Бізнес і парламентські фракції – чи не найдавніший симбіоз в українській політиці, який став уже її особливістю. Однак на нинішніх парламентських виборах фінансово-промислові групи збільшили свою залученість до процесу, та ще й максимально диверсифікували ставки. Про це говорять експерти, про це свідчать списки політичних сил та імена партійних донорів. Який бізнес із якими партіями та в якій формі співпрацює перед виборами, проаналізувало «Радіо Свобода».
Як великий бізнес впливає на парламентські вибори в Україні? Хто стоїть за найбільш рейтинговими партіями? Хто забезпечує їх коштами, кадрами, доступом на телеекрани? Іноді відповісти на ці запитання досить просто: у списках деяких партій можна зустріти самих «акул» великого бізнесу. Іноді про «роботу» фінансово-промислової групи з конкретною партією можна говорити лише за непрямими ознаками, як-от «дружба» партійних лідерів із певними телеканалами, таємні зустрічі політиків з олігархами чи нюанси біографій кандидатів у депутати.
«Свіжі» соціологічні дослідження свідчать, що до майбутнього парламенту можуть пройти (за партійними списками) лише п’ять політичних сил, інші значно відстають.
За даними соціологічної групи «Рейтинг», незмінним лідером є пропрезидентська партія «Слуга народу» (35,1% від опитаних, які мають намір голосувати), за нею, зі значним відривом, ідуть: «Опозиційна платформа – «За життя» (11,1%), «Європейська солідарність» (6,9%), «Голос» (6%) і «Батьківщина» (5,9%). Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%.
Отож «Радіо Свобода» зосередилося на зв’язках із бізнесом саме п’ятірки лідерів, яка, швидше за все, й формуватиме архітектуру Верховної Ради дев’ятого скликання.
«Слуга народу»: «друзі» та «друзі друзів»
Пропрезидентська партія «Слуга народу», яку від президентських виборів очолює член «ЗеКоманди» Дмитро Разумков, зберігає лідерство і в парламентських перегонах. Про зв’язок глави держави й екслідера «95 кварталу» з Ігорем Коломойським в Україні не говорив тільки ледачий. Програма «Схеми» з’ясувала, що Зеленський і члени його команди неодноразово літали у різні країни до міст, де перебував Коломойський. Сам олігарх схвально відгукується про Зеленського. А серед креатур глави держави звертає на себе увагу не лише голова Офісу президента Андрій Богдан.
Наскільки залежить від Ігоря Коломойського та його бізнесу партія «Слуга народу»?
Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» (співвласником якого є Коломойський – «Версії») не буде піарити партію «Слуга народу», заявив генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, який за сумісництвом координує київських мажоритарників від цієї партії та є в її списку №9. Та невдовзі після цієї заяви на «ТСН» з’явився сюжет про мажоритарників від «Слуги народу», який коментував сам же Олександр Ткаченко, зауважив «Детектор медіа». У списку кандидатів партії є ще кілька людей, окрім Ткаченка, які можуть бути пов’язаними з Коломойським.
№33 – підприємець Дмитро Соломчук, представник Зеленського на президентських виборах. Компанія Соломчука «Агроцентр» у вкрай складному для банків 2014 році отримала кількамільйонний кредит від «Приватбанку» Коломойського, після чого Соломчук давав позитивні коментарі про кредитну політику банку.
Під №45 бачимо гендиректора підконтрольного Коломойському агентства «УНІАН» Артема Ковальова, який водночас є міноритарним акціонером телеканалу «1+1».
Валерій Стернійчук, №46 у списку, до Луцької міськради балотувався від партії «Укроп», яку заснували люди з оточення Ігоря Коломойського. Ще один колишній представник «Укропу», політолог Микита Потураєв, у списку «Слуги народу» йде під №97. Від «Укропу» «Слуга народу» успадкувала і прессекретаря: це Євгенія Кравчук, яка тепер очолює пресофіс пропрезидентської політсили і водночас є №112 у партійному списку.
