Які проблеми в української культури? На думку Президента, їх, схоже, дві – голодомор та церкви, які треба відбудувати. Жертв голодомору, політичних репресій, радянської влади тощо держава вшановує чи не щомісяця. З церквами трохи гірше: нові зводяться, як гриби після дощу, по три на село, а на реконструкцію старих немає грошей. Усе як завжди.
У контекст президентового розуміння проблем культури влучно вписалося і святкування 1020-річчя Хрещення Русі. Запрошені з усього світу гості слухали довжелезну промову про те, як погано нам було. Здавалося, що нині жодних проблем ні в державі, ні в церкви немає. Чомусь Ющенко не згадав, що церква може допомогти боротися з міжнародним тероризмом, наркоманією та алкоголізмом. Мабуть, він соромився нагадати православному духовенству, що на дворі ХХІ століття і можна було б переглянути церковні канони і не вважати неприпустимим жінок у церквах у брюках і без хусток. Порадити ж церковникам ознайомитися з медициною і зрозуміти, що аборт іноді буває вимушеним, теж було якось ніяково. А висловити думку про об’єднання усіх християнських конфесій взагалі, певно, важкий гріх. Щоправда, йшлося про створення в Україні єдиної помісної церкви, але погодьтеся, що за приєднання до світової спільноти (принаймні цим пояснюють усе, що відбувається в країні) це вже неактуально. Бо коли православні, католики та інші християни не об’єднаються, іслам не дасть нам жодного шансу вижити. Ось тільки хоча б одного священика, який переступив би свій гонор і першим запропонував таку ідею, не пригадую.
Зрештою, церква не здогадалася, що може пожертвувати кошти постраждалим від природних катаклізмів. Або принаймні згорнути святкування, поки півкраїни заливає повінь. Та зрештою, що таке паводок, коли навіть для Президента це не привід відкласти відпустку на Кримському узбережжі. Це ж бо «по-християнськи» і дуже по-українськи…
Погляд ЛєриСНИЦЬКОЇ
