їх країна. Причому заслужено. Бо розстрілювати українців безкарно і взагалі будь-який народ безкарно розстрілювати виявилось неможливо.

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, дякую вам за цю розмову.

Юлія Тимошенко:

– Дякую вам. Слава Україні, Героям Слава.