Останнім часом в українських медіа і в соцмережах ширяться чутки, що Коломойський зменшує свою підтримку «Слуги народу» й розглядає інші ставки на цьогорічних виборах, однак незаперечних підтверджень цьому наразі немає.
Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу» й має своїх людей у списку, серед мажоритарників або у виборчому штабі, стверджує частина експертів. Зокрема, Олексій Голобуцький говорить про те, що на «Слугу народу» впливає, можна сказати, рекордна кількість олігархів.
«Нічого дивного: за політичними проектами, які мають шанси пройти до парламенту, стоять великі гроші, стоять ті, кого ми називаємо олігархами. І за «Слугою народу» їх – ціла низка. Коломойський там уже не головний, судячи з усього. Так, в Ахметова немає свого власного проекту, як раніше, але в нього є свої люди у списках кількох партій, а ще – кандидати-мажоритарники. Мої джерела свідчать, що і Віктор Пінчук має там інтерес, і я бачу у списку певні прізвища на підтвердження цього», – визнає Голобуцький.
До прикладу, «Ліга.Нет» пов’язує з Пінчуком таких кандидатів, як Михайло Соколов (№99), який працював членом команди антикризового управління корпорації «Інтерпайп» (власник – Віктор Пінчук), а раніше, коли ще був громадянином Росії, відповідав за регіональну політику російського нафтогазового гіганта «ЮКОС». А №15 у списку – політолог Єлизавета Ясько – навчалася в Оксфорді на стипендію фонду Віктора Пінчука.
Список «Слуги народу» демонструє впливи цілої низки менших фінансово-промислових груп. Так, під №63 значиться Людмила Марченко, провідний спеціаліст департаменту розвитку персоналу гіпермаркетів «Епіцентр» і «Нова лінія», власниками яких є подружжя колишніх «регіоналів», чинний народний депутат Олександр Герега та його дружина Галина. А №109 – колишній «регіонал» з Луганської міськради Руслан Горбенко, власник компанії «Інтершина UA».
Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу»
Та є у списку «Слуги народу» бізнес-леді, яка фінансово підтримує не лише свою партію, а й її конкурента. Ольга Кавун – №78 – володіє меблевою фабрикою і салоном краси. Журналісти порталу «Ліга.Нет» виявили, що на початку 2019 року вона переказала понад 230 тис. грн партії «Наші» Євгена Мураєва. І цей перелік не є вичерпним.
Представників західного бізнесу у списках «Слуги народу» значно менше, ніж у того ж «Голосу». Один із них – Олексій Устенко (№86), який очолює інвестиційний напрям компанії AgroGeneration (Франція) та є координатором Гарвардського клубу в Україні.
Група компаній «Квартал-95» має чи не найбільше бізнес-представництво у «Слузі народу»: портал «Ліга.Нет» підрахував, що йдеться щонайменше про 35 кандидатів, яким можна присвятити окрему публікацію.
У списку «Слуги народу» можна побачити і менеджмент проросійських, а то й просто російських фінансових груп в Україні. Так, №38 – Олександр Завітневич, директор Смілянського електромеханічного заводу, одним із власників якого є російська корпорація «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка й Олексія Гнєдовського. А №13 – Олена Шуляк, будівельний експерт, – тривалий час працювала у керівництві російської корпорації «Midland Group», що належить Едуарду Шифріну.
Нещодавно програма «Схеми» виявила що №22 «Слуги народу» Андрій Холодов є кумом бізнесмена й одного з лідерів партії «За життя» Віктора Медведчука.
Промовистою є й лояльність до фаворита парламентських перегонів українських телеканалів. Якщо на близьких до експрезидента Порошенка «5-му каналі» та «Прямому» про «Слугу народу» та його лідерів згадують переважно у формі критики, а на «1+1» показують регулярно, то медіаресурси Пінчука (ICTV та СТБ) й Ахметова (ТРК «Україна») згадують цю партію досить часто. Періодично сюжети й новини щодо пропрезидентської політсили з’являються й на «Інтері», пов’язаному з групою «Бойка-Фірташа», яка ставить на цих виборах на зовсім іншу партію.
«Опозиційна платформа – «За життя»: Фірташ і/або Медведчук
У першій десятці опозиційної платформи «За життя» є ключові гравці всіх фінансово-промислових груп, які вкладаються в цю політсилу на парламентських виборах.
Юрій Бойко та Сергій Льовочкін – чинні народні депутати та експосадовці часів Януковича – входять до першої десятки партійного списку. Водночас їх відносять до «фінансово-промислової групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа», яку називають також «групою «РосУкрЕнерго». Бойко, Льовочкін та інші люди з партійного списку «За життя» нещодавно засвітилися у Відні на святкуванні дня народження Дмитра Фірташа.
Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» нагадує, що Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ спільно приватизували облгази, як наслідок – ці компанії роками використовували газогони, «не платячи державі ні копійки». (А тепер згадайте, скільки ахів та охів «За життя» висловлює щодо ціни на газ та газогонів. Стає зрозуміло – чому.– «Версії» )
Юрій Бойко у той період був міністром палива та енергетики, а потім – віцепрем’єром.
Облгази, які є ключовим активом цієї групи, понад три місяці не платять «Укртрансгазу» за послуги транспортування блакитного палива, відтак державне газорозподільне підприємство говорить про ризик банкрутства й колапсу в цьому секторі. Водночас вигодоотримувачі від діяльності облгазів ідуть до парламенту на чолі списку своєї партії та активно фінансують її.
Віктор Медведчук, кум російського президента Володимира Путіна, співзасновник і третій номер «Опозиційної платформи – «За життя» водночас є лідером так званої «фінансово-промислової групи Медведчука», яка має бізнес в Україні та Росії, один з напрямків якого – торгівля між цими двома країнами.
Водночас у базах даних українського бізнесу Медведчук зазначений як засновник лише однієї компанії. При цьому цілою низкою підприємств володіє його дружина Оксана Марченко, йдеться в розслідуванні програми «Схеми». Журналісти «Схем» виявили, що Марченко, серед іншого, є власницею кіпрської компанії «TUMILLON INVESTMENTS LTD», яка через інші кіпрські компанії володіє часткою, що становить 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд», яка і виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі, одному з трьох найбільших у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінюють у понад 40 млн тонн.
Швейцарський трейдер «Протон Енерджі», який разом із пов’язаною з ним компанією «Глуско» займає значну частку імпорту до України та оптової торгівлі скрапленим газом, бензином та дизпаливом, належить Нісану Мойсеєву, другові та бізнес-партнеру Медведчука: журналісти бачили його, коли він виходив з чартера Медведчука разом із ним самим – після повернення борту з Росії.
№17 – Григорій Суркіс, почесний президент Федерації футболу України та бізнес-партнер Медведчука. Водночас братів Суркісів бачили на дні народження іншого великого бізнесмена, Дмитра Фірташа, у Відні, де вони в короткому коментарі «Схемам» говорили про свої дружні стосунки з ним.
Інша людина з оточення Медведчука, чинний депутат Тарас Козак входить до першої десятки партійного списку й водночас володіє телеканалами «Ньюзван» і «112 Україна». Нещодавно Козак придбав новий медіа-актив – телеканал «ЗіК». У ЗМІ пройшла також інформація про те, що група Медведчука придбала телеканал «Інтер», але прес-служба Медведчука це спростувала.
Між тим, на всіх чотирьох згаданих телеканалах, зокрема і на «Інтері», лідери партійного списку «За життя» з’являються дедалі частіше. Ці канали синхронно працюють саме на розкрутку Медведчука, визнає медіаексперт Отар Довженко.
В «Опозиційну платформу – «За життя» групи Медведчука та Бойка-Фірташа вкладаються приблизно порівну, вважає Володимир Фесенко. Однак експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко стверджує, що Віктор Медведчук звик бути одноосібним лідером, тож говорити про бізнес-вплив на партію когось, крім нього, не варто.
«Європейська солідарність»: сам собі Порошенко?
У першій десятці політичної сили п’ятого президента України Петра Порошенка є лише один представник великого бізнесу – він сам. Саме кошти Порошенка, який є власником корпорації «Рошен», «Міжнародного інвестиційного банку» та ще цілої низки компаній, є для партії основними. Порошенко є не лише першим номером у «Європейській солідарності», а й найбільшим і найвпливовішим бізнесменом у ній. Утім, не єдиним. №11 у «Євросолі» – чинний нардеп Артур Герасимов, який очолює «Ukrainian Marketing Group» – лідера на ринку маркетингових досліджень в Україні. Одразу за ним – віцепрем’єр Степан Кубів, до 2012 року – банкір, голова правління «Кредобанку» (дочки одного з провідних польських банків) та «Банку Львів» (власники – компанії з Ісландії та Швейцарії).
Співфінансують виборчу кампанію «Євросолі» і бізнес-партнери Порошенка, Ігор Кононенко та інші, які йдуть по мажоритарних округах, стверджує політолог Володимир Фесенко. Зі свого боку, Костянтин Матвієнко наголошує: в умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.
В умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.
Олігархи ніколи не знімали руку з пульсу української політики. Ще від кінця 1990-х, коли в Україні тільки формувалися фінансово-промислові угруповання, вони завжди впливали на політичні партії абсолютно різного, часто діаметрально протилежного ідеологічного орієнтування. Можна назвати весь спектр українського політикуму, де брали активну участь (хоча й не публічно) ті, кого ми звемо олігархами. Йдеться не лише про гроші. Йдеться і про інформаційні можливості, зокрема – про надання ефірів на телеканалах та радіостанціях, площ у друкованих та в онлайн-ЗМІ. Останнім часом вони активно працюють і в соцмережах.
Петро Порошенко та його однопартійці традиційно присутні на «5-му каналі», яким володіє експрезидент. Донедавна Порошенка було багато на ТРК «Україна» Ахметова, пік його присутності на цьому медіа був напередодні президентських виборів. Наразі медіа-імперія Ахметова значно менше підтримує Порошенка та його партійний проект, натомість вона вибудовує взаємини з чинним президентом Зеленським, визнає політолог Володимир Фесенко. Проте Порошенко залишається в ефірі каналу Ахметова: у червні він дав ексклюзивне інтерв’ю у студії телеканалу.
Між тим, серед мажоритарників, які висуваються від «Євросолі» – чинний депутат і власник телеканалу «Еспресо» Микола Княжицький.
Зі свого боку, Володимир Макеєнко, який раніше був депутатом від «Партії регіонів», а перед цим – від «Солідарності» Порошенка, володіє телеканалом «Прямий», який є постійним медійним майданчиком для експрезидента та його однопартійців. Сам Макеєнко в ефірі «Прямого» відверто наголошує, що підтримує Порошенка як політика.
Володимир Фесенко не виключає, що лідер «Європейської солідарності» негласно співпрацює зі своїми ідеологічними опонентами, такими як «За життя», а їхнє публічне протистояння швидше нагадує «боротьбу нанайських хлопчиків».
Чи згадують «Європейську солідарність» та її першу десятку телеканали «групи Медведчука» та інших фінансово-промислових груп? Досить регулярно згадує телеканал «112 Україна». Причому, тут і критика президентського правління Порошенка, і програмні заяви «Євросолі», зокрема й щодо «протидії проросійському реваншу». Для порівняння: на телеканалах Віктора Пінчука після завершення президентських виборів Порошенка та очолювану ним партію майже не згадують.
«Голос» і бізнес, чи «Голос» – бізнес?
Лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук запевняє, що його політичний проект не має залежності від великого бізнесу. При цьому експерти, опитані «Радіо Свобода», бачать ознаки підтримки «Голосу» з боку українського бізнесмена Віктора Пінчука, російського олігарха (українського походження) Михайла Фрідмана й навіть з боку бізнес-проектів, пов’язаних з американським мільярдером Джорджем Соросом.
Коли «Голос» назвав своїх донорів, у цьому списку виявилися Петро Чернишов, екс-президент компанії «Київстар», яка належить Фрідману, Сергій Фурса, інвестиційний банкір і фахівець з продажу боргових цінних паперів компанії «Dragon Capital» (одним з головних інвесторів якої є компанія Джорджа Сороса), Андрій Левчук, фінансовий директор компанії «Чумак», співвласницею якої також є «Dragon Capital», і Тарас Лукачук, регіональний президент компанії «Jacobs Douwe Egberts».
Вакарчук наголошує, що він, як співак та підприємець, теж вкладає в політичний проект власні гроші.
Щоб оцінити вплив великого бізнесу на «Голос», експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко у коментарі «Радіо Свобода» запропонував виділити у списку партії конкретних осіб, яких пов’язують з великими фінансово-промисловими групами.
Юлія Клименко, №2 у партії «Голос» та її засновниця, працювала заступником міністра економічного розвитку, а ще раніше – комерційним директором компанії «Dragon Development» (входить до «Dragon Capital»).
№3 – Кіра Рудик, головна операційна директорка «Ring Ukraine», стартапу, яким володіє корпорація Amazon. Станом на 2019 рік бренд Amazon визнали найдорожчим у світі, він посунув з цього п’єдесталу Microsoft.
№6 – адвокат Олег Макаров, співзасновник компанії «Василь Кісіль і партнери», яка спеціалізується на захисті юридичних інтересів великих фінансово-промислових груп. Макаров – колишній член партії «Самопоміч», до фракції якої він належав у Київраді.
№13 – Петро Осадчук, донедавна – член правління та директор з регуляторного і правового забезпечення компанії «Київстар», яка входить до «Альфа Груп» Михайла Фрідмана.
Нещодавно спричинили скандал біографії та зв’язки двох кандидатів-мажоритарників від «Голосу». Один з них, Дмитро Огньов, одружений із сестрою фігуранта кількох журналістських розслідувань, депутата від БПП Гліба Загорія. Ця родина володіє фармацевтичною компанією «Дарниця». Іншого мажоритарника, Тараса Шкітера, пов’язують з діяльністю організації «Український вибір» Віктора Медведчука у Луцьку. Партія «Голос» відкликала обох кандидатів одразу ж після появи компромату на них.
Ці та інші особи у списках кандидатів від «Голосу» свідчать, що великий український, російський та західний бізнес максимально диверсифікують свої впливи на партії, які йдуть до парламенту 2019 року, вважає експерт Костянтин Матвієнко.
Пінчук так само, як і Сорос, впливає на присутність Святослава Вакарчука у ЗМІ – Костянтин Матвієнко
З іншого боку, в списку партії «Голос» є не лише громадські активісти, а й ціла низка представників середнього та малого бізнесу. Наприклад, серед кандидатів можна побачити підприємця та шоумена Сергія Притулу.
«У «Голос» вкладають і Пінчук, і Фрідман. Є певні їхні люди у списках, є й інші ознаки. Та довести все це важко. Головне – дивитися, як депутати від партії голосуватимуть у парламенті. Лише тоді можна буде точно сказати, який бізнес в які політичні проекти вкладався», – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький.
Натомість Володимир Фесенко стверджує, що не можна кандидатів чи донорів Вакарчука однозначно називати «людьми Фрідмана», «людьми Сороса» тощо.
«Батьківщина» – без олігархів?
Партія «Батьківщина» та її незмінна лідерка Юлія Тимошенко позиціонують себе як борці з олігархами й «запобіжник» проти посилення їхнього впливу.
Фінансова звітність партії відповідає цьому іміджу: головними її донорами є прості українці – студенти, пенсіонери та представники малого бізнесу. Однак розслідування «Схем» виявило, що значна частина «спонсорів з народу», чиї внески партія вказує у звітах, не мають жодного стосунку до «Батьківщини» й не давали їй грошей. Сама Тимошенко, пояснюючи, звідки взялися фейкові «донори» у партійній бухгалтерії, сказала, що підприємці фінансують партію через інших осіб, щоб уникнути переслідування.
Від кого ж насправді «Батьківщина» отримала ті кошти, які, за фінансовою звітністю, давали прості українці? Юлія Тимошенко, відповідно до її декларацій, бізнесу не має. Натомість її чоловік Олександр має кілька компаній в Україні та ЄС. Деякі однозначно виглядають як створені для потреб дружини. Одна з них так і зветься: «Леді Ю».
Втім, легальних доходів від бізнесу родини Тимошенко не вистачило б на президентську, а потім і на парламентську кампанію. Натомість у партійному списку можна побачити інших великих бізнесменів.
Сергій Тарута – співвласник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та низки великих промислових підприємств, а за сумісництвом – №2 у списку «Батьківщини». Його офіційні статки перевищують півмільярда доларів.
№14 у списку «Батьківщини» – Костянтин Бондарєв, колишній власник банку «Велес», який ліквідували рішенням НБУ. Програма «Наші гроші» з’ясувала, що нині він володіє великою мережею ломбардів «Дешева готівка».
Політологи, опитані «Радіо Свобода», говорять про те, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи. Значною мірою це підтверджує і список партії.
Так, під №61 у ньому ми знайшли Олександра Скочеляса з Хмельницького. Розслідування «Схем» засвідчило, що Скочеляс не лише обіймає посади у місцевій владі та в місцевому осередку партії, а й має низку будівельних та видобувних підприємств у Центральній та Західній Україні, а ще – був фігурантом скандалів, пов’язаних із незаконною забудовою та незаконним видобуванням корисних копалин.
Політологи стверджують, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи.
№70 – бізнесмен з Волині Петро Кравчук, співзасновник ТОВ «Євротранслогістик» та спільного українсько-німецького підприємства «Волинь Транс» ЛТД».
№97 – запорізький бізнесмен та експосадовець облдержадміністрації Геннадій Фукс має кілька підприємств у різних галузях: від торговельних і логістичних до мережі кав’ярень.
Однак це – не вичерпний перелік великого та середнього бізнесу, який стоїть за «Батьківщиною». Розслідування «Наших грошей» доводить, що одним з імовірних спонсорів партії є бізнесмен та депутат-утікач Олександр Онищенко.
Юлія Тимошенко та її однопартійці дуже часто з’являються на телеканалах ICTV та СТБ, які контролює бізнесмен Віктор Пінчук. Та й сама Тимошенко періодично зустрічається і веде переговори з Пінчуком, з’ясували журналісти програми «Схеми: корупція в деталях». Зрештою, Тимошенко визнала-таки свої зустрічі з олігархом.
Потужна медійна присутність Тимошенко на каналах Пінчука виглядає закономірною: депутат Олена Кондратюк, яка на цих виборах є №5 у «Батьківщині», водночас є дружиною директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. Показовими є й інші телевізійні майданчики, на яких з’являються представники партії.
Лідерка «Батьківщини» – бажана гостя телеканалу «НАШ» Євгена Мураєва, кандидата від «Опозиційного блоку», який від моменту його створення підтримує бізнесмен Рінат Ахметов. А також – на телеканалі «1+1» Ігоря Коломойського.
«Тимошенко спілкувалася з Коломойським по телефону», «вітала його з днем народження» – такі повідомлення з’явилися в українських медіа, які оприлюднили запис розмови двох людей, чиї голоси схожі на голоси лідерки «Батьківщини» та українського бізнесмена відповідно. Попри емоційне обговорення факту розмови в парламенті, ані Тимошенко, ані Коломойський не підтвердили і не спростували цього телефонного дзвінка.
За фінансовим бортом
Аутсайдерами парламентських перегонів, як виглядає, залишаються «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і «Радикальна партія Олега Ляшка», хоча їхні лідери й показали на президентських виборах вагомі результати.
Частина експертів говорять про ознаки того, що Рінат Ахметов згорнув підтримку проекту Олега Ляшка, на якого робив значну ставку ще пів року тому.
Ігор Смешко має однозначну медійну підтримку з боку проектів Дмитра Гордона, а також періодично з’являється у ЗМІ Коломойського та Пінчука. Про дружні взаємини Смешка з експрезидентом Кучмою, з його зятем Пінчуком та з керівником його адміністрації Медведчуком говорить низка політологів. Володимир Фесенко зауважує, що політична сила Смешка має «десятки груп впливу», і це пояснює велику політичну строкатість виборчого списку. Водночас така різновекторна підтримка поки що не допомогла «СіЧі» дотягти до прохідного бар’єра.
Анатолій Гриценко говорить про свою незалежність від великого бізнесу. При цьому його партія та її виборча стратегія мають ознаки помітного дефіциту коштів.
Цьогорічна парламентська кампанія суттєво відрізняється від попередніх принаймні тим, що доступ до телеканалів став важити для успіху значно більше за фінансові вливання, визнає політолог Сергій Таран.
«Надання інформаційних ефірів – не менш потужне спонсорство, ніж фінансове. Аналізуючи, на яких телеканалах з’являються «Голос» і його лідер, Ігор Смешко тощо – зовсім не складно вийти на спонсора. «Вибори роблять телевізори», при цьому телеканали здебільшого є неприбутковими», – пояснює Таран.
Зі свого боку політолог Олеся Яхно говорить про інші тренди в симбіозі партій та бізнесу на виборах-2019.
Парламентська кампанія продовжується на тренді президентської: олігархи повернулися і потужно відновлюють вплив – Олеся Яхно.
Загалом олігархи відчули, що нарешті можуть повернутися до життя й збудувати в Україні такий собі «формат семибоярщини», коли неформально на все впливають вони. Так, Коломойський в одному з інтерв’ю сказав, що «в душі всі олігархи були за Зеленського».
Олеся Яхно пояснює, що такий вплив, зрештою, може проявитися не так у складі фракції, як у важливих призначеннях на рівні регіонів та в рішеннях судів, оскільки реальною владою в Україні є виконавча, адже це доступ до ресурсів, наголошує вона.
Представники великого бізнесу, які водночас володіють телеканалами, не блокують на медійному рівні саме ті політичні проекти, які потенційно можуть увійти в коаліцію зі «Слугою народу».
Ще напередодні президентських виборів-2019 «Радіо Свобода» аналізувало команди та групи впливу щодо кандидатів, які вирвалися в лідери. У командах більшості вже тоді окреслювалися ті фінансово-політичні союзи, які (з певними змінами) діють на нинішніх парламентських перегонах.
Позачергові парламентські вибори в Україні заплановані на 21 липня. На початку липня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторне жеребкування партій перед виборами для визначення їхніх номерів у бюлетені. Про це на засіданні ЦВК 4 липня повідомила її голова Тетяна Сліпачук. 26 червня Центральна виборча комісія провела жеребкування щодо визначення номерів політичних партій для розміщення їхніх назв у виборчому бюлетені.
30 червня ЦВК внесла до виборчого бюлетеня партію «Рух нових сил» колишнього президента Грузії й ексголови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Партію включили до бюлетеня під номер 22 без проведення жеребкування.
У ЦВК пояснили, що зміна номерів партій у бюлетені може призвести до дезорієнтації виборців.
За матеріалами Євгена СОЛОНИНА, «Радіо Свобода»
